Історія справи

Постанова

Іменем України

16 травня 2022 року

м. Київ

справа №213/136/21

провадження № 61-21230св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В.В. (суддя-доповідач), ОлійникА.С., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач Департамент патрульної поліції Національної поліції України,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на постанову Дніпровського апеляційного суду від15вересня 2021року у складі колегії суддів: ЗубаковоїВ.П., БарильськоїА.П., БондарЯ.М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2021 року Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі Департамент) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позову посилався на таке. ОСОБА_1 з 07листопада 2015року до 26червня 2018року проходив службу в Управлінні патрульної поліції вДніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (далі Управління), інспектором роти №6 батальйону № 2, мав звання лейтенант поліції.

Відповідача звільнено зі служби у поліції з 26червня 2018року, на підставі пункту4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від26червня 2019року ОСОБА_1 поновлено на службі в поліції з 26червня 2018року, стягнуто з Департаменту на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 122529,68грн за виключенням обов`язкових податків та зборів.

На виконання зазначеного судового рішення Департамент видав наказ від16серпня 2019року про поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора роти №6 батальйону №2 Управління з 26червня 2018року.

На всі відомі адреси відповідача та Первинної професійної спілки «Правозахисники країни», членом якої є відповідач та яка також приймала участь у розгляді справи про оскарження наказу про звільнення як третя особа, були направлені листи з повідомленням про поновлення на посаді на виконання судового рішення та необхідність з`явитись до відділу кадрового забезпечення Управління.

Будучи належним чином поінформованим про ухвалення судового рішення про поновлення на посаді, ОСОБА_1 до місця несення служби не прибув.

За фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин у період з10березня 2020 року до 08травня 2020року наказом Департаменту від17червня 2020року №401 о/с, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 17червня 2020року.

За період відсутності на службі без поважних причин, ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення.

Відповідачеві було вплачено: за серпень 2019року 6245,16грн; за вересень 2019року 12100,00грн; за жовтень 2019року 12100,00грн; залистопад 2019року 8177,67грн; за грудень 2019року 2188,86грн (всього за 2019рік 40811,69грн); за березень 2020року 3704,24грн; за квітень 2020року 5219,59грн (всього за 2020рік 8923,83грн). Всього було сплачено 49735,52грн.

Позивач вважав, що відповідач, шляхом вчинення недобросовісних дій та обману (що виразилось у поданні позовної заяви про поновлення на службі, мотивуючи це бажанням проходити службу в поліції, що в подальшому підтверджувалось відповідачем в судових засіданнях; уникненням від контактів з посадовими особами за місцем несення служби після поновлення на посаді; відсутності на службі без поважних причин, що встановлено проведеними службовими розслідуваннями), безпідставно набув грошові кошти, які є державною власністю.

Рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від25травня 2021року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту безпідставно набуту грошову суму урозмірі 49735,52грн; відсотки за користування чужими грошовими коштами, три відсотки річних та інфляційні витрати у розмірі 13357,56грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи безпідставність набуття та збереження позивачем грошових коштів у вигляді грошового забезпечення, а також той факт, що таке набуття відбулось внаслідок недобросовісних дій відповідача, які виразились у нез`явленні на службу після поновлення на посаді, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач має зобов`язання повернути позивачеві безпідставно набуту грошову суму урозмірі 49735,52грн. Також суд дійшов висновку про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, втрат від інфляції та відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 13357,52грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від15вересня 2021року рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від25травня 2021року скасовано. Провадження у справі закрито. Повідомлено Департамент, що розгляд справ такої категорії віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про можливість вирішення цього спору упорядку цивільного судочинства, оскільки спір, який виник між сторонами, віднесено до юрисдикції адміністративного суду, і такий спір підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАСУкраїни).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2021року Департамент звернувся до Верховного Суду ізкасаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі пов`язаний із перебуванням відповідача на публічній службі, та є публічно-правовим, а тому має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства. Правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не стосуються захисту прав свобод та інтересів особи від порушень зі сторони суб`єкта владних повноважень, оскарження дій останнього. Заборгованість, про стягнення якої просить позивач, виникла увідповідача не узв`язку з виконанням ним його функціональних обов`язків як поліцейського, авнаслідок нарахування йому грошових коштів у рахунок виплати заробітної плати за період, коли відповідач був відсутній на службі без поважних причин, атому спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 16 1212 ЦК України, частини першої статті 19 ЦПК України, статей2 4 5 19 21 46 КАС України, неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від23січня 2019року у справі №825/730/16.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від20січня 2022року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту патрульної поліції на підставі частини другої статті389 ЦПКУкраїни.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду івирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, єнеправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1)якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2)якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 07листопада 2015року до 26червня 2018року, проходив службу в Управлінні.

Наказом від23червня 2018року №623 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби вполіції з 26червня 2018року, на підставі пункту 4 частини першої статті77 Закону України «Про Національну поліцію».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від26червня 2019року, яка набрала законної сили 26червня 2019року, ОСОБА_1 поновлено на посаді (а.с.28).

На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від26червня 2019року Департамент видав наказ 626 о/с, яким скасував пункт наказу про звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 з 26червня 2018року та поновив на посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на суму 122529,68грн за виключенням обов`язкових податків та зборів (а.с.30).

На адресу ОСОБА_1 позивач направляв листи з пропозицією прибути до Управління (а.с. 3041).

У ході призначеного Департаментом службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 08серпня 2019року виїхав з території України через прикордонний пункт перетину в м.Ужгороді, 12жовтня 2019року в`їхав вУкраїну, а14листопада 2019року знов покинув територію країни. Інформація про перетин державного контролю після 14листопада 2019року зметою в`їзду на територію України відсутня.

ОСОБА_1 був відсутній на службі, починаючи з 26червня 2019року, без поважних причин, до Управління не з`являвся, отримуючи при цьому грошове забезпечення, на загальну суму 49735,52грн.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, якправило, фізична особа.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин усправі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин істосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту вспосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним з критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції єсуб`єктний критерій.

Згідно із частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах зприводу прийняття громадян на публічну службу, їїпроходження, звільнення зпублічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба єдіяльністю на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, законодавством врегульовано питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням зпублічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом єЗакон України «Про Національну поліцію».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень єпредставником держави.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави зробити висновок про те, що служба в поліції є публічною службою.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від08лютого 2021року у справі №760/31553/18 (провадження № 61-18843св19), від11серпня 2021року у справі №175/2734/19 (провадження №61-5742св21).

Як встановлено судами та відомо з матеріалів справи ОСОБА_1 у спірний період перебував на публічній службі в органах патрульної поліції, а позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача коштів, які він отримав як заробітну плату, перебуваючи у трудових відносинах з Управлінням.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної (публічної) служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових (посадових) обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди (збитків), а й оцінки правомірності дій такої особи.

Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службової або посадової особи передбачене в адміністративному процесі відповідно до приписівстатті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Цей спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення зпублічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, збитків, необґрунтованих виплат тощо, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої коштів, шкоди, збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від23січня 2019року у справі №825/730/16 (провадження №11-934апп18) та від13лютого 2019року у справі №636/93/14-ц (провадження №14-524цс18).

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, мають ознаки публічно-правових, а тому спір підлягає розгляду за правилами КАСУкраїни.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування відповідачу грошового забезпечення, та, як наслідок, про наявність чи відсутність підстав для повернення відповідачем отриманих як грошового забезпечення грошових коштів є спором з приводу проходження публічної служби та є публічно-правовим спором, який має вирішуватись адміністративним судом у порядку КАСУкраїни.

Відповідно не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, про те, що позов уцій справі стосується стягнення боргу, зокрема стягнення безпідставно сплачених грошових коштів, а тому цей спір не є публічно-правовим.

За змістом позову борг виник саме внаслідок виплати відповідачу заробітної плати під час проходження ним публічної служби, а встановлення правомірності дій чи бездіяльності останнього передбачене вадміністративному процесі.

Подібний висновок викладений упостанові Верховного Суду від07серпня 2020року у справі №212/10825/19 (провадження №61-8313св20).

Постанова суду апеляційної інстанції не суперечить висновку, викладеному упостанові Великої Палати Верховного Суду від23січня 2019року у справі №825/730/16, на яку посилається заявник.

У вказаній справі військовою частиною було пред`явлено позов до особи про відшкодування збитків державі, спричинених нестачею майна.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що до компетенції адміністративних судів належать спори з приводу прийняття громадян на військову службу, її проходження, звільнення з військової служби. Під час визначення предметної юрисдикції справи суд повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин усправі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин істосується саме цих відносин.

У справі №825/730/16 Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу військової частини, скасувала оскаржувані судові рішення, та передала справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково не віднесли такий публічно-правовий спір до юрисдикції адміністративних судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена здодержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від15вересня 2021року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В.В. Яремко

А.С. Олійник

Г.І. Усик