Постанова
Іменем України
15 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 2-1547/10
провадження № 61-23173св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2018 року у складі судді: Тихонової Н. С., та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року у складі суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У червні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк» (до зміни назви - АКІБ «УкрСиббанк»)) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява обґрунтована тим, що 07 серпня 2007 року позивачем на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11193846000 ОСОБА_1 надано кредит в іноземній валюті у розмірі 38 000 доларів США строком на 10 років під 13,5 % річних. Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Також 07 серпня 2007 року у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 11193846000, відповідно до умов якого остання зобов`язалась відповідати перед Банком за неналежне виконання позичальником кредитних зобов`язань. У зв`язку з неналежним виконанням кредитних зобов`язань станом на 12 травня 2009 року утворилась заборгованість у розмірі 38 657 доларів США, що еквівалентно 296 789,87 грн, яку в добровільному порядку не сплачено. Ураховуючи указані обставини, позивач просив стягнути із відповідачів у солідарному порядку.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2010 року позов АКІБ «УкрСиббанк» задоволено.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 17 лютого 2010 року задоволено. Скасовано рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва по справі №2-1547/2010 від 17 лютого 2010 року за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Відізвано виконавчі листи за цим рішенням. Призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено - ПАТ «Дельта Банк».
У березні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» подало клопотання про заміну позивача правонаступником ПАТ «Дельта Банк» у зв`язку із відступленням права вимоги за кредитним договором № 11193846000 від 07 серпня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 08 грудня 2011 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк».
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Оскарженою ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2018 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року, замінено позивача ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк». Виключено ПАТ «УкрСиббанк» зі складу позивачів, а ПАТ «Дельта Банк» зі складу третьої особи зі сторони позивача без самостійних вимог.
Рішення судів мотивовані тим, що ПАТ «Дельта Банк», як правонаступник ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами набуло право вимоги до боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги, в тому числі, за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 , поручителем за яким виступила ОСОБА_2 . Вказаний договір ніким не оспорювався. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції та зазначив, що аналіз змісту договору купівлі-продажу прав вимоги свідчить проте, що ПАТ УкрСиббанк» продало, а ПАТ «Дельта Банк» придбало всі права вимоги, в тому числі і за договором поруки, який був укладений для забезпечення виконання кредитного договору, укладеного 07 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Аргументи учасників справи
У червні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвал суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ПАТ «Укрсиббанк» має надати, а суди дослідити докази передачі права вимоги: договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року із додатком № 1 до нього, де б відображалася інформація окремо по договору про надання кредиту від 07 серпня 2007 року та окремо по договору поруки від 07 серпня 2007 року; договір про надання кредиту; договір поруки; акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами від 19 грудня 2011 року; докази сплати ціни. Виписка з договору купівлі-продажу прав вимоги, не містить усіх обставин щодо передачі прав вимоги до відповідачів у справі, не містить інформації щодо передачі прав вимоги саме до відповідачів, а лише містить визначення деяких термінів із договору та загальні питання щодо предмету угоди, а отже є недостатнім та неналежним доказом переходу прав вимоги до ОСОБА_2 від АТ «Укрсиббанк» до ПАТ «Дельта Банк».
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги, в тому числі, за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 , поручителем за яким виступила ОСОБА_2 .
Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Згідно частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.
Встановивши, що між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» 08 грудня 2011 року був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитом № 11193846000 від 07 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» набуло всіх прав кредитора, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви ПАТ «УкрСиббанк».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2018 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков