Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.06.2019 року у справі №541/360/17

Постанова

Іменем України

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 541/360/17

провадження № 61-11229св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної Марини Анатоліївни,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миргородська міська рада, Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2018 року у складі судді Андрущенко-Луценко С. В., додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року у складі судді Андрущенко-Луценко С. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2017 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миргородська міська рада, Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про усунення перешкод у здійснення права власності та зобов`язання відновлення нежитлового приміщення у попередній стан.

Позов обґрунтовувало такими обставинами. ПАТ «ВіЕйБі Банк» є власником нежитлового приміщення загальною площею 107,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 27 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») як орендарем та ПАТ «ВіЕйБі Банк» як орендодавцем укладено договір оренди нежитлового приміщення, згідно з яким передано в оренду нежитлове приміщення за адресою:

АДРЕСА_2 вересня 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» зі змісту отриманої претензії № 522/4/2016 від ПАТ АБ «Украгазбанк» стало відомо про факт порушення ОСОБА_1 права власності позивача, що полягає у самовільному монтажу вуличного навісу на фасаді переданого в оренду нежитлового приміщення.

Відповідачем здійснюється реконструкція підвального приміщення, у тому числі прилеглої території, а саме: зовнішньої стіни приміщення, що належить позивачу. Порушення права власності полягає у самовільному проведенні ОСОБА_1 будівельних робіт шляхом встановлення металевого каркасу та спорудження навісу над входом у підвальне приміщення, що спричинило до обмеження доступу світла в належне позивачеві нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Протиправні дії відповідача потягли за собою розірвання договору оренди нежитлового приміщення, укладеного між між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ПАТ АБ «Укргазбанк».

Посилаючись на вказане, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом демонтажу навісу та відновлення попереднього стану фасаду будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено факту вчинення порушень при здійсненні реконструкції приміщення.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2018 року стягнуто з відповідача на користь позивача 5 654,40 грн судових витрат на проведення експертизи.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час ухвалення судового рішення судом не було вирішено питання розподілу судових витрат, в частині витрат, понесених відповідачем у зв`язку з проведенням експертизи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через недоведеність позову. Матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження здійснення відповідачем реконструкції з порушенням встановлених норм. Суди дійшли помилкового висновку про відшкодування судових витрат за рахунок відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів оплати за проведення вказаної експертизи.

У липні 2019 року надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 , в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності від 18 січня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (на час розгляду справи -Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк») є власником приміщення відділення банку площею 107,2 кв. м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 . (т. 1 , а.с. 5).

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення від 17 травня 2007 року відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового підвального приміщення, загальною площею 63,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також частини підвального приміщення за вищезазначеною адресою загальною площею 68,1 кв. м, яке є складовою частиною основної двоповерхової будівлі громадського призначення, що підтверджується договором купівлі-продажу від 14 лютого 2013 року (т. 1, а. с. 151-152, 154-155).

Згідно з договором купівлі-продажу від 08 липня 2014 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки номер 5310900000:50:002:0341, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0037 га. (т. 1, а. с. 160-163).

15 квітня 2014 року відповідач звернувся до ПАТ «ВіЕйБі Банк» з проханням надати дозвіл на розробку проектної документації для будівництва входу в підвальне приміщення на АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві власності, додавши до нього схематичне розташування входу, спроектованого до вказаного підвального приміщення (т. 1, а.с. 11).

Згідно з листом від 10 червня 2014 року за вих. № 24/1-6881 ПАТ «ВіЕйБі Банк» не заперечував проти розробки проектної документації при умові залучення відповідачем фахової ліцензованої організації та подальшого узгодження проектного рішення (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області № 450 від 10 червня 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію частини підвального приміщення та нежитлового підвального приміщення під кафе з влаштуванням засобів безперешкодного доступу людей з інвалідністю за адресою: АДРЕСА_1 . (т. 1, а. с. 120).

18 грудня 2015 року ОСОБА_1 , як замовником реконструкції, зареєстровано в Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області декларацію про початок будівельних робіт «Реконструкція частини підвального приміщення та нежитлового підвального приміщення під кафе з влаштуванням засобів безперешкодного доступу людей з інвалідністю за адресою: АДРЕСА_1 .» за номером ПТ 083153522756 (т. 1, а. с. 168-171).

21 липня 2016 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» як орендодавцем та ПАТ АБ «Укргазбанк» як орендарем було укладено договір оренди нежитлового приміщення про передачу в тимчасове користування нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 107,2 м2, для використання у господарській діяльності (т. 1, а. с. 14-17).

05 вересня 2016 року за вих.№ 522/4/2016 року ПАТ АБ «Укргазбанк» направив на адресу ПАТ «ВіЕйБі Банк» претензію щодо виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення від 27 липня 2016 року (т. 1, а. с. 18-21), посилаючись на те, що у вересні 2016 року на фасаді орендованого банком приміщення ОСОБА_1 розпочато монтаж вуличного навісу, що призвело до неможливості використання приміщення за призначенням. Вказана обставина стала підставою для дострокового розірвання договору оренди нежитлового приміщення (т. 1, а. с. 22).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 22 травня 2018 року № 401 при реконструкції нежитлового приміщення в будинку на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 на стадіях отримання дозвільних документів, проектуванні та початку будівництва, вимоги законодавчих та нормативних документів в галузі будівництва дотримано. Державними будівельними нормами вимоги щодо тривалості інсоляції та природної освітленості приміщень, що є у власності ПАТ «ВіЕйБі Банк», розташованих зі сторони вхідної групи до приміщень, що належать ОСОБА_1 в будинку на АДРЕСА_1 , не передбачено і не порушуються (т. 2, а. с. 76-90).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку, що позивачем не надано об`єктивних доказів допущення ОСОБА_1 порушень при проведенні реконструкції належного йому приміщення, які б вплинули на тривалість інсоляції та природної освітленості приміщень, що є у власності ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Згідно з частинами першою та другою статті 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

У касаційній скарзі заявник посилається на самочинність проведення реконструкції відповідачем без належного на те дозволу, оскільки на думку позивача, форма конструкції наведена у проектній документації, погодженій з позивачем та фактично виконані роботи по установці навісу відрізняються за формою.

З матеріалів справи вбачається, що дозвіл на реконструкцію частини підвального приміщення та нежитлового підвального приміщення під кафе з влаштуванням засобів безперешкодного доступу людей з інвалідністю за адресою: АДРЕСА_1 надано рішенням Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 10 червня 2015 року № 450.

Відповідно до змісту частини 1 статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17 лютого 2011 року проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

18 грудня 2015 року відповідачем зареєстровано в Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області Декларацію про початок будівельних робіт «Реконструкція частини підвального приміщення та нежитлового підвального приміщення під кафе з влаштуванням засобів безперешкодного доступу людей з обмеженими можливостями за адресою: АДРЕСА_1 .» за номером ПТ 083153522756 .

Таким чином, доводи касаційної скарги стосовно самочинності проведення реконструкції без належного на те дозволу в повній мірі спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами, які підтверджені належними і допустимими доказами.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що облаштування навісу відбулося з істотним відхиленням від затвердженого проекту, колегія суддів вважає недоведеними, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Знесення об`єкта самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

У необхідних випадках для з`ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу.

Відсутність висновків відповідної експертизи у разі необхідності її проведення може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, при цьому факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред`явила позов про знесення самочинного будівництва.

Відповідно до змісту статей 12, 13 ЦПК України одними із основних засад цивільного судочинства є змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Права та обов`язки учасників справи та сторін передбачені статтями 43, 49 ЦПК України, серед яких є право заявляти клопотання в тому числі щодо подання доказів. Учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

В тому випадку, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, сторона має право заявити клопотання про призначення експертизи або надати висновок експерта, який є доказом в розумінні статті 76 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що у справі за клопотанням представника відповідача була проведена судова будівельно-технічна експертиза, на вирішення якої, як позивачем, так і відповідачем було запропоновано перелік питань, які необхідно поставити перед експертом (т. 1, а. с. 148, 214).

Як зазначено у вступній частині висновку № 401 судової будівельно-технічної експертизи від 22 травня 2018 року (т. 2, а. с. 76), питання поставлені в редакції позивача ПАТ «ВіЕйБі банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі банк» не досліджувались, відповіді на них не надавалось через те, що позивачем не було проведено оплату за проведення експертизи, згідно з направленим рахунком.

Предметом дослідження експерта під час проведення експертизи були питання, поставлені відповідачем.

Згідно з висновком експерта, при реконструкції нежитлового приміщення в будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , на стадіях отримання дозвільних документів, проектуванні та початку будівництва, вимоги законодавчих та нормативних документів в галузі будівництва дотримано. Державними будівельними нормами вимоги щодо тривалості інсоляції та природної освітленості приміщень, що є у власності ПАТ «ВіЕйБі Банк», розташованих зі сторони вхідної групи до приміщень, що належать ОСОБА_1 в будинку на АДРЕСА_1 , не передбачено і не порушуються (т. 2, а. с. 76-90).

Отже, позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту допущення відповідачем істотних відхилень від проекту реконструкції об`єкта, зокрема щодо облаштування навісу, як і не доведено здійснення відповідачем реконструкції при до порушення норм щодо тривалості інсоляції та природної освітленості приміщень позивача.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що компетентними органами було встановлено порушення з боку відповідача щодо облаштування навісу в частині дотримання інсоляції та освітлення приміщень позивача та такими органами йому було внесено припис щодо усунення виявлених порушень, який не виконано відповідачем. Водночас позивачем не доведено, що облаштований навіс не може бути переобладнано (перебудовано), а його знесення (демонтаж) є єдиним способом захисту інтересів позивача.

Також не заслуговують на увагу суду доводи касаційної скарги про те, що жодних клопотань експерта про забезпечення доступу до нежитлового приміщення для проведення експертизи інсоляції, окрім, як на 07 грудня 2017 року, ПАТ «ВіЕйБі Банк» не отримував, а тому експертиза проведена безпідставно без огляду приміщення, виходячи з наступного.

Відповідно до повідомленням старшого судового експерта Шимки В. М. огляд приміщення 07 грудня 2017 року не проводився. Про проведення огляду учасники справи були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення 15 березня 2018 року (т. 2, а. с. 73), відповідно до якого представником позивача отримано копію рахунку та копію клопотання експерта про надання доступу до приміщення 12 квітня 2018 року о 10 год. 30 хв. (т. 2, а. с. 69,71).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 401 представник позивача в зазначені у клопотанні експерта час та дату на дослідження не з`явився.

Одночасно одним із доводів касаційної скарги наводиться твердження про те, що нежитлове приміщення, яке знаходиться у власності ПАТ «ВіЕйБі Банк» не має ознак банківської установи, а є адміністративною будівлею. Це твердження спростовується відомостями, зазначеними у свідоцтві про право власності від 18 січня 2008 року та витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06 лютого 2008 року, згідно з якими у позивача існує право власності на нежиле приміщення відділення банку (т. 1, а. с. 5, 6).

Суди встановили, що дії, вчинені відповідачем стосовно нежитлового приміщення, не мають ознак самовільного будівництва, окрім того позивачем не доведено факт вчинення будівництва з порушенням встановлених норм.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції

Згідно зі змістом статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.

Встановлено, що під час ухвалення рішення від 20 квітня 2019 року суд першої інстанції не вирішив питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи в рамках розгляду справи.

Матеріали справи містять повідомлення про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1567 від 17 січня 2018 року, відповідно до змісту якого відповідачем проведено попередню оплату за проведення експертизи в повному обсязі 07 листопада 2017 року (т. 2, а. с. 54).

Оскільки рішенням суду від 10 вересня 2018 року у задоволенні позовної заяви ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено, понесені відповідачем ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи підлягали стягненню з позивача на користь відповідача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки не було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з проведенням експертизи у розмірі 5 654,40 грн.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, непогодження із встановленими судами обставинами справи та ухваленими рішеннями, переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, у справі встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у суді першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Матвійчука Олексія Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 вересня 2018 року, додаткове рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний