Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.10.2025 року у справі №180/1013/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 180/1013/24

провадження № 61-15393св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Толстих Олександр Юрійович, на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області у складі судді Янжули О. С. від 06 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. від 12 листопада 2024 року

Історія справи:

Позивач тривалий час працював підземним гірником очисного забою у шкідливих умовах праці, внаслідок чого набув професійні захворювання, що встановлено медичним висновком від 20 лютого 2024 року.

29 лютого 2024 року працівник та працедавець уклали договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, яка завдана працівнику втратою здоров`я внаслідок роботи у шкідливих умовах.

07 березня 2024 року працівник отримав від роботодавця обумовлені договором кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У травні 2024 року позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути з працедавця на свою користь грошову компенсацію завданої моральної шкоди. Зазначав, що порушення працедавцем його трудових прав на безпечні умови праці призвели до його професійних захворювань, часткової втрати професійної працездатності та ІІІ групи інвалідності.

Суди обох інстанцій вважали обґрунтованими вимоги позивача про те, що працедавець має обов`язок відшкодувати моральну шкоду, яку працівник зазнав у зв`язку з набуттям професійних захворювань.

Суд першої інстанції вважав, що працедавець добровільно не відшкодував завдану моральну шкоду, оскільки право на компенсацію моральної школи виникло у позивача лише у травні 2024 року, після встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. Вважаючи заявлений позивачем розмір моральної шкоди завищеним, стягнув на користь позивача компенсацію моральної шкоди у меншому розмірі.

На думку суду апеляційної інстанції , за умовами укладеного сторонами договору про добровільне відшкодування моральної шкоди позивач отримав від відповідача компенсацію моральної шкоди в обумовленому сторонами розмірі. Отже, вимоги позивача про повторне відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Ключове питання, на яке має відповісти суд:

- чи є компенсація роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди, у спосіб та у розмірі, які сторони узгодили в договорі, підставою для відмови у стягненні такої шкоди у судовому порядку ?

Верховний Суд відповів на це питання ствердно, враховуючи, що позивач не оспорював умов виконаного сторонами договору.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», комбінат, роботодавець) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням на виробництві.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що в період з 2001 до 2023 року він працював у відповідача на посаді підземного гірника.

Тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм, недосконалість технологічних процесів, відсутність денного освітлення, несприятливий мікроклімат, важка фізична праця сприяли розвитку професійних захворювань.

Медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 20 лютого 2024 року йому були встановлені професійні захворювання.

Згідно з актом розслідування у АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» від 15 березня 2024 року, причинами виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 є тривала праця у шкідливих умовах.

Медико-соціальною експертною комісією від 02 травня 2024 року йому первинно була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 65 % та ІІІ група інвалідності з переоглядом 10 квітня 2025 року.

Вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності йому була завдана моральна шкода, оскільки порушені його нормальні життєві зв`язки, він став інвалідом та не може повернутись до повноцінного способу життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях тривоги, дратівливості, страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.

ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 355 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Аргументи інших учасників справи

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав про те, що 07 березня 2024 року, відповідно до укладеного між ним та АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, комбінат сплатив ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 000 грн.

Отже, працедавець виконав свій обов`язок з відшкодування моральної шкоди, зумовленої втратою здоров'я позивача внаслідок роботи у шкідливих умовах.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 150 000 грн з утриманням податку та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір на користь держави в розмірі 1 211,20 грн.

Суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про те, що відповідач має обов`язок відшкодувати моральну шкоду, яку працівник зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначений ним розмір моральної шкоди є достатнім. При цьому суд урахував значні зміни життєвих зав`язків позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей та позбавлення його можливості їх реалізації, тривалість, характер моральних переживань та вимоги розумності і справедливості.

Вказавши про те, що право на компенсацію за моральну шкоду виникає в особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності (02 травня 2024 року), суд відхилив посилання відповідача на укладений між сторонами договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, оскільки його було укладено до встановлення у позивача стійкої втрати працездатності вперше на підставі висновку МСЕК.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіянної ушкодженням здоров`я на виробництві, залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» компенсував завдану позивачу шкоду у розмірі, який сторони узгодили, - 10 000 грн.

Таким чином, згідно з пунктом 5 вказаного договору завдана моральна шкода, пов`язана з втратою здоров`я, внаслідок виявлених захворювань у ОСОБА_1 у зв'язку із роботою в шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», є відшкодованою у повному обсязі.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що законодавство України не передбачає право на повторне відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

20 листопада 2024 року до Верховного Суду адвокат Толстих О. Ю. подав від імені ОСОБА_1 касаційну скаргу на вказані судові рішення.

На думку заявника, суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди не врахував принципів розумності та справедливості, крім того, безпідставно зазначив про утримання податків із суми відшкодування. Просив рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши розмір суми стягнутої з відповідача моральної шкоди до 355 000 грн без утримання з цієї суми податків та зборів.

Також заявник просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, оскільки суд залишив поза увагою те, що право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, виникло у нього 02 травня 2024 року, тобто після встановлення йому первинно стійкої втрати працездатності на підставі довідки МСЕК. Отже, угода щодо добровільної компенсації ОСОБА_1 завданої внаслідок професійного захворювання моральної шкоди, яка була укладена між сторонами до встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, не може братись до уваги як відшкодування відповідачем завданої шкоди.

Критикуючи висновки суду апеляційної інстанції, заявник вказує, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, від 20 березня 2024 року у справі № 690/217/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

У грудні 2024 року до суду від АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі, на підставі об`єктивно досліджених належних допустимих доказів, яким надав вірну юридичну оцінку та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Заявник у касаційній скарзі посилається на правові висновки суду касаційної інстанції, які не є релевантними до спірних правовідносин.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про законність договору про добровільну сплату моральної шкоди та взяв до уваги те, що позивач фактично повторно звернувся до суду за відшкодуванням моральної шкоди з тих самих підстав, з яких вона йому вже відшкодована за договором про добровільне відшкодування моральної шкоди.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ВАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат».

У період часу з серпня 2001 року до липеня 2023 року, до звільнення з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, працював на різних посадах, в тому числі і підземним гірником.

Інформаційною довідкою про умови праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння), затвердженою 21 листопада 2023 року в.о. начальника Південно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, надана характеристика факторів виробничого середовища і трудового процесу для ОСОБА_1 , який працював в АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» підземним гірником очисного забою 18 років 05 місяців (а.с.15-20).

Відповідно до медичного висновку № 283 лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я, виданого державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини, 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 було поставлено діагноз вперше виявленого хронічного професійного захворювання: радикулопатія попереково-крижова L4., L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидиву чий перебіг з нейродистрофічними проявами в вигляді остеоартозу у поєднані з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня); вібраційна хворорба другої стадії від дії локальної вібрації з синдромом вегетативно-сенсороної поліневропатії верхніх кінцівок, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ другого ступеня), остеоатрозом дрібних суглобів кистей та трофічними розладами на кистях; хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) група В. Легенева недостатність другого ступеня; хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху). Повідомлення про наявність вперше виявленого хронічного професійного захворювання № 175 від 20 лютого 2024 року ( а.с. 21-23).

Повідомлення про хронічне професійне захворювання № 08/21-0469 від 21 лютого 2024 року містить інформацію щодо діагнозу, встановленого ОСОБА_1 державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 21 лютого 2024 року та найменування підприємства - АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (а. с. 40).

Згідно з актом розслідування у АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», затвердженим начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 15 березня 2024 року, причинами виникнення професійного захворювання, встановленого 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 , є тривала праця у шкідливих умовах. Причинами виникнення хронічного професійного захворювання є хімічні речовини, шум, важкість праці та вібрація (а. с. 9-11).

Згідно з довідками від 02 травня 2024 року до акта огляду медико-соціальною комісією та про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги (серії 12 ААА № 144391 та серії 12 ААГ 3 573532) ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у загальному розмірі 65 %, з яких: 30 % - радикулопатія; 20 % - вібраційна хвороба; 10 % ХОЗЛ.; 5 % - туговухість , та ІІІ групу інвалідності за профзахворюванням. Дата чергового переогляду - 10 квітня 2025 року (а. с. 12-13).

29 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди (а. с. 39).

Відповідно до умов цього договору на підставі частини першої статті 1168 ЦК України сторони уклали цей договір про добровільне відшкодування АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_1 втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань за основним діагнозом: 1) радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня); 2) вібраційна хвороба другої стадії від дії локальної вібрації з синдромом вегетативно-сенсорної полінейропатії верхніх кінцівок, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня); 3) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого ступеня; 4) хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість другого ступеня (з легким зниженням слуху), що підтверджується повідомленням про хронічне професійне захворювання (отруєння) № 08/21-0469, виданим Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 21 лютого 2024 року, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на наступних умовах:

ОСОБА_1 моральну шкоду від втрати здоров`я внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» оцінює в розмірі 12 422,37 грн, після виплати податків та зборів АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» у строк до 07 березня 2024 року перераховує ОСОБА_1 10 000 грн; моральна шкода, яка завдана ОСОБА_1 внаслідок роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», за цим договором відшкодовується одноразово (п.п. 1-3 договору).

Відповідно до п. 5 зазначеного договору, при виконанні АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» усіх своїх зобов`язань за цим договором, моральна шкода, пов`язана з втратою здоров`я, внаслідок виявлених захворювань у фізичної особи - колишнього працівника АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» ОСОБА_1 , у зв'язку з роботою в шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», вважатиметься відшкодованою у повному обсязі.

Згідно з платіжною інструкцією від 07 березня 2024 року АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» перерахувало ОСОБА_1 10 000 грн. Призначення платежу - відшкодування моральної шкоди згідно з договором про добровільне відшкодування моральної шкоди від 29 лютого 2024 року (а. с. 41).

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до положень статті 38 Гірничого закону України власник (керівник) гірничого підприємства зобов`язаний забезпечувати: безпеку гірничих робіт, охорону праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах; медичне та санітарно-побутове обслуговування працівників гірничих підприємств, а працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, - спеціальним одягом, взуттям, засобами індивідуального захисту; відшкодування шкоди, завданої гірничим підприємством фізичним та юридичним особам і довкіллю.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання моральної шкоди іншій особі.

Тлумачення статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Установивши, що неналежне виконання відповідачем вимог законодавства щодо створення і підтримання безпечних умов праці спричинило виникнення у позивача професійного захворювання, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про спричинення відповідачем моральної шкоди позивачеві, який внаслідок набутого професійного захворювання відчуває фізичний біль, душевні страждання та потребу в додаткових зусиллях для організації свого життя.

Також суди дійшли правильного висновку про те, що обов'язок відшкодувати завдану позивачеві моральну шкоду покладається на роботодавця, що відповідає вимогам статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України.

Такі висновки не оспорюються сторонами, ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо способу відшкодування завданої внаслідок порушення трудових прав моральної шкоди, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виключення щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором як договір або ж нормою закону.

Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 210/5096/19 .

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц ).

Спричинення моральної шкоди працівникові внаслідок порушення його трудових прав шкідливими умовами виробництва - це негативне явище, яке породжує у роботодавця обов'язок її відшкодувати. Сторони трудового договору можуть досягти спільної домовленості про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо сторони не досягли домовленості, то в рішенні суду визначаються спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» було укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди від втрати здоров`я внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат».

Сторони у зазначеному договорі врегулювали свої права та обов`язки, розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 .

Цим договором, зокрема, передбачено, що моральна шкода, завдана ОСОБА_1 внаслідок роботи у шкідливих умовах у товаристві, відшкодовується одноразово. Виконання товариством зобов`язань за цим договором вважається відшкодуванням працівнику в повному обсязі моральної шкоди, пов`язаної з втратою здоров`я, внаслідок виявлених захворювань.

АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» умови договору про добровільне відшкодування моральної шкоди від 29 лютого 2024 року виконало шляхом перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів в обумовленій договором сумі, що підтверджується платіжною інструкцією № 59891 від 07 березня 2024 року та не спростовано позивачем.

ОСОБА_1 прийняв виконання договору про добровільне відшкодування моральної шкоди та не оспорював його умов.

Відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

У справі, що переглядається, презумпція правомірності договору про добровільне відшкодування моральної шкоди від 29 лютого 2024 року не спростована, зазначений договір є правомірним та таким, що виконаний його сторонами: АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 .

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 599 ЦК України). Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Отже, позивач реалізував своє право на отримання компенсації за моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у розмірі, спосіб та строки, визначені ним самостійно у результаті домовленості з відповідачем, тому зобов`язання відповідача з відшкодування завданої моральної шкоди припинилось виконанням, проведеним належним чином.

Установивши, що ОСОБА_1 реалізував своє право на компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», за договором про добровільне відшкодування моральної шкоди, що виключає можливість повторного відшкодування йому моральної шкоди, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У разі, коли позивачу за його згодою вже надано добровільне відшкодування моральної шкоди за тим самим фактом ушкодження на виробництві, національне законодавство не створює підстав для автоматичного повторного нарахування компенсації за ті самі моральні збитки. За умов, коли позивач не оспорював договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, обумовлена ним виплата моральної шкоди може бути врахована як повна сатисфакція, а вимога про повторне відшкодування не підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за одне й те саме порушення, тому рішення суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача вірно скасовано судом апеляційної інстанції як таке, що не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

З цих міркувань колегія суддів не вдається до оцінки розміру моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, і відхиляє аргументи касаційної скарги про розмір морального відшкодування.

Разом з тим суд зазначає, що згідно з пунктом 5 укладеного між сторонам договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, при виконанні АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» усіх своїх зобов`язань за цим договором моральна шкода, пов`язана з втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань ОСОБА_1 , у зв'язку з роботою у шкідливих умовах на АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» вважається відшкодованою у повному обсязі.

Як уже зазначалось, що вказаний договір є виконаним, і сторони цього не заперечують.

Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 оспорював вказаний договір з будь-яких підстав, в тому числі й зв`язку з тим, що отримана ним компенсація за цим договором є недостатньою для відшкодування завданої моральної шкоди.

Не містять таких доводів й касаційна скарга ОСОБА_1 , яка визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості оцінити умови укладеного між сторонами договору про добровільне відшкодування моральної школи щодо того, чи є узгоджений сторонами і отриманий позивачем розмір морального відшкодування ефективним і достатнім засобом його правового захисту.

Колегія суддів зауважує, що у межах цієї справи позивач не зазначав, що обсяг виплаченої йому компенсації за договором про добровільне відшкодування моральної шкоди є недостатнім для відшкодування завданої йому шкоди.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло після встановлення йому первинно стійкої втрати працездатності на підставі довідки МСЕК від 02 травня 2024 року, тому не слід брати до уваги укладений між сторонами 29 лютого 2024 року договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У справі, що переглядається, з урахуванням встановлених судами обставин, підставою виникнення у працедавця зобов'язання про компенсацію моральної шкоди між сторонами є факт її завдання позивачеві, а не встановлення позивачеві первинно стійкої втрати працездатності на підставі довідки МСЕК.

Так, матеріали справи свідчать, що позивачеві моральна шкода заподіяна внаслідок тривалої роботи у шкідливих умовах виробництва, в результаті якої він отримав професійні захворювання, встановленімедичним висновком № 283 лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я, виданого Державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини 20 лютого 2024 року.

У договорі про добровільне відшкодування шкоди (преамбула), укладеному 29 лютого 2024 року, сторони дійшли згоди про добровільне відшкодування АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_1 втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань за основним діагнозом, який підтверджувався повідомленням про хронічне професійне захворювання № 08/21-0469 від 21 лютого 2024 року, що містить інформацію щодо діагнозу, встановленого ОСОБА_1 державною установою «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 21 лютого 2024 року.

Саме зазначені професійні захворювання призвели до того, що згідно з довідками МСЕК від 02 травня 2024 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності у загальному розмірі 65 % та ІІІ групу інвалідності за профзахворюванням.

ОСОБА_1 звільнився з роботи у липні 2023 року, отже, роботодавець не міг заподіяти працівнику моральну шкоду внаслідок порушення його прав в період з 20 лютого до 02 травня 2024 року (дата видачі довідок МСЕК).

Така шкода завдана роботодавцем шкідливим умовами праці саме в період роботи позивача в АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» і цей факт завдання моральної шкоди, відповідно до положень статей 11 23 ЦК України та 173 КЗпП України, є підставою виникнення у працівника права вимагати відшкодування моральної шкоди, а у роботодавця - обов`язку її відшкодувати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) сформулювала правовий висновок про те, що право на отримання потерпілим страхових виплат так і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Разом з тим зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки. У вказаній справі момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду чи за рахунок роботодавця).

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 185/10591/21 (провадження № 61-6847св22).

Таким чином, вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду не може бути застосований до спірних правовідносин, тому колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги.

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого апеляційним судом рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Толстих Олександр Юрійович, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович