Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 185/10591/21

провадження № 61-6847св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 22 червня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він більше

19 років працював у шкідливих підземних умовах з повним робочим днем на шахті відповідача. 05 січня 2016 року був звільнений з займаної посади за частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

Згідно з довідками медико-соціальної експертної комісії від 15 квітня

2019 року йому повторно було сукупно встановлено 60 % втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності, у зв`язку з чим він перебуває на обліку та отримує страхові виплати в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Позивач вказував, що актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 31 березня 2016 року підтверджено, що хронічне професійне захворювання виникло внаслідок пилу, шуму, важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату на підприємстві.

Посилався на те, що внаслідок не створення роботодавцем безпечних та нешкідливих умов праці на підприємстві, він отримав професійні захворювання, що призвели до зменшення обсягу трудової діяльності, звільнення із займаної посади за станом здоров`я, проходження тривалого лікування, щоденного фізичного болю та моральних переживань, порушення нормальних життєвих зв`язків (змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв`язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно впливає на його душевний та фізичний стан).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на його користь моральну шкоду в розмірі

120 000,00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» заперечувало проти задоволення позову у повному обсязі. Зазначало, що при укладенні трудового договору позивач був ознайомлений з умовами праці, а сама важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Вважало, що позивачем не надано доказів на підтвердження порушень його психологічного здоров`я та моральних переживань, вказувало, що він міг отримати професійні захворювання сукупно під час роботи на інших підприємствах, оскільки його загальний трудовий стаж складає більше 30 років, з них на підприємстві відповідача він працював 16 років (з 2000 року по 2016 рік).

Посилався відповідач і на те, що позивачем не надано первинної довідки МСЕК, актів огляду та реабілітаційної програми, а тому невідомо, коли саме виникло право позивача на відшкодування моральної шкоди, що має значення для визначення особи, за рахунок якої повинно бути здійснене відповідне відшкодування, а також його розмір. При цьому будь-яких претензій щодо відшкодування моральної шкоди у ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» станом на 31 березня 2016 року не було.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Болдирєвої У. М. від 28 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

120 000, 00 грн, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні та здорові умови праці, у останнього з`явились професійні захворювання, що призвело до встановлення ІІІ групи інвалідності. Наявні у матеріалах справи докази суд першої інстанції вважав належними та достатніми для стягнення відшкодування спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок спричинення професійного захворювання у зв`язку із незабезпеченням безпечних та здорових умов праці.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із принципів розумності, виваженості та справедливості, урахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість відновлення здоров`я позивача, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійних захворювань та інвалідності.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» задоволено.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не урахував, що безпосереднім доказом факту спричинення працівникові ушкодження його здоров`я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності чи встановленні групи інвалідності, є первинний висновок МСЕК. Посилаючись на те, що в матеріалах справи відповідна довідка МСЕК про первинний огляд позивача відсутня, при цьому повторні довідки МСЕК не є належним доказом на підтвердження розміру втрати працездатності у зв`язку із професійним захворюванням, суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

28 липня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року та залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів від 25 березня 2020 року у справі № 554/49/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 210/4342/18,

від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також посилається на неналежне дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції з формальних підстав скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції і позбавив його права на відшкодування моральної шкоди.

Зазначає, що факт встановлення стійкої втрати працездатності висновком МСЕК від 15 квітня 2019 року та ІІІ групи інвалідності є підставою для відшкодування йому моральної шкоди.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив його право на справедливий судовий розгляд, оскільки провів розгляд справи за його відсутності та за відсутності доказів отримання ним апеляційної скарги. З цих причин він не мав змоги надати апеляційному суду первинну довідку МСЕК від 15 квітня 2016 року, яку суд першої інстанцій не витребував у нього, оскільки на час розгляду справи строк її дії закінчився, а тому ним до матеріалів справи було надано довідку МСЕК від 15 квітня 2019 року, якою йому повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності безстроково (45 % - радикулопатія, 10% - ХОЗЛ, 5 % - туговухість).

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року.

Відкриваючи касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд урахував, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята у малозначній справі, однак дійшов висновку, що касаційна скарга стосується питання права, яке може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

15 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

26 серпня 2022 року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить поновити строк для подання відзиву, відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржуване судове рішення апеляційного суду залишити без змін.

На обґрунтування підстав пропуску встановленого судом строку на подання відзиву (15 серпня 2022 року) ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» зазначає, що копію касаційної скарги товариство отримало засобами поштового зв`язку лише 10 серпня 2022 року, а тому, ураховуючи необхідний час для підготовки відзиву, проситьпоновити строк для його подання.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

З огляду на наведені обставини отримання копії касаційної скарги, що підтверджуються зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, а також ураховуючи, що пропуск процесуального строку є незначним, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає продовженню до дати його подання - до 26 серпня 2022 року.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, а зводиться виключно до переоцінки доказів. ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» вважає, що суд апеляційної інстанції, урахувавши відсутність у матеріалах справи первинного висновку МСЕК, а також оцінивши в сукупності надані позивачем докази понесення моральних страждань внаслідок дій відповідача, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилається також на помилковість відкриття касаційного провадження у цій справі, яка є малозначною.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на шахті «Павлоградська» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за різними професіями з повним робочим днем під землею з 20 вересня 1996 року по 05 січня 2016 року.

05 січня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений з посади підземного прохідника 5 розряду з повним робочим днем у шахті за частиною другою статті 40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

Згідно з медичним висновком лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу у ОСОБА_1 вперше виявлено професійне захворювання у березні 2016 року.

31 березня 2016 року складено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 за формою П-4, відповідно до якого хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм хворого, недосконалість технологічних процесів. Причинами виникнення захворювання є пил гірничої маси, фізичне перевантаження, шум. Наслідком відповідних шкідливих умов праці є радикулопатія попереко-крижова L4, L5, S1 та шийна С4-С7 на фоні полісегментарної дископатії з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним і периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу, остеоартрозу, в поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого-другого ст.) і колінних (ПФ другого ст.) суглобів (М54.1, М17-М19), хронічне обструктивне захворювання легень (пиловий бронхіт, емфізема легень першої стадії), група «А», ЛН першого ст. (J44, J43,8), нейросенсорна приглухуватість першого ступеня з легким зниженням слуху.

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 15 квітня 2019 року, серії 12 ААА № 075989, повторно встановлено ступінь втрати працездатності (45% радикулопатія, 10% ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 5% туговухість).

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №215292 від 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 повторно та безстроково з 01 травня 2019 року встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання. Рекомендовано нагляд та лікування у травматолога та невролога, пульмонолога, ЛОР, стаціонарне лікування. Протипоказана велика фізична праця, допустима господарча праця в невеликому обсязі, охоронник, слюсар.

31 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» укладено угоду, згідно умов якої позивач підтвердив факт відсутності будь-яких психологічних переживань та моральної шкоди, а також будь-яких претензій з приводу відшкодування моральної шкоди. Зазначено, що при звільненні останньому буде здійснена одноразова виплата за стаж роботи в галузі в порядку та розмірі встановленим умовами колективного договору.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Створення неналежних умов виробництва умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошовоговідшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач (пункт 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід також зазначити, що відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (частина третя статті 4 ЦПК України).

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявниму матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і здорових умов праці (наявність шкідливих умов праці визнавалась відповідачем у відзиві на позовну заяву) у ОСОБА_1 виникло професійне захворювання, що призвело до втрати працездатності на 60 % й встановлення ІІІ групи інвалідності. Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, зокрема ступінь втрати працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність перманентної реабілітації,глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості.

Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені вище норми матеріального права, та посилаючись лише на відсутність в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, дійшов помилкового висновку про відсутність доказів втрати позивачем працездатності.

Обґрунтовуючи судове рішення про відмову у задоволенні позову виключно відсутністю в матеріалах справи довідки про первинний огляд МСЕК, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи іншим доказам, які суд першої інстанції вважав достовірними та такими, що підтверджують наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, зокрема:

- медичному висновку лікарсько-експертної комісії Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу, згідно з яким у ОСОБА_1 вперше виявлено професійне захворювання у березні 2016 року;

- повідомленню Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу про виявлене 29 березня 2016 року у позивача професійне захворювання;

- акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженому 31 березня 2016 року Павлоградським міськрайонним управлінням ГУ Держсанепідслужби у Дніпропетровській області;

- довідці МСЕК від 15 квітня 2019 року серії 12ААА № 075989, згідно з якою ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності та 60 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі 45 відсотків - радикулопатія, 10 відсотків - ХОЗЛ, 5 відсотків - туговухість;

- угоді між ОСОБА_1 та ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 31 березня 2016 року, за умовами якої сторони узгодили наслідки виявленого у позивача професійного захворювання відповідно до повідомлення Українського НДІ промислової медицини м. Кривого Рогу №250

від 29 березня 2016 року та висновку МСЕК;

- звільнення позивача з роботи 05 січня 2016 року у зв`язку з невідповідністю стану його здоров`я виконуваній роботі.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що зазначені докази у їх сукупності дають підстави для висновку про наявність у позивача стійкої втрати працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та права на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

При цьому колегія суддів ураховує, що згідно з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Водночас, зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки (пункти 35, 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17). У вказаній справі момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду чи за рахунок роботодавця).

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, право на відшкодування завданої неналежними умовами праці, що спричинила стійку втрату професійної працездатності позивача (60 % сукупно) та встановлення йому ІІІ групи інвалідності, виникло у квітні 2016 році, у зв`язку із чим позов пред`явлено до належного відповідача - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Наявність професійних захворювань, причини їхнього виникнення, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджується наявними у матеріалах справи довідкою МСЕК від 15 квітня 2019 року серії 12ААА № 075989 та актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженим 31 березня 2016 року Павлоградським міськрайонним управлінням ГУ Держсанепідслужби у Дніпропетровській області, згідно з яким професійні захворювання у позивача виявлено у березні 2016 року. При цьому згідно з положеннями пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 червня 2012 року № 420, саме акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

Повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.

З урахування наведеного, а також подання позивачем до суду довідки МСЕК від 15 квітня 2019 року серії 12ААА № 075989 про стійкої втрати професійної працездатності, яка була чинною на час звернення до суду із цим позовом, а також беручи до уваги, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції проводився у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем факту втрати працездатності у зв`язку із професійним захворюванням та факту заподіяння ушкодженням здоров`яморальної шкоди.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Враховуючи задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування судового рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову (в тому числі щодо розподілу судових витрат), з відповідача на користь держави підлягає відшкодуванню судовий збір, який підлягав до сплати при поданні касаційної скарги у цій справі, у розмірі 2 400,00 грн (120 000,00 грн * 1 % * 200%).

Керуючись статтями 141 402 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року скасувати.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2022 року залишити в силі.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави 2 400,00 (дві тисячі чотириста) грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович