Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.02.2021 року у справі №450/559/18

Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 450/559/18

провадження № 61-21509св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року у складі судді Мельничук І. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів:

Мікуш Ю. Р., Бойко С. М., Савуляка Р. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який змінила у процесі розгляду справи, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки.

Зазначений позов мотивований тим, що 12 січня 1973 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї з відповідачем народилася дочка ОСОБА_4.

На підставі рішення Пустомитівської сесії Ради народних депутатів від 11 травня 1977 року № 10 ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку площею 800 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, зобов'язано відповідача закінчити будівництво не пізніше 11 травня 1980 року та укласти в нотаріальній конторі договір забудови.

У період з 1980 року до 1983 року проживаючи на АДРЕСА_2 вона з відповідачем спільними зусиллями та коштами проводили будівництво будинку на земельній ділянці, оформленій на відповідача.

26 грудня 1986 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано, проте вони продовжували проживати однією сім'єю до 2009 року, мали спільний бюджет, спільно проводили дозвілля та відпочинок, займалися підприємницькою діяльністю.

18 лютого 2009 року відповідач зареєстрував шлюб із ОСОБА_5, у зв'язку з чим вони продовжили проживати в одному будинку, але на різних поверхах.

Отже, за час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі та проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ними було набуто земельну ділянку та житловий будинок на АДРЕСА_3, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Проте, 14 лютого 2018 року вона отримала повідомлення із вимогою про її виселення із зазначеного житлового будинку, зняття з реєстрації та звільнення приміщення від особистих речей, у зв'язку із тим, що новим власником будинку є ОСОБА_3.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: встановити факт проживання її та відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 26 грудня 1986 року до 18 лютого 2009 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 квітня 2018 року залучено до участі у справі як відповідача ОСОБА_3.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що доказами, які містяться у матеріалах справи, не доведено те, що в період часу з 2007 року до 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, а саме: спільно проживали, вели спільний побут, мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю.

Також місцевий суд зазначив про те, що позивач неодноразово зазначала про те, що фактичні шлюбні відносини сторін були припинені у 2007 році, разом з тим, така її вимога була предметом розгляду іншого спору, який вирішено у справі № 450/2025/15-ц.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 хоч і проживали за однією адресою, однак як визнали самі, після розірвання шлюбу у 1986 році почали проживати у різних частинах будинку, на різних поверхах та спільного господарства не вели, відповідач лише частково допомагав позивачу у здійсненні її господарської діяльності, що не свідчить про придбання будинку за спільні кошти сторін.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги показання свідків, які підтвердили обставини щодо проживання однією сім'єю з відповідачем та ведення ними спільного господарства.

Відповідач плутався у своїх показаннях, стверджував про те, що вона не компетентна у підприємницькій діяльності, однак надавав їй довіреності. Крім того, відповідач не зміг пояснити чому він вселив її у спірний житловий будинок.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що номери телефонів її та відповідача придбані ще у 2000 році і відрізняються лише однією цифрою.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Пустомитівського районного суду Львівської області.

09 січня 2020 року справа № 450/559/18 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 січня 1973 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який було розірвано 26 грудня 1986 року, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 від 26 грудня 1986 року.

Рішенням Пустомитівської сесії Ради народних депутатів від 11 травня 1977 року № 10 виділено ОСОБА_2 земельну ділянку площею 800 кв. м на АДРЕСА_1 для побудови житлового будинку та зобов'язано останнього закінчити будівництво не пізніше 11 травня 1980 року і укласти в нотаріальній конторі договір забудови.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2012 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок та встановлення порядку користування таким судами було встановлено, що сторони ще задовго до розірвання шлюбу фактично стали чужими один для одного людьми, спільного господарства не вели, хоч і проживали в одному помешканні.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2016 року у справі № 450/2025/15-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_3, як на спільне майно подружжя, яке набуте відповідачем за час проживання з позивачем однією сім'єю.

07 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_7, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. та зареєстровано у реєстрі за № 104.

Того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_7, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки на вищевказаною адресою із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 4623610100:02:002:0359, який посвідчено приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З. та зареєстровано у реєстрі за № 105.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 лютого 2018 року № 113215539 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 статтею 74 СК України.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 4 статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 та ведення ними спільного господарства у період з 2007 року до 2009 року, що також не заперечувалося позивачем під час розгляду справи.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно врахували висновки Пустомитівського районного суду Львівської області, висловлені у рішенні від 20 травня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, у справі № 450/2025/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю за період з 1986 року до 2007 року та визнання права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, згідно з якими на час будівництва будинку та здачі його в експлуатацію у 1988 році, тобто на час набуття відповідачем права власності на будинок як новостворене нерухоме майно, позивач не перебувала з відповідачем у шлюбі, не проживала спільно та не вела спільне господарство. Крім того, суд зазначив про те, що до 2004 року чинним законодавством не передбачалося набуття права спільної сумісної власності на майно чоловіком та дружиною у фактичних шлюбних стосунках, без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги показання свідків, які підтвердили обставини щодо проживання однією сім'єю з відповідачем та ведення ними спільного господарства, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький