Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2019 року у справі №347/900/18

Постанова

Іменем України

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 347/900/18

провадження № 61-3275св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - Волосянка Роман Олексійович,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Кабин Андрій Романович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Волосянки Романа Олексійовича, діючого в інтересах ОСОБА_1, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала позов до суду до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Кабин Андрій Романович про визнання заповіту недійсним.

І з урахуванням уточнень до позову в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_4 Ще за життя на випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишила заповітне розпорядження, згідно якого все своє майно заповіла їй ОСОБА_1 20 квітня 2018 року нею подано до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Кабина А. Р. заяву про прийняття спадщини де їй стало відомо, що з такою заявою звернулася ще і ОСОБА_3, як спадкоємець за іншим заповітом від 22 січня 2016 року.

Оскільки за життя тітка як на словах, так і документально на випадок своєї смерті розпорядилася всім належним їй майном тільки на її користь, волі своєї не змінювала, то й іншого заповіту після її смерті існувати не може, тому заповіт, складений на користь ОСОБА_3, є сфальсифікованим.

За наведених обставин, позивач остаточно просила суд визнати заповіт від 22 січня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Маркеловою І. М. за реєстровим № 83 - недійсним (а. с.41-44).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 22 січня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І. М., зареєстрований в реєстрі за № 83.

Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с.58-61).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні істотні порушення при складанні, підписанні та посвідченні оспорюваного заповіту, так як в момент складання заповіту ОСОБА_4 була письменною, а тому мала можливість підписати заповіт особисто, тому наявні підстави для визнання такого заповіту недійсним.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року скасовано.

Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Здійснено перерозподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її рух у суді касаційної інстанції

11 лютого 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Волосянка Р. О. направила касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребуваноіз Косівського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 347/900/18.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року було змінено суддю-доповідача на Калараша А. А.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що в оспорюваному заповіті конкретно не зазначено у зв'язку з якою фізичною вадою чи хворобою ОСОБА_5 особисто не змогла підписати заповіт, а також те, що особу заповідача було встановлено не на підставі паспорта, а на підставі тимчасового посвідчення громадянина України.

Окрім того, суд апеляційної інстанції посилався на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 03 березня 2004 року № 20/5, яка на час посвідчення оспорюваного заповіту не була чинна.

Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на свідчення особи, яка підписала заповіт за ОСОБА_4 - ОСОБА_6, яка є родичем відповідача, тому її покази як свідка не можуть бути належним та допустимим доказом.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що заповіт відповідно до законодавства може бути підписаний іншою особою за дорученням заповідача.

Підписання заповіту ОСОБА_6 було особистим волевиявленням ОСОБА_5, яка за фізичним станом та віком не могла його підписати самостійно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 28 березня 2018 року (а. с.4).

Згідно заповіту від 29 січня 2008 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Микитинецької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області Ориняком Н. Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 30, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті залишила заповітне розпорядження, згідно якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 (а. с.5).

22 січня 2016 року в місті Коломия Івано-Франківської області приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І. М. посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 83, згідно якого остання заповіла все своє майно ОСОБА_3. Зі змісту заповіту встановлено, що у зв'язку із похилим віком та станом здоров'я заповідачки, яка не могла прочитати та підписати заповіт власноручно, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписала ОСОБА_6. Заповіт за дорученням заповідачки в її присутності підписано ОСОБА_6, а також свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Свідки зачитали заповіт в голос та поставили свої підписи на ньому. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не є спадкоємцями за заповітом, членами сім'ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом. Свідкам роз'яснено зміст ст.1255 ЦК України про те, що вони не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту та його змісту (а. с.38,127).

Особу заповідача ОСОБА_4 під час посвідчення оскаржуваного заповіту було встановлено на підставі тимчасового посвідчення особи громадянина України, виданого Косівським РС УДМС України в Івано-Франківській області 15 лютого 2016 року (а. с.161,190).

21 березня 2018 року, ОСОБА_3 подала заяву до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Кабина А. Р. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (а. с.39,125).

20 квітня 2018 року, до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Кабина А. Р. звернулась ОСОБА_1 про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 (а. с.40,126).

Зі змісту довідки Косівської районної лікарні від 27 січня 2015 року, наданої позивачем на підтвердження позовних вимог, зазначено, що ОСОБА_4 знаходиться на диспансерному обліку і частково може себе обслуговувати. Рекомендовано догляд родича ОСОБА_9. Діагноз: дифузний кардіосклероз. Гіперт. хв. ІІ ст. остеохондроз поперекового відділу хребта (а. с.53,52).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України (в редакції яка діяла на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надала.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як на підставу визнання заповіту недійсним ОСОБА_1 у позовній заяві посилалась на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст 1257 ЦК України заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а також те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із вимогами частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (частини 2 статті 1248 ЦК України).

Частиною 1 та 2 статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1 -3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частин 1 -3 статті 1247 ЦК України.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у частин 1 -3 статті 1247 ЦК України.

У частині 4 статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім Статтею 1253 ЦК України, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доводи касаційної скарги про те, що текст заповіту, за відсутності для того підстав, був підписаний іншою особою, а не заповідачем особисто, є необґрунтованими.

Судами було встановлено, що у тексті оспорюваного заповіту вказано, що його підписала ОСОБА_6 після прочитання тексту заповіту нотаріусом за дорученням ОСОБА_5, яка через похилий вік та стан здоров'я не може особисто прочитати текст заповіту в голос та підписати його. Посвідчення заповіту відбулося при двох свідках, які не є ані спадкоємцями за заповітом, ані членами сім'ї чи близькими родичами ОСОБА_3. Дієздатність свідків та особи, яка підписала заповіт було перевірено нотаріусом.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Текст спірного заповіту був прочитаний вголос свідками ОСОБА_7, ОСОБА_8. Вказані обставини підтвердили допитані у судовому засідання свідки, а позивач не надала доказів на спростування цих обставин.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що заповіт від 22 січня 2016 року за формою та порядком посвідчення відповідає вимогам статей 1247, 1248 ЦК України та

розділу ІІ глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що волевиявлення спадкодавця було спрямоване на передачу майна саме ОСОБА_3 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 22 січня 2016 року, а доказів у спростування вказаного позивачем надано не було.

Отже суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б могли свідчити про недійсність заповіту на підставі ч. 1, 2, ст. 1257 ЦК України.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 212/1570/17-ц.

Стосовно доводу касаційної скарги відносно того, що особу заповідача було встановлено не на підставі паспорта, а на підставі тимчасового посвідчення громадянина України колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" затверджено Положення про паспорт громадянина України, відповідно до пункту 19 якого про втрату паспорта громадянин зобов'язаний терміново повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, який видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Форма тимчасового посвідчення та порядок його видачі встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Таким чином, тимчасове посвідчення громадянинаУкраїни має таку ж юридичну силу щодо посвідчення особи громадянина, як і паспорт громадянина.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції посилався на Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 03 березня 2004 року № 20/5, яка на час посвідчення оспорюваного заповіту не була чинна не заслуговують на увагу, оскільки вказане порушення не призвело до ухвалення незаконного по суті судового рішення.

Доводи касаційної скарги відносно того, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на свідченнях особи, яка підписала заповіт за ОСОБА_4 - ОСОБА_6, яка є родичем відповідача, тому її покази як свідка не можуть бути належним та допустимим доказом не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази, надані учасниками справи та надав їм належну правову оцінку в сукупності.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування правильного по суті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Волосянки Романа Олексійовича, діючого в інтересах ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петрова

С. П. Штелик