Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.02.2022 року у справі №146/350/20
Ухвала КЦС ВП від 27.04.2021 року у справі №146/350/20

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 146/350/20

провадження № 61-6262св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» на постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю., Якименко М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» (далі - ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина») про розірвання договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що 29 серпня 2006 року ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» та ОСОБА_2 уклали договір оренди земельної ділянки, площею 1,9374 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, строком на 10 років. Державна реєстрація вказаного договору проведена 17 липня 2012 року.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 02 березня

2020 року у справі № 146/1696/19, яке набрало законної сили,

ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки як спадкоємець ОСОБА_2 .

Вказував, що ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» користується земельною ділянкою, однак не сплачує орендну плату з 2014 року, що є підставою для розірвання договору оренди. 07 квітня 2020 року позивач звернувся до відповідача з листом про розірвання договору оренди внаслідок систематичної несплати оренди, проте відповіді не отримав.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: розірвати договір оренди земельної ділянки від 29 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина»; скасувати державну реєстрацію цього договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області

від 30 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Судові витрати залишено за ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 та набув право власності на спірну земельну ділянку у 2020 році, яка перебуває в оренді відповідача з серпня 2006 року. Для того щоб отримувати орендну плату ОСОБА_1 необхідно було звернутися до відповідача в порядку, визначеному частиною третьою

статті 148-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що останнім зроблено не було. Представник відповідача у судовому засіданні неодноразово зазначав, що гроші за попередній період оренди позивач може отримати шляхом звернення до відповідача в порядку, визначеному законом. Відповідач намагався сплатити оренду плату, проте позивач відмовився від зазначених коштів.

Враховуючи те, що позивач не вчинив жодних дій, яких вимагають норми матеріального права, не повідомив відповідача, що він став власником спірної земельної ділянки у порядку спадкування, то відсутні підстави для задоволення позову. Твердження представника позивача про те, що спірні кошти відповідач повинен був перерахувати на депозитний рахунок нотаріуса є помилковим, оскільки це є правом, а не обов`язком орендаря.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області

від 30 листопада 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Розірвано договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,9374 га, яка розташована на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, укладений 29 серпня 2006 року між ОСОБА_2

і ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина», право оренди за яким зареєстроване у Томашпільському районному відділі Вінницької регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру»

17 липня 2012 року.

Стягнуто з ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» на користь

ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 102 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спадкоємець земельної ділянки набуває права орендодавця (зокрема право на отримання орендної плати) з часу відкриття спадщини. ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, нотаріальної контори та вжити інші заходи щодо виконання обов`язку за договором. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки, така обставина може бути підставою для розірвання такого договору. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що намагання ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» сплатити ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати

після пред`явлення позову, а також невиконання ОСОБА_1 вимог

статті 148-1 ЗК України є підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» просило скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження

№ 61-12745сво18).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, оскільки договором оренди такої умови (такого обов`язку відповідача) не передбачено, а законом визначено право, а не обов`язок орендаря на вчинення таких дій. Нездійснення зазначених дій не може бути підставою для розірвання спірного правочину.

Позивач, який набув право власності на земельну ділянку 06 квітня

2020 року, вже 07 квітня 2020 року подав відповідачу заяву про розірвання договору оренди та саме з цієї заяви орендар дізнався про можливого нового власника спірної земельної ділянки, оскільки належних документів на підтвердження цих обставин надано не було. Відповідач не допустив систематичної несплати орендної плати, що могло б бути підставою для розірвання договору оренди. Відповідач (після підтвердження права власності позивача на спірну земельну ділянку) неодноразово надсилав останньому орендну плату поштовими переказами, проте новий орендодавець відмовився її отримати, тому кошти поверталися відправнику. Орендар вчиняв й інші можливі дії для виконання свого обов`язку новому орендодавцю, просив надати реквізити платіжної картки або банківського рахунку, проте останній не бажає отримувати кошти, що не може свідчити про його добросовісність.

Рішення суду першої інстанції є законим та справедливим, а також відповідає вимогам матеріального права.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона

є законною та обґрунтованою.

Вказував, що він 07 квітня 2020 року звернувся до відповідача з листом,

в якому вказував про систематичну несплату орендної плати та про намір розірвати договір оренди. Провадження у цій справі було відкрито 28 квітня 2020 року, а орендар, з метою уникнення відповідальності, надіслав поштовий переказ про сплату коштів лише 25 травня 2020 року.

Отже, ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» свідомо не сплачувало орендну плату до звернення до суду з позовом у цій справі. Так, відповідач мав можливість сплатити кошти на депозитний рахунок нотаріуса або вжити інших заходів, проте таких дій не здійснив.

Доводи відповідача про те, що ніхто зі спадкоємців не повідомив про прийняття спадщини не заслуговують на увагу, оскільки указане не звільняє його від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.

17 травня 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» та

ОСОБА_2 29 серпня 2006 року уклали договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,9374 га, яка розташована на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, строком на 10 років.

Пунктом 11 договору оренди передбачено, що орендна плата сплачується один раз на рік по закінченню виробничого сезону, не пізніше 20 грудня кожного року.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 та набув право власності на вказану земельну ділянку у 2020 році, яка перебуває

в оренді відповідача з серпня 2006 року.

Так, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області

від 02 березня 2020 року, яке набрало законної сили 01 квітня 2020 року, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини із ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

в АДРЕСА_1, на земельну ділянку площею 1,9374 га, розташовану на території Вилянської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчену державним актом на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ВН № 030686, виданим Вилянською сільською радою Томашпільського району Вінницької області 20 грудня 2001 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 квітня 2020 року власником спірної земельної ділянки, площею 1,9374 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є ОСОБА_1 на підставі рішення Томашпільського районного суду Вінницької області

від 02 березня 2020 року.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 у порядку, визначеному частиною третьою статті 148-1 ЗК України, не повідомив ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» про набуття права власності на земельну ділянку.

Представник відповідача у судовому засіданні неодноразово зазначав, що гроші за попередній період оренди позивач може отримати шляхом звернення до відповідача у порядку, визначеному законом.

Встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції

ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» намагалося сплатити

ОСОБА_1 оренду плату, зокрема, шляхом здійснення поштових переказів, однак останній відмовився від отримання коштів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі» ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання такого договору.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі»

оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння

і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк,

а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних

прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні

судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов`язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Зазначена норма надає за певних умов право добросовісному кредитору виконати свій обов`язок іншим шляхом, ніж надання орендної плати особисто орендодавцю.

Однак зазначені положення не свідчать про обов`язковість таких дій, а лише регламентують можливу поведінку орендаря та нотаріуса.

Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати на умовах, визначених договором.

Відсутність у договорі обов`язку перераховувати кошти на депозит нотаріуса і нездійснення орендарем таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору, а лише тягне за собою виплату цих сум.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року

у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18), на яку міститься посилання у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень.

Таким чином, апеляційний суд помилково зазначив невнесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса як підставу для розірвання договору оренди.

Законом України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01 січня 2013 року,

ЗК України було доповнено статтею 148-1.

Отже, станом на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 була чинною стаття 148-1 ЗК України.

Частинами першою, третьою статті 148-1 ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває

у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника

земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної

особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)

(стаття 1216 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).

Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто датою оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежуватись можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.

На виконання положень статті 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 146/350/20 (провадження № 61-10491св20),

від 28 квітня 2021 року у справі № 341/245/19 (провадження № 61-215св21).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами встановлено, що рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року у справі № 146/1696/19, яке набрало законної сили 01 квітня 2020 року, визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті

ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1, на спірну земельну ділянку.

Вказані обставини також підтверджені витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

від 08 квітня 2020 року.

Реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за

ОСОБА_1 згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відбулася 06 квітня

2020 року.

Разом з тим, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 02 березня 2020 року у справі № 146/1696/19 встановлено, що ОСОБА_1 на день смерті постійно проживав разом та вів спільне господарство з бабою - ОСОБА_2 . Відповідно до заяви

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останні відмовляються від прийняття спадщини за законом, що залишилась після смерті їх матері

ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 .

Проте у матеріалах цієї справи відсутні докази, що ОСОБА_1

у порядку, визначеному частиною третьою статті 148-1 ЗК України, повідомив ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» про набуття права власності на земельну ділянку у період з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 у 2013 році до квітня 2020 року, відтак, відповідач

з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати обов`язок щодо виплати орендної плати до відкриття провадження у цій справі, проте у подальшому неодноразово намагався сплатити орендну плату, зокрема, шляхом надіслання поштових переказів, від отримання яких відповідач відмовляється.

Отже, з повідомленням про набуття права власності на земельну ділянку позивач звернувся до відповідача вперше у квітні 2020 року.

Так, позивач додав до позовної заяви адвокатський запит на адресу

ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» від 23 квітня 2020 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 є власником спірної ділянки. Також адвокат просив в орендаря надати: інформацію щодо сплати орендної плати за період з 2014 року до 2019 року; документи, згідно з яких орендодавець отримав орендну плату за вказаний період (а. с. 12).

ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» на вказаний вище адвокатський запит 04 травня 2020 року повідомило, що у зв`язку зі смертю орендодавця ( ОСОБА_2 ) та тривалим часом неоформлення спадщини спадкоємцем, орендна плата рахується у заборгованості (а. с. 23).

06 травня 2020 року ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» звернулося до ОСОБА_1 з листом, в якому вказувало, що до заяви від 07 квітня 2020 року (про розірвання договору оренди у зв`язку з невиконанням його умов орендарем) не додано документів, які б підтверджували відношення позивача до спірної земельної ділянки. Відповідач просив надати копії документів, що підтверджують право власності позивача на спірну земельну ділянку або право на звернення від іншої особи. Зазначено, що земельна ділянка використовується на праві оренди (а. с. 33).

До суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 27 квітня

2020 року.

Позивач не подав до суду належних та допустимих доказів звернення до відповідача до квітня 2020 року з вимогою про сплату орендної плати та повідомлення про перехід прав та обов`язків за договором оренди.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідач подав до суду: реєстр безготівкових переказів від 25 травня 2020 року, в якому зазначено, зокрема, про два перекази (виплату) ОСОБА_1 орендної плати

за 2019 рік по 3 415,49 грн (а. с. 81); платіжне доручення від 18 червня

2020 року про повернення поштового переказу у розмірі 3 415,49 грн

у зв`язку з відмовою позивача від отримання коштів (а. с. 90); реєстр безготівкових термінових переказів від 24 липня 2020 року, в якому зазначено, зокрема, про два перекази ОСОБА_1 у розмірі

3 415,50 грн та 6 147,90 грн; список згрупованих поштових підправлень

від 11 вересня 2020 року про переказ, зокрема, ОСОБА_1

3 415,50 грн та 6 147,90 грн.

Вказане свідчить, що з моменту звернення позивача до відповідача

з відповідним запитом, орендар мав наміри сплачувати орендну плату новому власнику.

Позивач не подав до суду доказів, що ТОВ «Агрокомплекс «Зелена Долина» знало про особу правонаступника орендодавця - ОСОБА_2 , після її смерті.

Доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що несплата орендної плати

за період з 2014 року до пред`явлення позову мала місце у зв`язку

з невиконанням орендодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України.

При цьому, позивач не вказував на неналежне виконання орендарем

своїх обов`язків, зокрема, і щодо сплати орендної плати первісному

орендодавцю - ОСОБА_2 , з якою і було укладено договір оренди.

Установивши відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем законодавчо визначеного обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 148-1 ЗК України, а відповідач заперечує факт повідомлення орендаря про зміну власника спірної земельної ділянки і надання ним даних щодо платіжних реквізитів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив

у задоволенні вимог, оскільки затримка зі сплати орендної плати зумовлена діями орендодавця, який створив перешкоди для належного виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня

2020 року у справі № 545/262/18 (провадження № 61-47367св18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що саме на позивача як нового орендодавця покладено обов`язок доведення до позивача як орендаря інформації про перехід права власності із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

З урахуванням наведеного, звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору оренди менше ніж через місяць після реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, за відсутності доказів належного повідомлення орендаря до звернення до суду про такий перехід права власності, а також відмова в отриманні коштів за договором оренди, які були неодноразово надіслані відповідачем після підтвердження обставин щодо зміни власника спірної земельної ділянки, не узгоджується із засадами розумності, добросовісності та справедливості, визначеними статтею 3 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі

статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Натомість апеляційний суд дійшов помилкового висновку про

скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову та розірвання договору оренди земельної ділянки

і скасування його державної реєстрації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до

суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлена ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб

з 01 січня 2020 року в розмірі 2 102 грн.

Отже, розмір судового збору за звернення до суду з цим позовом складає 840,80 грн (2 102 грн ? 0,4).

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Таким чином, під час звернення до суду з касаційною скаргою відповідач повинен був сплатити 1 681,60 грн (840,80 грн ? 200 %).

Встановлено, що ТОВ «Агрокомплекс «Зелена долина» сплатило судовий збір за подання до суду касаційної скарги у розмірі 1 681,60 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь.

Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина» задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року

скасувати, рішення Томашпільського районного суду Вінницької області

від 30 листопада 2020 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства

з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Зелена долина»

1 681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук