Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №712/10675/12

Постанова

Іменем України

16 липня 2018 року

м. Київ

справа № 712/10675/12

провадження № 61-3507св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), ГулькаБ. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник позивача - Гриних ТетянаЮріївна,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Мацунича М. В., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 27 січня 2006 року ОСОБА_5 отримала у банку кредит у сумі 15 776 доларів США зі сплатою 15,96 % річних, з терміном повернення коштів до 27 січня 2010 року.

27 січня 2006 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2003 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 07 жовтня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 25 329,95 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 17 580,22 доларів США, заборгованості за відсотками - 4 978,16 доларів США, заборгованості з комісії - 484,16 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов'язання -2 287,41 доларів США.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд у рахунок погашення вказаної кредитної заборгованості звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком з укладанням від імені ОСОБА_5 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у зазначеній квартирі.

У грудні 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання умов кредитного договору невиконаними, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору та зобов'язання здійснити перерахунок платежів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кошти у сумі 776 доларів США на сплату страхових платежів ПАТ КБ «ПриватБанк» їй не надавало. Пункт 4.1 кредитного договору, яким встановлено пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки, суперечить Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Договір іпотеки укладено без згоди органу опіки та піклування, чим порушені права її малолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8, на користування житлом, які на час його укладення там проживали і були зареєстровані та проживають і на даний час. Додаткова угода від 15 квітня 2010 року укладена до неіснуючого кредитного договору, умови якої у частині надання їй кредитних коштів у розмірі 19 490 доларів США, є невиконаними банком.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_5 просила суд: визнати умови кредитного договору від 27 січня 2006 року, укладеного між нею та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), невиконаними і припинити зобов'язання в цій частині з часу закінчення строку дії договору 27 січня 2010 року; визнати пункт 4.1 кредитного договору від 27 січня 2006 року, укладеного між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», недійсним; визнати недійсним з часу укладення 27 січня 2006 року договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк»; визнати недійсною з часу укладення 15 квітня 2010 року додаткову угоду до кредитного договору, укладеного між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк»; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів відповідно до сплачених нею коштів за кредитним договором від 27 січня 2006 року без урахування вимог додаткової угоди до кредитного договору від 15 квітня 2010 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2015 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано умови кредитного договору від 27 січня 2006 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 про надання кредиту в сумі 776 доларів США на сплату страхових платежів, невиконаними і припинено зобов'язання в цій частині з часу закінчення строку дії договору 27 січня 2010 року.

Визнано п. 4.1 кредитного договору від 27 січня 2006 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, недійсним.

Визнано недійсним із часу укладення 27 січня 2006 року договір іпотеки квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк».

Визнано недійсною з часу укладення 15 квітня 2010 року додаткову угоду до кредитного договору від 27 січня 2006 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5

Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів відповідно до сплачених ОСОБА_5 коштів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 27 січня 2006 року без урахування вимог додаткової угоди до кредитного договору від 15 квітня 2010 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договори страхування виключають виконання умов, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зокрема у сумі 776 доларів США на сплату страхових платежів, і тому ці умови необхідно визнати невиконаними і припинити зобов'язання у цій частині з часу закінчення строку дії договору 27 січня 2010 року.

Визнаючи недійсним пункт 4.1 кредитного договору від 27 січня 2006 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5, суд виходив з того, що цей пункт суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливим, не відповідає передбаченим засадам добросовісності і розумності як складовим елементам загального конституційного права.

Визнаючи недійсним з часу укладення договір іпотеки квартири АДРЕСА_3, суд дійшов висновку про те, що порушуються житлові права малолітніх дітей ОСОБА_5, які мають право користування вказаним житлом, а попередньої згоди органу опіки та піклування не отримувалось.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 травня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 грудня 2014 року скасовано.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 січня 2006 року у розмірі 34 165,21 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на лютий 2014 року складає 272 980,03 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 64.80 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, із можливістю здійснення банком усіх, передбачених нормативно-правовими актами, дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, за ціною продажу на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, але не менше суми 126 805,5 грн, указаної у договорі іпотеки від 27 січня 2006 року.

У решті вимог позову ПАТ КБ «ПриватБанк»відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та суд порушив норми матеріального права.

Апеляційний суд вказав, що обраний ОСОБА_5 спосіб захисту порушеного права не передбачений нормами ЦК України, оскільки відповідно до частини першої статті 631 ЦК України права та обов'язки за договором виконуються протягом строку дії договору, а після його закінчення визнання невиконаними обов'язків, строк виконання яких закінчився, чинним законодавством не передбачено.

Суд вважав, що дійшовши висновку про те, що умови кредитного договору є несправедливими, суд першої інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12 вересня 2012 р. у справі № 6-80цс12, згідно з яким умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, та не встановив, у чому саме полягає несправедливість положень укладеної між сторонами угоди. Ураховуючи вказане, суд відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5

Вимоги про визнання договору іпотеки недійсним з посиланням на те, що його укладено без отримання згоди органу опіки та піклування, саме по собі не є підставою для його недійсності, оскільки у пункту 10.9 договору іпотеки сторони встановили, що договір підписаний іпотекодавцем добровільно, не під впливом тяжких обставин, загрози примусу, насильства (морального або фізичного). При укладенні цього договору іпотекодавцем враховані інтереси дітей та інших членів сім'ї і осіб, які мають право користування предметом іпотеки (при їх наявності). Особи, які мешкають або зареєстровані у предметі іпотеки (при їх наявності), дали згоду на їх виселення у разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов банку у частині звернення на предмет іпотеки апеляційний суд вважав обґрунтованим і доведений.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову та залишити у силі рішення суду першої інстанції у цій частині.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року в іншій частині учасниками процесу не оскаржується, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України колегією суддів не переглядається.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні умови кредитного договору та додаткової угоди є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що суперечить частині п'ятій статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, особа, що подала касаційну скаргу, посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15.

У частині договору іпотеки касаційна скарга доводів не містить.

Відзив на касаційну скаргу банк до суду не подав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6-80цс12.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_5 про встановлення окремих умов кредитного договору несправедливими та визнання їх недійсними з цієї підстави, апеляційний суд правильно вказав, що вона не довела, що є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року), а суд не встановив, у чому саме полягає несправедливість положень укладених між сторонами правочинів.

Доводи касаційної скарги з посиланням на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, є безпідставними, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд України розглядав інші правовідносини та норми закону, які їх регулюють, а ніж ті, які склалися у цій справі. Зокрема, у вказаній справі Верховний Суд України вказав, що аналіз встановлених обставин та норм, які їх регулюють, дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Таким чином, доводи касаційної скарги не вказують на незаконність та необґрунтованість рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 13 грудня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 про визнання умов кредитного договору невиконаними, визнання недійсним договору іпотеки, визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору та зобов'язання здійснити перерахунок платежів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б.І. Гулько

Ю.В. Черняк