Постанова КЦС ВП від 17.04.2019 року у справі №2604/29330/12

09.06.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Державний герб України

Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 2604/29330/12

провадження № 61-29557св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року у складі судді: Чех Н. А., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про вселення та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 12 вересня 2006 року позивач перебуває в шлюбі з ОСОБА_4, з яким має малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та її дочка - ОСОБА_3 та син - ОСОБА_4 Син позивача зареєстрований у вказаній квартирі. У березні 2012 року за спільною згодою власників квартири позивач разом з сином почала постійно проживати у спірній квартирі, у кімнаті, яка за домовленістю власників, відведена її чоловіку та проживали там до 22 вересня 2012 року. Незважаючи на те, що вони з чоловіком є сім'єю, відповідач ОСОБА_2 перешкоджає їм у проживанні у цій квартирі. Це виражалося у непоодиноких випадках нанесення їй тілесних ушкоджень. Останній випадок стався 21 вересня 2012 року. На наступний день, 22 вересня 2012 року, після повернення з роботи разом з сином, позивач не змогла потрапити до квартири, де вони проживали з сином, у зв'язку з тим, що замок на вхідних дверях був змінений. Після чого позивач звернулася до Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві, однак 26 вересня 2012 року отримала постанову про відмову в порушенні кримінальної справи де їй рекомендували звернутися до суду в приватному порядку. З невідомих позивачу причин відповідач ОСОБА_2 категорично проти проживання позивача, її та сина у спірній квартирі. На час звернення з позовом чоловік позивача перебував у слідчому ізоляторі, а тому допомоги не міг.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

вселити ОСОБА_1разом з дитиною ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1;

зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити малолітній дитині ОСОБА_6 та позивачу, як його законному представнику, перешкод у користуванні вказаною квартирою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_6 в квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні квартирою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка та її малолітній син ОСОБА_6 були вселені та проживали в спірній квартирі як члени сім'ї співвласника квартири - ОСОБА_4 Позивач є дружиною співвласника квартири АДРЕСА_1, їх малолітня дитина зареєстрована у квартирі, а тому позивач та дитина мають право користування житлом. Суд керувався статтями 9, 65, 156 ЖК України, статтею 405 ЦК України та виходив із того, що відповідачами грубо порушуються права дитини, яка зареєстрована у спірній квартирі, але позбавлена права користування та проживання у ній. Таким чином, позивач має право на користування спірною квартирою, як член сім'ї власника (чоловіка), та як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_6, зареєстрованого в квартирі. Судом ураховано, що дитина може проживати в спірній квартирі з батьками або з одним із батьків, а оскільки батько на час розгляду справи у суді першої інстанції у квартирі не проживає, дитина має право проживати за місцем реєстрації з матір'ю (позивачем).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2013 року у частині вселення ОСОБА_1 та зобов'язання відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні квартирою скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суд мотивована тим, що у спірній квартирі позивач проживала тимчасово, тому у задоволенні позовних вимог в частині її вселення та зобов'язання відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні спірною квартирою слід відмовити. З приводу позовних вимог у частині малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі не заперечують щодо його проживання у спірній квартирі, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій частині немає.

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції та залишити у цій частині позов без розгляду.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мотивовані тим, що суд не з'ясував дійсних обставин справи. Судове рішення ухвалено на підставі недопустимих доказів. Зокрема, ОСОБА_2 указує, що апеляційний суд проігнорував те, що оскаржене рішення розглянуто та ухвалене за відсутності відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, матеріали справи не містять доказів належного повідомлення їх про дату, час розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. Неправильним є застосування судом статей 9, 65, 156 ЖК України, статті 405 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки позивач залишила квартиру з власної волі після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_4, ніхто її не виселяв.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 13 серпня 2018 року та від 16 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційних скаргах, з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 158 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що на судове засідання, призначене на 18 лютого 2013 року судом першої інстанції відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлялися судові повістки за адресою: АДРЕСА_1, які повернуті на адресу суду з причин «за закінченням встановленого строку зберігання» (Т. 1, а. с. 36, 37). На судове засідання, призначене на 14 березня 2013 року судом першої інстанції відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлялися судові повістки за адресою: АДРЕСА_1, які повернуті на адресу суду: ОСОБА_2 з причин «за закінченням встановленого строку зберігання» (Т. 1, а. с. 47); ОСОБА_3 з причин «за зазначеною адресою не проживає» (Т. 1, а. с. 48).

Судом першої інстанції відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 направлялися судові повістки про судові засідання, призначені на 24 квітня 2013 року та 17 травня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1, які повернуті на адресу суду з причин «за закінченням встановленого строку зберігання» (Т. 1, а. с. 68-71).

Окрім цього, Оболонським районним судом м. Києва направлявся начальнику ЖРЕО лист, у якому суд просив вручити судову повістку ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які проживають за адресою: АДРЕСА_1. (Т. 1, а. с. 57) або у термін до 24 квітня 2013 року направити відповідний акт. У матеріалах справи (Т. 1, а. с. 58, 60, 77) містяться акти складені працівниками ЖРЕО-416 про те, що при неодноразовому відвідуванні квартири АДРЕСА_1 дверей ніхто не відкрив.

Тобто матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було належним чином повідомлено про розгляд судом їх справи.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Аналіз змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 свідчить, що в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї (Т. 1 а. с. 130-132, 159-162) вказувалося про неповідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи.

Проте суд апеляційної інстанції на пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України увагу не звернув.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку про те, що постанова Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_3 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 215,00 грн, а ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 214,60 грн. Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року скасувати.

Справу № 2604/29330/12 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Апеляційного суду м. Києва від 04 липня 2018 року у втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 215,00 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 214,60 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.М. Коротун

В. І. Крат

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
1