Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2018 року у справі №296/3039/17

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 296/3039/17-ц

провадження № 61-4003 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державний архів Житомирської області,

треті особи: Директор Державного архіву Житомирської області Михайлов Антон Миколайович, Первинна профспілкова організація Державного архіву Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного архіву Житомирської області, треті особи: Директор Державного архіву Житомирської області Михайлов А. М., Первинна профспілкова організація Державного архіву Житомирської області (далі первинна профспілкова організація), про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у 1999 році її було прийнято на роботу в Державний архів Житомирської області на посаду провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату. 13 лютого 2017 року наказом № 3-ад їй оголошено догану за невиконання покладених на неї трудових обов'язків. Накладення дисциплінарного стягнення відбулося за відсутності для цього правових підстав та з порушенням порядку застосування дисциплінарних стягнень, зокрема її не повідомили про підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності, не витребували письмових пояснень, не надали копію наказу про накладення дисциплінарного стягнення. 18 липня 2017 року відповідно до наказу №19-ад їй вдруге було оголошено догану за неналежне виконання посадових обов'язків, а саме: за неправильну видачу архівних довідок на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зазначений наказ вона також вважала незаконним, оскільки належно виконувала свої обов'язки, підготовлений нею проект відповіді на звернення громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був затверджений начальником відділу Гуменюк Г. О. та директором відповідача.

19 липня 2017 року наказом № 48-к її звільнено з роботи на підставі статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) за угодою сторін.

Вказувала на те, що її звільнення є незаконним, оскільки в наказі не зазначені конкретні правові підстави її звільнення, до того ж вона не мала наміру звільнятися з роботи. Прийняття відповідачем незаконних рішень призвело до порушення її трудових прав, істотних душевних страждань, погіршення самопочуття, у зв'язку з чим вона була змушена звертатися за медичною допомогою та проходити амбулаторне лікування.

Посилаючись на наведене, просила визнати незаконними і скасувати накази відповідача про накладення дисциплінарних стягнень від 13 лютого 2017 року № 3-ад, від 18 липня 2017 року №19-ад та від 19 липня 2017 року № 48-к, поновити її на роботі на посаді провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату з 20 лютого 2017 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2017 року до дня ухвалення судового рішення та на відшкодування моральної шкоди 10
000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08 вересня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними і скасовано накази Державного архіву Житомирської області від 13 лютого 2017 року № 3-ад та від 18 липня 2017 року № 19-ад про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, а також від 19 липня 2017 № 48-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату Державного архіву Житомирської області з 20 липня

2017 року.

Стягнуто з Державного архіву Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2017 року по 08 вересня 2017 року в розмірі 7 812,36 грн без урахування суми податків, страхових та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з Державного архіву Житомирської області на користь ОСОБА_1 5 000,00

грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що накладаючи на позивача дисциплінарні стягнення у вигляді доган, відповідач у порушення вимог статті 149 КЗпП України не виконав покладений на нього обов'язок щодо отримання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, що свідчить про порушення відповідачем визначеного трудовим законодавством порядку застосування дисциплінарного стягнення. Звільнення ОСОБА_1 за статею 36 КЗпП України відбулося без зазначення конкретних правових підстав звільнення, передбачених відповідною частиною та пунктом статті 36 КЗпП України, яка містить великий перелік правових підстав припинення трудового договору, що є різними за своєю суттю і змістом, а тому звільнення позивача відбулося з порушенням вимог КЗпП України, що є підставою для задоволення її вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 5
000,00 грн суд виходив із засад розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням глибини та тривалості душевних страждань позивача, а також характеру винних дій відповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу Державного архіву Житомирської області задоволено частково, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 вересня 2017 року в частині вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконними та скасування наказів Державного архіву Житомирської області про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, оскільки відповідачем не доведено неналежне виконання доручень керівництва та відсутність у наказі конкретних підстав накладення дисциплінарного стягнення. Допущені ОСОБА_1 помилки при підготовці довідок стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також описки та неточності не можуть свідчити про порушення працівником трудових обов'язків та вимог посадової інструкції. Суд також урахував попередню роботу позивача, яка на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності тривалий час працювала в Державному архіві Житомирської області, нагороджувалася почесними грамотами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд вказав, що

18 липня 2017 року ОСОБА_1 подала власноруч написану заяву про звільнення її з роботи з 19 липня 2017 року за згодою сторін, з наказом

від 19 липня 2017 року №48-к про звільнення з роботи була ознайомлена. В подальшому з метою приведення зазначеного наказу у відповідність до вимог трудового законодавства, відповідач наказом від 25 липня 2017 року №53-к вніс до нього уточнення в частині підстав звільнення ОСОБА_1, про що позивач була повідомлена, однак до роботодавця не з'явилась і не надала трудову книжку для внесення відповідних записів. З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що саме по собі не зазначення відповідачем у наказі про звільнення посилання на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, не може свідчити про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, а також задоволення похідних від вирішення цього питання вимог - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 28 грудня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року відмовлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до касаційного суду ОСОБА_1 просила скасувати рішення Апеляційного суду Житомирської області від

15 листопада 2017 року в частині скасування рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 вересня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення необгрунтовано не урахував обов'язковий до застосування правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 жовтня

2016 року у справі №404/3049/18-ц (провадження № 6-1269цс16), згідно якого припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України необхідно здійснювати саме на підставі угоди, а не шляхом подання заяви працівника. Суди при розгляді позовних вимог про оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України повинні були з'ясувати чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення, чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Апеляційнийсуд не надав належної правової оцінки посиланням позивача на те, що договір про припинення трудового договору за угодою сторін між нею та відповідачем не укладався, а заява про звільнення з роботи за угодою сторін була написано нею під психологічним тиском та у зв'язку з висловленою відповідачем погрозою про звільнення її за прогул у разі її від'їзду до міста Києва для проходження медичного стаціонарного обстеження.

Водночас, її заява

від 18 липня 2017 року про надання відпустки без збереження заробітної плати для обстеження та лікування відповідачем не була зареєстрована.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що не зазначення відповідачем пункту 1 статті 36 КЗпП України у наказі про звільнення не свідчить про припинення трудового договору за статтею 36 КЗпП України з інших, ніж передбачено пунктом 1 підстав, є необгрунтованим, оскільки пункт та частина статті не є тотожними.

Водночас, відповідач у наказі від 25 лютого 2017 року № 53-к, яким внесено уточнення до наказу від 19 липня 2017 року №48-к, зазначив як підставу звільнення ОСОБА_1 саме частину 1 статті 36 КЗпП України, яка містить перелік підстав припинення трудового договору викладених у 9 пунктах, а тому формулювання відповідачем підстав її звільнення, навіть з урахуванням внесених ним доповнень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам КЗпП України.

Помилковим є також висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, як похідних від вимог про поновлення на роботі, оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди обґрунтовувалися не лише незаконним звільненням, а й перенесеними нею душевними стражданнями, пов'язаними з незаконним накладенням дисциплінарних стягнень у вигляді доган, що призвело до погіршення стану здоров'я, підтвердженого наявними у матеріалах справи медичними документами.

Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, апеляційний суд не звернув увагу, що її, як позивача у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, звільнено від сплати судового збору, в тому числі на стадії апеляційного та касаційного перегляду, а тому судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Державного архіву Житомирської області, у якому він зазначав, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, ухвалив законне і обгрунтоване рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.

Підтвердженням ініціативи ОСОБА_1 на звільнення за угодою сторін, є її власноруч написана письмова заява, що була задоволена керівництвом Державного архіву Житомирської області, а тому її звільнення відбулося з дотриманням вимог КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частин 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів від 13 лютого 2017 року № 3-ад, від 18 липня 2017 року № 19-ад про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, а тому в цій частині рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не переглядаються.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 10 серпня

1999 року працювала у Державному архіві Житомирської області на різних посадах, що підтверджується ксерокопією її трудової книжки. Наказом

від 09 серпня 2017 року № 38-к вона була переведена на посаду провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату.

Посадовою інструкцією провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату, затвердженою директором Державного архіву Житомирської області 03 січня 2017 року, передбачено, що провідний археограф перш за все виконує роботи, пов'язані із розробленням фондів архіву, наповненням довідкового апарату та використанням архівної інформації і публікацією архівних документів; веде науково-дослідну роботу в галузі архівознавства та археографії; розробляє та впроваджує прогресивні методи роботи з архівними документами; надає науково-методичну та практичну допомогу співробітникам архіву з питань археографічного опрацювання документів, консультує їх з питань теорії та методики археографії і т. і. Також у переліку завдань, обов'язків та повноважень провідного археографа, визначених в посадовій інструкції, встановлено обов'язок провідного археографа за дорученням керівництва виконувати роботи по розгляду заяв, звернень, скарг громадян України, іноземців, осіб без громадянства, громадських об'єднань релігійних громад, політичних партій, підприємств, установ, організацій щодо витребування архівної інформації за фондами архіву розміщений в посадовій інструкції.

Наказом Державного архіву Житомирської області від 13 лютого 2017 року № 3-ад ОСОБА_1 оголошено догану, з яким її ознайомлено особисто, про що свідчить її підпис.

Підставами притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали доповідні записки начальника відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату Гуменюк Г. О.

від 31 січня 2017 року та від 01 лютого 2017 року про відмову ОСОБА_1 від виконання запитів фізичних осіб № К/268, П/269, Б/53 ел. п., Мз/18 та П/287, Т/291, Т/294, В /61 ел. п.

01 лютого 2017 року ОСОБА_4 надала роз'яснювальну та пояснювальну записки, зміст яких зводиться до того, що основними обов'язками провідного археографа є наповнення, удосконалення та ведення довідкового апарату, виконання робіт по розгляду заяв та звернень громадян відноситься до її повноважень, але вони не можуть бути пріоритетними у використанні робочого часу, оскільки підготовка відповідей на такі звернення займає більше половини робочого часу.

Для розгляду конфліктної ситуації наказом директора Державного архіву Житомирської області від 07 лютого 2017 року №1-ад створено комісію, яка в ході розгляду фактів невиконання провідним археологом відділу Кравчук Н. Г. доручень начальника відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату Гуменюк Г. О. дійшла висновку, що дії ОСОБА_1 щодо категоричної відмови виконувати доручення її безпосереднього керівника суперечать положенням статті 30 КЗпП України та посадовій інструкції, що тягне за собою оголошення догани.

Наказом Державного архіву Житомирської області від 18 липня 2017 року № 19-ад ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання посадових обов'язків.

Підставою оголошення догани були доповідні записки начальника відділу начальника відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату Гуменюк Г. О. від 03 липня 2017 року, від 04 липня 2017 року, а також матеріали комісії, яка за результатами перевірки склала акт від 18 липня 2017 року про системність допущених помилок

ОСОБА_1, що свідчить про її недбале ставлення до виконання посадових обов'язків.

18 липня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її з роботи за угодою сторін з 19 липня 2017 року.

Наказом Державного архіву Житомирської області від 19 липня 2017 року № 48-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади провідного археографа відділу використання інформації документів Національного архівного фонду та довідкового апарату Державного архіву Житомирської області з 19 липня

2017 року, відповідно до статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

З метою приведення зазначеного наказу у відповідність до вимог чинного законодавства, наказом від 25 липня 2017 року № 53-к внесено доповнення до наказу від 19 липня 2017 року № 48-к про звільнення ОСОБА_1, а саме після слів "відповідно до" зазначено слова "п. 1", та зобов'язано внести відповідні зміни до кадрових документів.

Про внесення зазначених уточнень до наказу від 19 липня 2017 року № 48-к ОСОБА_1 було повідомлено, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, та запрошено її до сектору з питань персоналу Державного архіву Житомирської області для внесення відповідних уточнюючих записів до виданої їй трудової книжки, проте ОСОБА_1 до роботодавця не з'явилась, трудову книжку для внесення відповідних записів не надала.

З медичних документів, виданих диспансерним відділенням Житомирської обласної психіатричної лікарні та записів в амбулаторній медичній карті, оформлених спеціалістами КУ "Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського", убачається, що ОСОБА_1 зверталася за медичною допомогою, яку їй було надано після встановлення 16 лютого 2017 року діагнозу: тривожно-депресивний синдром, після притягнення її до дисциплінарної відповідальності, з проведенням пацієнтці курсу лікування під наглядом лікаря, та 08 серпня 2017 року - депресивна реакція, після притягнення її до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи, з проведенням пацієнтці курсу лікування.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, апеляційний суд надав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права, вказавши на те, що позивач добровільно подала власноруч написану нею заяву про звільнення за угодою сторін з 19 липня 2017 року та на відсутність поданої нею заяви про анулювання попередньої домовленості щодо припинення трудового договору з зазначених нею підстав, а тому дійшов обгрунтованого висновку, що при звільненні позивача відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства.

Саме по собі не зазначення у наказі про звільнення ОСОБА_1 пункту 1 статті 36 КЗпП України, як правильно зазначив апеляційний суд, не є підставою для поновлення її на роботі. На усунення зазначеної помилки, відповідач наказом

від 25 липня 2017 року № 53-к привів у відповідність до вимог чинного законодавства наказ від 19 липня 2017 року № 48-к, зокрема вказав, що

ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Натомість позивач не навела переконливих аргументів та відповідних доказів на підтвердження відсутності її волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено обов'язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 19 липня 2017 року, та згоди відповідача на її звільнення, шляхом видачі відповідного наказу.

Посилання заявника на не урахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі №404/3049/18-ц (провадження № 6-1269цс16), згідно якого припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України необхідно здійснювати саме на підставі угоди, а не шляхом подання заяви працівника, є неспроможними, оскільки зводяться до власного тлумачення зазначеної норми закону.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та відмовляючи у їх задоволенніз огляду на недоведеність її вимог про поновлення на роботі, апеляційний суд не звернув увагу, що позивач обгрунтовувала позовні вимоги в цій частині протиправними діями відповідача не тільки щодо її звільнення, а й щодо накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді доган (накази від 13 лютого 2017 року № 3-ад та від 18 липня 2017 року № 19-ад), а тому висновок апеляційного суду в цій частині є помилковим.

Разом з тим, не може бути визнаним обгрунтованим у цій частині і висновок суду першої інстанції, оскільки при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн, суд першої інстанції ураховуючи характер винних дій відповідача, вважав протиправними дії відповідача і щодо звільнення

ОСОБА_1 з роботи за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, що не знайшло об'єктивного підтвердження.

Оскільки суди попередніх інстанцій у цій частині повно встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції вважає за можливе, не направляючи у цій частині справу на новий розгляд, ухвалити своє рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи, що судові рішення попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, судові рішення першої та апеляційної інстанцій у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди частково, в розмірі 3 000,00 грн. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини першої вказаної статті).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, судовий збір стягнутий судом апеляційної інстанції з Державного архіву Житомирської області на користь держави підлягає збільшенню з 1 280,00 грн до 1 920,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2017 року та рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 08 вересня 2017 року, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Державного архіву Житомирської області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн.

Стягнути з Державного архіву Житомирської області на користь держави судовий збір у розмірі 1 920,00 грн.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Житомирської області від

15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко