Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.05.2019 року у справі №463/2991/18

Постанова

Іменем України

16 червня 2020 року

м. Київ

справа № 463/2991/18

провадження № 61-9709св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2018 року у складі судді Жовнір Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування, Уповноважений Президента України з прав дитини, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про зміну місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позов обґрунтований тим, що у шлюбі з відповідачем народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з її матір`ю ОСОБА_2 за місцем проживання матері. На момент звернення із позовом до суду обставини змінилися таким чином, що проживання його малолітньої доньки з матір`ю суперечить її інтересам, тому наполягає на зміні місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком. Свою позицію аргументує тим, що мати дитини не працює, не має самостійного доходу, перебуває в гостях в іноземній державі. Додатково зазначає, що мати змушує доньку називати іншого чоловіка батьком, що негативно випливає на розвиток та виховання дитини, спотворює уяву дитини про батька, сім`ю. Крім того, мати залишає малолітню дитину без нагляду одну в помешканні. Знаючи про рішення суду від 03 липня 2015 року, яким встановлено базовий мінімум спілкування з донькою, мати одноосібно влаштувала режим дитини таким чином, що спілкування та побачення з батьком стали неможливими. Протягом трьох років мати та вітчим чинять на дитину психологічний тиск, маніпулюють її свідомістю, спотворюють уяву дитини про батька.

Вважає, що передання малолітньої дитини на проживання з батьком забезпечить проживання дитини в стабільних та належних умовах, а також сприятиме її найвищим інтересам, що полягають, серед іншого, в необхідності створення дитині таких умов розвитку та виховання, за яких вона зможе у майбутньому реалізувати право на самоідентифікацію за мовною та етнічною ознаками.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд зобов`язати ОСОБА_2 передати малолітню дитину ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1 , змінити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за його місцем проживання та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі ј частини від усіх видів доходів, але не менше розміру прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що попри належні житлово-побутові умови та забезпечення дитини усім необхідним для її розвитку, матеріальне забезпечення позивача як особи з інвалідністю ІІІ групи не є достатнім для утримання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний та моральний розвиток. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що вимушена необхідність малолітньої ОСОБА_4 повністю змінити своє соціальне становище та зв`язки винятково для забезпечення участі у її вихованні батька призведе до несприятливих наслідків для дитини, враховуючи, що батько згідно зі статтею 161 Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенцією про контакт із дітьми, не позбавлений можливості брати участь у вихованні дитини під час її проживання за кордоном. Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався на практику Європейського суду з прав людини та висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц (провадження № 61-23711св18), про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Суд керувався тим, що інтереси дитини, яка проживає тривалий час за кордоном у новій сім`ї, не співставні з інтересами батька, які полягають в тому, щоб мати можливість відвідувати її в Україні за місцем її постійного проживання у визначений судом час. Суди дійшли висновку, що в такому випадку в разі захисту інтересів батька, будуть порушені інтереси дитини. Суди зауважили, що орган опіки і піклування, Міністерство юстиції України неодноразово, пропонували позивачу варіанти врегулювання питання спілкування батька з дитиною, які відповідач не розглядав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

06 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2019 рокусправа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права та ухвалили у справі незаконні й необґрунтовані рішення, що підлягають скасуванню.

Суди не надали оцінки тим фактам, що мати дитини ОСОБА_2 ніде не працює, самостійного доходу не має, за місцем реєстрації разом із дитиною не проживає, житла у власності не має, що свідчить про неможливість матері забезпечити нормальні умови для розвитку дитини. Водночас батько ОСОБА_1 забезпечний житлом та має постійний стабільний дохід в Україні. Проживання дитини з батьком забезпечить її найвищі інтереси в отриманні належного рівня виховання, навчання, матеріального забезпечення та надалі забезпечить безумовне право дитини на мовну, етнічну самоідентифікацію.

Також суди залишили поза увагою злісне невиконання відповідачем рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року в частині неповернення дитини в Україну та невиконання матір`ю покладеного на неї судом обов`язку забезпечувати побачення дитини з батьком згідно з графіком.

Суди необґрунтовано відмовили у клопотанні позивача заслухати малолітню ОСОБА_4 при вирішенні питань, що стосуються її життя.

Суди врахували висновок органу опіки і піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, який ґрунтується на змісті позовної заяви, згодом зміненої позивачем. Також орган опіки і піклування при складенні цього висновку не врахував думку дитини.

Суди не дослідили фактичних обставин справи та не надали оцінки тому, що перебування дитини ОСОБА_4 за кордоном було законним до 02 грудня 2018 року. Відтоді перебування дитини за кордоном є незаконним, матір зобов`язана повернути доньку в Україну.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_2 через адвоката Бойка Н. Р. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначила, що з 2015 року та на момент розгляду справи малолітня ОСОБА_4 проживає у Французькій Республіці з матір`ю ОСОБА_2 та її новою сім`єю. Дитина відвідує дошкільний начальний заклад, розвивається, відвідує культурні заходи, бере участь у діяльності української громади Франції. ОСОБА_4 адаптувалася у класі та школі, швидко прогресує у вивченні французької мови, має бажання вчитися. Розірвання тісного соціального зв`язку із матір`ю може призвести до негативного впливу на розвиток дитини. Позивач відвідував доньку на території Франції, від пропозиції відповідача не сплачувати аліменти на доньку в рахунок витрат на поїздки до дитини у Францію відмовляється.

Відповідно до листа Посольства України у Французькій Республіці консульську посадову особу ознайомлено з умовами проживання та розвитку ОСОБА_4 у Франції, за наслідками чого встановлено, що донька ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають на території Франції на підставі рішення суду, яким надано дозвіл на виїзд за кордон терміном на три роки. Проживає сім`я у двокімнатній квартирі з усіма вигодами, де дитина із сестрою мають власну кімнату та ігровий куток, що з огляду на їх вік, вигляда достатньо зручним. Також у листі зазначено, що ОСОБА_4 добре навчається, виявляє щирий інтерес до навчання та життя в середовищі. Дитина має медичне страхування та амбулаторну картку.

Також ОСОБА_2 зазначила, що у провадженні Львівського апеляційного суду перебуває справа № 463/6859/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на виїзд за кордон ОСОБА_4 без згоди батька.

Доводи касаційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків судів першої й апеляційної інстанцій.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 19 березня 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

Малолітня ОСОБА_4 зареєстрована разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Управлінська компанія «Нове місто».

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 березня 2014 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради в особі органу опіки та піклування,про визначення постійного місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 із батьком за його місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 - відмовлено за безпідставністю вимог. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з її матір`ю ОСОБА_2 за місцем проживання матері.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року, яке набрало законної сили 02 грудня 2015 року, ОСОБА_2 надано дозвіл. на тимчасовий виїзд з малолітньою дитиною ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька терміном на три роки з обов`язковим поверненням дитини до постійного місця проживання. Встановлено графік побачень ОСОБА_1 у присутності матері ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_4 .

Суди встановили, що малолітня ОСОБА_4 проживає разом із матір`ю у Французькій Республіці, що відповідач не заперечував.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року ОСОБА_1 встановлено графік побачень із донькою ОСОБА_4 в присутності матері ОСОБА_2 винятково в громадських місцях: у першу та третю суботу місяця з 15 год до 17 год; у другу та четверту неділю місяця з 15 год до 17 год; щосереди з 15 год до 17 год; щороку 19 грудня та 21 грудня з 15 год до 17 год.

Зі змісту довідки від 06 квітня 2018 року № 538, виданої управлінням соціального захисту Личаківського відділу, суди встановили, що ОСОБА_1 одержав соціальну допомогу за період із січня 2017 року до грудня 2017 року у розмірі 10 796,63 грн.

Згідно з медичними довідками ОСОБА_1 на обліку у Львівському обласному клінічному психоневрологічному диспансері та Львівському обласному державному клінічному наркологічному диспансері не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягувався, що підтверджується довідкою Міністерства внутрішніх справ України. ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, і за місцем його проживання створено належні та необхідні умови проживання, розвитку та виховання малолітньої доньки.

Суди встановили, що між сторонами існує конфлікт щодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , що підтверджується численними зверненнями позивача до органів опіки та піклування, Уповноваженого Президента України з прав дитини та до правоохоронних органів, що є у матеріалах справи.

За змістом актів, складених відділом Служби у справах дітей Личаківського району управління, позивач не має змоги відповідно до графіка побачень спілкуватися з малолітньою ОСОБА_5 , оскільки відповідач у встановлений час та у визначене місце не з`явилась, явку дитини не забезпечила.

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року (справа № 463/1323/16ц) залишено без змін рішення Личаківського районного суду від 07 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2017 року у справі про вімову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України, визнання утримання дитини матір`ю за кордоном незаконним і таким, що суперечить інтересам дитини, зобов`язання матір передати дитину батькові, змінити місце проживання дитини, визначивши місце її проживання з батьком.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2018 року скасовано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2017 року, яким утримання ОСОБА_4 на території Французької Республіки було визнано незаконним, зобов`язано ОСОБА_2 повернути дитину до постійного місця проживання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу Украни (далі-СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно зі статтею 150 СК Українибатьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК Українирегулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного законуі процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зазначене узгоджується із правовою висновкомВеликої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Суди дійшли висновку, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини фактично виник у зв`язку з тривалим перебуванням малолітньої дитини з матір`ю за межами України, оскільки позивач вважає, що матір таким чином чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 . Про виникнення спору між сторонами щодо невиконання ОСОБА_2 рішення суду, яким встановлено графік побачень дитини з батьком, свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження № 57148187 та неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів із заявою про злочин, з яких вбачається, що позивач не має змоги бачитися з дитиною.

Водночас вирішуючи спір, суди виходили з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, надали перевагу інтересам дитини, врахували прихильність дитини до кожного з батьків, особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Верховний Суд зазначає, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передання йому дитини шляхом зміни її місця проживання. Відсутність в ОСОБА_1 судимості, психіатричних патологій та наркологічних захворювань, наявність житла іпостійного доходу у вигляді соціальної допомоги як особі з обмеженими можливостями, не спростовує правильного висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові щодо визначення місця проживання дитини з батьком за його місцем проживання та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини.

Доводи касаційної скарги, що мати не проживає за зареєстрованим місцем свого і дитини проживання, не має у власності житла не спростовують висновків суду, про тісний соціальний зв`язок матері і дитини, розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини.

Посилання в касаційній скарзі, що новий чоловік матері дитини є розлученою особою, залишив своїх дітей та внуків, не бере участі у їх вихованні, є особою похилого віку не спростовують встановлені судами обставини про відсутність підстав для зміни місця проживання дитини, обгрунтовано зазначивши, що виховання дитини вирішується батьками спільно і ОСОБА_1 не позбавлений права брати участь у вихованні та розвитку дитини.

Доводи касаційної скарги, що суди не звернули уваги, що після ухвалення рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 березня 2014 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з її матір`ю ОСОБА_2 змінилися обставини, а саме на сьогодні дитина підросла, у матері відсутній самостійний дохід не спростовують висновки суду про тісний соціальний зв`язок дитини і матері, розірвання якого може привести до негативного впливу на розвиток дитини.

Аргументи касаційної скарги, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 липня 2015 року надано дозвіл на тимчасовий виїзд з малолітньою дитиною ОСОБА_4 без згоди та супроводу батька терміном на три роки з обов`язковим поверненням дитини до постійного місця проживання та станом на 19 грудня 2018 року дитина в Україну не повернута Верховний Суд відхиляє з огляду на підстави і зміст позову.

Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1 , врахувавши інтереси дитини та психологічний та соціальний зв`язок дочки з матір`ю.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний