Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №932/3589/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 932/3589/24

провадження № 61-16481св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дніпропетровська обласна рада, Комунальне підприємство «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної ради, Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі

за касаційною скаргою адвоката Сенченко Альони Сергіївни як представника ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року у складі судді Цибульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Гродничої В. С., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради (далі - ДОР) від 19 червня 2023 року № 22-КП «Про кадрові питання Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР» про звільнення з посади генерального директора Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР; визнати незаконним та скасувати рішення ДОР від 28 липня 2023 року № 304-17/VIII в частині затвердження вказаного вище розпорядження від 19 червня 2023 року; поновити її на посаді Генерального директора Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР.

Разом з цим ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке мотивувала тим, що вона вчасно звернулася з позовом до суду, проте, її позов було залишено без розгляду на підставі ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що вона працювала на посаді генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР відповідно до контракту № 49-4 від 27 квітня 2020 року, укладеного між нею та Дніпровською обласною радою на термін до 27 квітня 2025 року.

19 червня 2023 року позивач відчула різке погіршення стану здоров`я, тому 20 червня 2023 року вона звернулася до лікаря, і їй відкрито лікарняний. У період перебування на лікарняному позивач дізналась, що розпорядженням голови ДОР від 19 червня 2023 року її звільнено на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП. Вважає, що розпорядження про її звільнення виходить за межі повноважень голови обласної ради, адже відповідне питання належить до компетенції обласної ради. Затвердження обласною радою вказаного розпорядження голови ради є незаконним, оскільки здійснено вже після її фактичного звільнення. Позивач не допускала грубого порушення законодавства про працю, а прийняте нею рішення про зміну умов в організації виробництва й праці не спричинило негативних наслідків, крім того, позивач вживала заходів для погодження вказаного рішення з обласною радою. Комісія, яка встановила порушення, керувалася документами, складеними у період, що не охоплювався перевіркою. За таких обставин позивач вважає, що її звільнення відбулось з грубим порушенням встановленої процедури, в тому числі без витребування письмових пояснень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 04 червня 2024 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки встановлено факт грубого порушення позивачем трудових обов`язків. Неотримання письмових пояснень з боку позивача за фактом порушення трудової дисципліни не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення. Суд встановив відсутність повноважень у голови обласної ради на звільнення позивача, однак таке рішення про звільнення погоджено уповноваженим органом.

Позивач пропустила місячний строк звернення до суду, адже з оскаржуваним рішенням про звільнення вона ознайомилася не пізніше 30 червня 2023 року, а позов до суду в цій справі подано лише 15 квітня 2024 року. Вперше позов подано 14 липня 2023 року, який ухвалою суду від 17 січня 2024 року залишено без розгляду з підстав повторної неявки.

Підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду немає.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Звільнення відповідача відбулось правомірно.

Позивач пропустила строк звернення до суду з неповажних причин і не навела перешкод, непереборних обставин, які унеможливлювали б подання позову до суду своєчасно.

Короткий зміст касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Сенченко А. С. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині застосування строків, визначених у частині другій статті 233 КЗпП України, під час повторного звернення до суду після залишення позову без розгляду, право на яке гарантовано позивачу частиною другою статті 257 ЦПК України.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди не взяли до уваги, що місячний строк звернення до суду обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У справі немає підтвердження належного ознайомлення позивача з розпорядженням про звільнення та видачу їй трудової книжки, тому висновки судів є передчасними. Позивач звернулась із цим позовом через незначний проміжок часу після залишення попереднього позову без розгляду.

Суд першої інстанції встановив, що голова обласної ради діяв всупереч повноваженням та не мав права на видання оскаржуваного розпорядження, однак відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку на звернення до суду.

В оскаржуваних судових рішеннях суди віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню законодавства для особи, яка звернулась за судовим захистом.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив Дніпропетровської обласної ради на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.

Позивач була обізнана про дату і підставу свого звільнення, однак на пропозиції роботодавця отримати копію оскаржуваного розпорядження безпідставно відмовлялась від його отримання.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив КЗ «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР на касаційну скаргу, мотивований законністю й обґрунтованістю судових рішень.

Звертаючись до суду із позовом вперше, ОСОБА_1 долучила копію оскаржуваного розпорядження за підписом уповноваженої особи та з печаткою.

11 липня 2023 року копію оскаржуваного розпорядження надано представнику ОСОБА_1 на його адвокатський запит.

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 17 січня 2024 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Скаржник пропустила строк звернення до суду, а підстави для поновлення такого строку є необґрунтованими.

Розпорядження голови обласної ради про звільнення ОСОБА_1 в подальшому було затверджено обласною радою, тому звільнення позивача відбулось із дотриманням статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 квітня 2020 року між Дніпропетровською обласною радою і ОСОБА_1 укладено контракт, згідно з яким вона прийнята на посаду генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР строком до 27 квітня 2025 року.

Розпорядженням голови ДОР від 02 травня 2023 року призначено перевірку окремих питань діяльності КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР за період з 01 січня 2022 року до 31 березня 2023 року.

09 червня 2023 року ОСОБА_1 подала до ДОР заяву про надання частини щорічної відпустки із 21 червня 2023 року до 07 липня 2023 року.

Згідно зі звітом перевірки від 14 червня 2023 року вказано, що всупереч п. 8.1 статуту підприємства, керівник підприємства прийняла рішення від 31 січня 2023 року «Про зміну умов в організації виробництва й праці у зв`язку з проведенням реорганізації» та від 24 лютого 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису та попередження працівників про наступне вивільнення» без погодження з профільним управлінням виконавчого апарату обласної ради (сторінка 3 звіту). Також вказано про неврахування як несвоєчасного отриманого обласною радою 30 травня 2023 року листа керівника підприємства про відповідне погодження від 12 квітня 2023 року.

Із вказаним звітом ОСОБА_1 ознайомилася 15 червня 2023 року, про що є її підпис на останній сторінці звіту.

Згідно з табелем робочого часу ОСОБА_1 була на роботі до 19 червня 2023 року включно.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної ради від 19 червня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України.

ОСОБА_1 не з`явилася для отримання вказаного розпорядження (акт від 19 червня 2023 року, складений працівниками ДОР).

Розпорядження надіслано позивачу поштою, однак поштове відправлення повернулося у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Із розпорядженням про звільнення позивач ознайомилася не пізніше 30 червня 2023 року.

Запис про звільнення до трудової книжки позивача внесено 19 червня 2023 року, розрахунок проведено 29 червня 2023 року.

ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною з 14:15 год 20 червня до 30 червня 2023 року, діагноз: гостра інфекція верхніх дихальних шляхів.

За медичної допомогою позивач зверталась 19 червня 2024 року (відповідь КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №4» від 29 травня 2024 року).

Рішенням ДОР від 28 липня 2023 року затверджено розпорядження голови обласної ради, яким звільнено позивача.

Відповідно до пункту 8.1 статуту КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР, структура підприємства, порядок внутрішньої організації та сфери діяльності структурних підрозділів підприємства затверджується керівником підприємства за попереднім погодженням з управлінням з питань гуманітарної, соціально-культурної сфери та освіти виконавчого апарату обласної ради.

Згідно з пунктом 1.3 Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, затвердженим рішенням Дніпропетровської обласної ради від 23 березня 2007 року №122-7/V: питання про призначення на посаду і звільнення з посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, вирішуються виключно на сесіях обласної ради відповідно до статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з урахуванням вимог КЗпП України, інших законодавчих та нормативно-правових актів України та цього Положення. З метою забезпечення постійного управління підприємствами, установами та закладами, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, голова обласної ради у міжсесійний період на підставі заяви керівника підприємства, установи, закладу про звільнення вирішує це питання шляхом видання відповідного розпорядження. Розпорядження голови обласної ради про призначення або звільнення керівників підлягають затвердженню на сесії обласної ради.

14 липня 2023 року позивач звернулася до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про поновлення її на посаді.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Ухвала є чинною.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України (КЗпП України - тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

Встановлено, що у зв`язку з грубим порушенням трудових обов`язків ОСОБА_1 звільнено з посади розпорядженням голови ДОР від 19 червня 2023 року, яке було затверджено рішенням ДОР від 28 липня 2023 року.

Разом з тим, звільнення з посади керівника підприємства, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Дніпропетровської області, має здійснюватися виключно на пленарному засіданні обласної ради, що прямо передбачено пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також пунктом 1.3 Положення про порядок призначення та звільнення з посад керівників підприємств, установ і організацій, що перебувають у спільній власності територіальних громад області, а тому прийняття рішення головою обласної ради про звільнення ОСОБА_1 є таким, що суперечить законодавству і встановленому порядку.

Подальше затвердження сесією ради розпорядження голови ради не усуває допущеного порушення процедури звільнення, зокрема в частині суб`єкта, який за законом має право на прийняття рішення про звільнення, а тому і не може вважатися належним способом ухвалення рішення про звільнення.

Отже, висновок судів про правомірність звільнення позивача є помилковим.

Разом з тим відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі.

Із обставин цієї справи відомо, що ОСОБА_1 не з`явилася 19 червня 2023 року для отримання оскаржуваного розпорядження про звільнення.

Крім того, встановлено, що позивач ознайомиласяз розпорядженням про звільнення не пізніше 30 червня 2023 року.

Вперше до суду із позовом про поновлення на роботі ОСОБА_1 звернулась 14 липня 2023 року, який ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року залишено без розгляду з підстав повторної неявки позивача. Ухвала набрала законної сили.

Із цим позовом ОСОБА_1 звернулась у квітні 2024 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Встановивши, що строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, пропущений, наведені позивачем підстави для його поновлення, а саме: звернення раніше із позовом, який залишено судом без розгляду, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору; позивач не навела обставин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду із цим позовом, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском зазначеного строку.

Доводи касаційної були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, який надав фактичним обставинам справи відповідну правову оцінку, що ґрунтується на вимогах законодавства, та зводяться до необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку звернення, однак помилково визнализвільнення позивача правомірним. Тому судові рішення в цій частині необхідно змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень, шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 412ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Сенченко Альони Сергіївни як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішень в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов