Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.07.2018 року у справі №2-2828/11

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 2-2828/11

провадження № 61-37984св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Куценко Володимир Дмитрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2008 рокузвернулася до суду з позовом, згідно з остаточним викладом позовних вимог просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на відшкодування збитків, заподіяних частковим невиконанням договору купівлі-продажу 3/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, непередачею ОСОБА_1 у користування частини земельної ділянки, розміром 897,00 кв. м, у грошовій сумі, еквівалентній 110 450,00 дол. США за курсом НБУ на момент стягнення у гривнях, та відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 12 червня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4, з однієї сторони, та ОСОБА_2, з іншої сторони, укладено попередній договір. Предметом попереднього договору було наступне укладання у строк до 21 вересня 2008 року договору купівлі-продажу 7/10 частин домоволодіння, загальною житловою площею житлового будинку 32,0 кв. м, розташованого на земельній ділянці, загальною площею 0,13 га за суму, яка дорівнює 500 000,00 дол. США, але, у тому числі, за умови, якщо відбудеться зміна розміру земельної ділянки, яка перебуває у користуванні продавця, то сума основного договору має бути переглянута із розрахунку 38 460,00 дол. США за 0,01 га.

У визначений попереднім договором строк до 21 вересня 2008 року ОСОБА_2 не надав правовстановлюючі документи для укладення договору купівлі-продажу. Попередній договір не був продовжений відповідною нотаріально посвідченою угодою та втратив свою чинність.

30 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якого за довіреністю від 01 вересня 2008 року діяла його дружина ОСОБА_3, укладений договір купівлі-продажу частини домоволодіння. ОСОБА_1 придбала 3/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 земельній ділянці розміром 3 662,00 кв. м (за фактичним користуванням). Продаж вчинено за 220 000,00 грн (при цьому, за договором інвентаризаційна оцінка зазначеної частини домоволодіння становила 25
055,00 грн).

Предмет зазначеної угоди фактично перейшов у користування ОСОБА_1, яка почала користуватися зазначеним об'єктом нерухомого майна.

Відповідно до розписки від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_3 за згаданим договором купівлі-продажу від цієї ж дати, отримала грошову суму у розмірі 500 000,00 дол. США.

На відміну від попереднього договору від 12 червня 2008 року, договір

купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений без участі ОСОБА_4, як сторони договору, та незважаючи на те, що склад приміщень залишився незмінним, була суттєво зменшена продана частина у домоволодінні з 7/10 до 3/100, яка належала ОСОБА_2, та зазначені частини належали продавцю на підставі різних правовстановлюючих документів.

На переконання позивача, внаслідок протиправних спільних дій відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 її введено в оману під час укладення договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року 3/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зокрема у частині визначення розміру земельної ділянки, а тому вона звернулась до суду із позовом та просила його задовольнити у повному обсязі з наведених правових підстав в уточненій 16 квітня 2016 року позовній заяві.

Як правову підставу позовної заяви в остаточно викладеній редакції позивач визначила положення статей 1166 та 1167 ЦК України.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відзиви на позов, викладений в остаточній редакції, не надходили.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування збитків 2 743 578,00 грн і на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що внаслідок протиправних спільних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 частково введена в оману під час укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 30 жовтня 2008 року договору купівлі-продажу 3/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, у частині визначення розміру земельної ділянки, на якій розташовано 3/100 частин домоволодіння за згаданою адресою, а саме у частині 922,00 кв. м. Відповідачі не повідомили про існування обставини, що 3/100 частин на момент укладення договору були розташовані на земельній ділянці меншій на 922,00 кв. м, ніж та, що зазначена у технічних паспортах Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі - КП "ОМБТІ та РОН") від 01 вересня 2008 року та від 20 жовтня 2008 року, та по суті не виконали договір у повному обсязі - не передали права на користування на додаткові 922,00 кв. м разом із нерухомістю, чим позивачу завдано збитків у розмірі 110 450,00 дол. США, які підлягають відшкодуванню відповідачами в солідарному порядку, за курсом НБУ, який на день ухвалення рішення становив 2 484,1663 грн за 100 дол. США, що дорівнює 2 743 578,00 грн.

Суд першої інстанції зробив висновок, що у зв'язку з неправомірними діями відповідачів позивачу заподіяні душевні страждання, які вона зазнала у зв'язку зі стресовим станом внаслідок обману щодо обставин договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року. Заподіяна таким чином моральна шкода, що завдана у зв'язку з вчиненням недійсної частини цього правочину, підлягає відшкодуванню в розмірі 10 000,00 грн.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Київського районного суду м.

Одеси від 11 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що якщо ОСОБА_1 вважає, що зайво сплатила продавцю частину вартості нерухомого майна, внаслідок чого він безпідставно набув ці грошові кошти, за наявності відповідних доказів вона може захистити свої права шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. ОСОБА_1 не довела належним чином те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушили її права саме в частині заявлених нею позовних вимог, а тому згідно зі статтями 15, 16 ЦК України ці права не підлягають судовому захисту, а заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не підлягають задоволенню з правових підстав, передбачених статтями 524, 623, 629, 1166, 1167, 1190, 1210, 1177 ЦК України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у червні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року, залишити в силі заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2016 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено принципи, визначені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Укладаючи договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року, ОСОБА_1 очікувала поряд із отриманням у власність 3/100 частин будинку одержати у користування земельну ділянку, яку ОСОБА_2 використовував за добровільно визначеним порядком користування земельною ділянкою між ним і співвласником 97/100 частин домоволодіння. Вважає, що запропонований апеляційним судом належний спосіб захисту (пред'явлення кондикційного позову) є некоректним, не заснованим на законі та безперспективним у зв'язку з пропуском позовної давності.

Також ОСОБА_1. зазначає, що апеляційний розгляд справи здійснено неповноважним складом суду, оскільки суддя Апеляційного суду Одеської області Громік Р. Д. у 2009 році брав участь у розгляді цієї справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, ухвалою від 31 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 червня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4, з однієї сторони, та ОСОБА_2, з другої сторони, укладено попередній договір, предметом якого було укладення у строк до 21 вересня 2008 року основного договору купівлі-продажу 7/10 частин домоволодіння, загальною житловою площею житлового будинку 32,0 кв. м, розташованого на земельній ділянці, загальною площею 0,13 га, належного ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 вересня 1994 року. Визначено, що продаж 7/10 частин домоволодіння мав відбутись за 500 000,00 дол. США.

Також умовою попереднього договору визначено, що якщо відбудеться зміна розміру земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, сума основного договору має бути переглянута із розрахунку 38 460,00 дол. США за 0,01 га; як аванс покупцями сплачено ОСОБА_2 48 500,00 грн, що за курсом НБУ було еквівалентно 10 000,00 дол. США.

У визначений строк (до 21 вересня 2008 року) ОСОБА_2 не надав правовстановлюючі документи для укладення договору купівлі-продажу, зокрема, державний акт на право власності на земельну ділянку, технічний паспорт на житловий будинок, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно КП "ОМБТІ та РОН", попередній договір не був продовжений нотаріально посвідченою угодою, а тому втратив чинність.

30 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якого за довіреністю від 01 вересня 2008 року діяла його дружина ОСОБА_3, укладений договір купівлі-продажу частини домоволодіння, за умовами якого ОСОБА_1 придбала 3/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 земельній ділянці розміром 3 662 кв. м (за фактичним користуванням), за 220 000,00 грн, у користування покупця перейшли з житлового будинку літ. "А" - житлова: 1-1 веранда - 16,4 кв. м, 1-2 ванна - 7,0 кв. м, 1-3 кухня - 7,3 кв. м, 1-5 житлова - 20,4 кв. м, а разом - 51,1 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куценком В. Д., зареєстрований у реєстрі за № 7138, право власності зареєстровано КП "ОМБТІ та РОН" 19 листопада 2008 року.

Нотаріально посвідченою заявою співвласника домоволодіння ОСОБА_5, який володіє на праві власності 97/100 частинами домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності від 31 січня 2005 року, зазначено, що йому відомо про продаж нерухомого майна - виключно частини домоволодіння - за 220 000,00 грн. ОСОБА_3 також надала нотаріально посвідчену згоду на продаж нерухомого майна.

Відповідно до розписки від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_3 за згаданим договором отримала грошову суму у розмірі 500 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на 30 жовтня 2008 року 5,76 грн за 1 дол. США, для передачі ОСОБА_2, який згідно з розпискою від 30 жовтня 2008 року отримав зазначені грошові кошти.

Договір купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року укладений виключно з позивачем (без участі ОСОБА_4), як сторони попереднього договору, та незважаючи на те, що склад приміщень залишився незмінним, суттєво зменшена частка у домоволодінні з 7/10 до 3/100, яка належала ОСОБА_2, та зазначені частки належали продавцю на підставі різних правовстановлюючих документів.

Договір купівлі-продажу 3/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2008 року укладений з урахуванням акта про узгодження меж земельної ділянки від 23 жовтня 2008 року, підписаного ОСОБА_2 та співвласником домоволодіння ОСОБА_5, посвідченого печаткою органу самоорганізації населення комітету мікрорайону "Дмітріївка", за яким (згідно зі схемою земельної ділянки, загальною площею 3 662,00 кв. м) у користуванні ОСОБА_2 як власника 3/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка загальною площею 2 197,00 кв. м, а у користуванні ОСОБА_5, як власника 97/100 частин домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 ділянка загальною площею 1 465,00 кв. м, з яких 1 000,00 кв. м - відповідно до державного акта про право власності на земельну ділянку від 30 жовтня 2000 року, а 465,00 кв. м - відповідно до державного акта про постійне користування землею від 12 грудня 2000 року.

Конфігурація та площа земельної ділянки, на якій знаходяться 3/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, зазначені у технічному паспорті КП "ОМБТІ та РОН" від 20 жовтня 2008 року, відрізняються від фактично існуючих у натурі: згідно з рішенням виконкому Одеської міської ради від 15 лютого 1992 року № 54 "Про відвід земельної ділянки площею 356,00 кв. м у постійне користування ОСОБА_6, на АДРЕСА_2" та рішенням виконкому Одеської міської ради від 08 липня 1998 року № 737 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 930 кв. м, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_7, та земельної ділянки, площею 241 кв. м, яка знаходиться у користування ОСОБА_8, за адресою: АДРЕСА_3; для обслуговування житлового будинку та господарських споруд".

Наприкінці жовтня 2008 року на ринку нерухомості у м. Одесі відбулося різке суттєве зниження цін на нерухомість, що було обумовлене наслідками світової фінансової кризи, початком кризових явищ в економіці України та зниженням попиту на нерухоме майно, такі обставини визнані судом загальновідомими.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 19 квітня 2010 року дійсна ринкова вартість 3/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 275,00 кв. м, складала на 30 жовтня 2008 року 389 055,00 дол. США, що за курсом НБУ на момент укладення договору у еквіваленті складало 2 116 020,00 грн.

Згідно з технічним паспортом, який виготовлено КП "ОМБТІ та РОН" від 28 січня 2010 року 3/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 1 275,00 кв. м.

Під час попереднього розгляду справи сторони визнали факт, що 3/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, на момент укладення договору були розташовані на земельній ділянці 1 275,00 кв. м.

Оцінка аргументів касаційної скарги щодо наявності правових підстав для застосування правил статті 1212 ЦК України

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 обрала неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки мала звернутись до суду з кондикційним позовом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 статті 1212 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли із договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула у власність 3/100 частин домоволодіння, та, вважаючи, що порушені її права неналежним виконанням відповідачами договірного зобов'язання між сторонами - в частині непередачі їй земельної ділянки, яку вона бажала отримати, укладаючи цей договір. Отже позивач звернулась до суду з позовом, стверджуючи, що відповідачі виконали не в повному обсязі зобов'язання за договором купівлі-продажу, а тому Верховний Суд робить висновок про відсутність правових підстав стверджувати, що спірні правовідносини є позадоговірними.

Зважаючи на наведене, висновок апеляційного суду про те, що єдиним належним способом захисту порушених прав є пред'явлення кондикційного позову, є помилковим.

Щодо застосування до спірних правовідносин правил статті 1166 ЦК України

ОСОБА_1, звертаючись до суду з цим позовом, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила відшкодувати їй шкоду, завдану протиправними діями відповідачів, що полягали у переданні їй у користування земельної ділянки меншою площею, посилаючись на правила статті 1166 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною 2 статті 31 ЦПК України 2004 року позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Підстава позову - обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які в сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до відповідача.

ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції неодноразово скористалася своїм процесуальним правом уточнити та змінити свої позовні вимоги і в остаточній редакції визначила фактичною підставою позову протиправне завдання відповідачами шкоди, яка полягає у передачі їй земельної ділянки меншої площі ніж передбачено умовами домовленості сторін, а правовою підставою позову - правила статті 1166 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В оцінці наведеного Верховний Суд врахував, що спірні правовідносини, за твердженнями заявника, виникли у зв'язку з виконанням умов договору купівлі-продажу у неповному обсязі, що призвело до завдання шкоди ОСОБА_1 як покупцю.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України).

Потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Щодо предмета договірних відносин між сторонами

В оцінці порушеного права заявника Верховний Суд врахував, що предметом договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року були 3/100 частин домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1. Земельна ділянка не була предметом цього договору.

Відповідно до статті 655 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина 1 статті 656 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року).

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до частина 1 статті 656 ЦК України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина 1 статті 691 ЦК України у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року).

Як встановлено судами, грошові кошти у розмірі 220 000,00 грн та 500 000,00 дол. США передані ОСОБА_3 як представнику ОСОБА_2 на виконання умов договору, предметом якого є лише 3 /100 частин домоволодіння. Отже, визначаючи ціну договору, сторони мали виходити із предмета договору, яким є 3/100 частин домоволодіння.

Верховний Суд врахував, що в абзаці шостому пункту 7 цього договору зазначено, що земельна ділянка, на якій розташована частина домоволодіння, не приватизовувалася, заява про приватизацію не подавалася, рішення про приватизацію відповідними органами не приймалося.

Відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України, частини 2 статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року) якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Враховуючи наведені правила, за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2008 року до ОСОБА_9 перейшло право власності на 3/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 та право користування на земельну ділянку, на якій розміщені 3/100 частин домоволодіння, та частина ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При цьому умовами договору не визначено інший розмір такої земельної ділянки.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Зважаючи на наведене, визначивши, що предметом договору купівлі-продажу є 3 /100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1, сторони визначили товар, а також зазначивши ціну у договорі, визначили його вартістю.

При цьому, продавець не вправі продавати той товар, що йому не належать, а тому доводи заявника про те, що вона розраховувала придбати частину будинку та частину земельної ділянки більшою площею, ніж отримала, є безпідставними, оскільки земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу.

Пунктом 10 договору купівлі-продажу передбачено, що сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу частини домоволодіння. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Верховний Суд визнає помилковими висновки суду першої інстанції, що договір купівлі-продажу 3/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2008 року укладений з урахуванням акта про узгодження меж земельної ділянки від 23 жовтня 2008 року, підписаного ОСОБА_2 та співвласником домоволодіння ОСОБА_5, оскільки відомості про таке серед умов договору відсутні, а під час попереднього розгляду справи сторони визнали факт, що 3/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, на момент укладення договору були розташовані на земельній ділянці площею 1 275,00 кв. м, а не 2 197,00 кв. м.

Верховний Суд, виходячи із загальних засад цивільного права, має зробити висновок, що домовленість двох осіб, за загальним правилом, не може створити обов'язки для іншої особи, яка не бере участь у такій угоді. Таким чином, угода сторін у цьому спорі не може призвести до припинення прав власності та користування тією частиною земельної ділянки, яка належала іншому співвласнику домоволодіння, який участі у вирішенні спору не брав.

З урахуванням усіх наведених обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд констатує, що земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_1 під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не довела належними та допустимими доказами, що їй (як це визначено нею підставою позову) завдано шкоду у зв'язку з невиконанням умов договору, оскільки нею не заперечується, що 3/100 частин домоволодіння були передані продавцем їй у власність за відповідну плату.

Щодо оцінки доводів про неповноважний склад апеляційного суду

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу неналежним складом колегії суддів Верховний Суд визнає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Як встановлено Верховним Судом, суддя Апеляційного суду Одеської області Громік Р. Д. брав участь у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2009 року та у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2016 року.

За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2009 року постановлено ухвалу про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування заочного рішення суду першої інстанції із направленням справи на новий розгляд у зв'язку порушенням судом першої інстанції норм процесуального права. Оцінку законності та обґрунтованості заочному рішенню Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2009 року апеляційний суд в ухвалі від10 грудня 2009 року не надавав.

Враховуючи, що суддя Громік Р. Д. у 2018 році брав участь у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2016 року не після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції, постановленого за його участю як судді, відсутні підстави, передбачені у статтях 36 і 37 ЦПК України, вважати, що цей суддя не мав права розглядати апеляційну ОСОБА_2 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2016 року.

ОСОБА_1 під час розгляду справи апеляційним судом не скористалася правом заявити відвід судді Громіку Р. Д., у тому числі з обставин, що викликають сумніви в неупередженості або об'єктивності судді.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Куценко Володимир Дмитрович, про відшкодування збитків та моральної шкоди відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко