Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2019 року у справі №296/3040/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 296/3040/17

провадження № 61-21750св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2017 року у складі судді Галасюка Р. А. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 20 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком (далі - АКБ) «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого відповідно до статуту є Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «ОТП Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-001/046/2006, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 29 000 доларів США строком повернення до 20 березня 2021 року.

31 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «ОТП Банк», правонаступником якого відповідно до статуту є ПАТ «ОТП Банк», та відповідачем було укладено кредитний договір № CM/SME010/010/2007, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 48 000 доларів США строком повернення до 21 травня 2014 року.

24 грудня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ПАТ «ОТП банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов`язання за вказаними кредитними договорами.

Посилаючись на порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо сплати платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, вказувалося на утворення станом на 10 лютого 2017 року заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2006 року у сумі 15 480,68 доларів США, що еквівалентно 417 608,37 грн, з яких 15 480,68 доларів США - заборгованість за кредитом та заборгованості за кредитним договором від 31 травня 2007 року у сумі 15 823,84 доларів США, що еквівалентно 426 865,49 грн, з яких 15 823,84 доларів США - заборгованість за кредитом.

Ураховуючи наведене, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості за кредитними договорами: від 20 березня 2006 року № МL-001/046/2006 та від 31 травня 2007 року № СМ/SME010/010/2007 на загальну суму 31 304,52 долари США, що еквівалентно 844 473,86 грн, яка утворилась станом на 31 березня 2017 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг України» заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2006 року № МL-001/046/2006 та від 31 травня 2007 року № СМ/SME010/010/2007 у розмірі 31 304,52 долари США, що еквівалентно 844 473,86 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_1 належно не виконував зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку з чим виникла заявлена заборгованість, яка підлягає стягненню на користь кредитора.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно залишив заяву про перегляд заочного рішення без задоволення, чим фактично позбавив його можливості на захист своїх прав у суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції фактично став для нього судом першої інстанції.

Вважає, що розмір заборгованості банком не доведений, оскільки банк не надав достатніх відповідних доказів, а проведена у справі експертиза не дала відповідей на поставлені питання. Крім того, апеляційний суд, призначаючи у справі судову бухгалтерсько-економічну експертизу, поставив перед експертами не ті питання, які були заявлені у його клопотанні.

Вказує, що його представником заявлялося про застосування наслідків спливу строку позовної давності, але апеляційний суд взагалі не відобразив результатів розгляду цих заяв.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ТОВ «ОТП Факторинг України» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного суду від 23 січня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 березня 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «РайффайзенБанк Україна», правонаступником якого відповідно до статуту є ЗАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № МL-001/046/2006 про надання кредиту у сумі 29 000 доларів США, строком до 20 березня 2021 року.

31 травня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого відповідно до статуту є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № СМ/SME010/010/2007 про надання кредиту у сумі 48 000 доларів США, строком до 21 травня 2014 року.

24 грудня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги за вказаними кредитними договорами.

За розрахунком банку, станом на 31 березня 2017 року, у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором від 20 березня 2006 року № МL-001/046/2006 у сумі 15 480,68 доларів США, що еквівалентно 417 608,37 грн за курсом Національного банку України, станом на 31 березня 2017 року, та за кредитним договором від 31 травня 2007 року № СМ/SME010/010/2007 у сумі 15 823,84 доларів США, що еквівалентно 426 865,49 грн за курсом Національного банку України, станом на 31 березня 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Встановивши, що банк належно виконав свої зобов`язання за кредитними договорами: від 20 березня 2006 року № МL-001/046/2006 та від 31 травня 2007 року № СМ/SME010/010/2007, надавши позичальнику кошти в кредит, на передбачених договорами умовах, а ОСОБА_1 належно не виконує свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, у зв`язку із чим виникла заявлена товариством заборгованість, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував усі доводи та заперечення відповідача щодо недоведеності позивачем розміру заборгованості та, повно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд правильно їх відхилив, вказавши, що будь-яких своїх розрахунків на спростування розрахунку, здійсненого банком, відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій не надано, як і квитанцій, що підтверджують сплату кредитів у повному обсязі.

Тобто, відповідач не довів відсутності в нього заборгованості чи іншого її розміру, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Зважаючи на те, що районним судом було ухвалено заочне рішення за відсутності відповідача за час дії ЦПК України 2004 року, апеляційний суд, усуваючи цей недолік, забезпечуючи ОСОБА_1 , який подав апеляційну скаргу, реалізацію принципів змагальності у процесі, та доведення перед судом переконливості тих чи інших доказів, виходячи із положень статті 367 ЦПК України, прийняв від ОСОБА_1 його доводи та надані докази, за його клопотанням витребував первинні документи у банку, та призначив судову бухгалтерсько-економічну експертизу.

Цим самим апеляційний суд забезпечив ОСОБА_1 доступ до правосуддя та справедливий судовий розгляд. За наслідками дослідження та оцінки поданих доказів апеляційний суд встановив, що позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є обґрунтованим.

Зокрема, апеляційним судом було досліджено, що ОСОБА_1 вважав, що позивачем безпідставно не враховані наявні у матеріалах справи копії квитанцій від 19 лютого 2010 року № 49 на суму 740,34 доларів США, № 52 на суму 1 804,76 доларів США, від 20 травня 2010 року № 46 на суму 706,00 доларів США та № 48 на суму 1 348,00 доларів США і, відповідно, не скореговано розмір заборгованості з їх урахуванням. Проте, представник позивача неодноразово вказував, що зазначені суми були враховані при складенні наданого суду розрахунку заборгованості відповідача, що підтверджується й матеріалами справи.

Разом з тим, як будь-яких своїх розрахунків, чи відповідних доказів на спростування розрахунку, здійсненого банком, відповідачем надано не було.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд, призначаючи у справі судову бухгалтерсько-економічну експертизу, поставив перед експертами не ті питання, які були заявлені у його клопотанні, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки судом були поставлені аналогічні за змістом та суттю питання.

Посилання на те, що висновок експертизи не дав відповідей на поставлені питання також не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 не було заявлено суду клопотань про призначення додаткової чи повторної експертиз. Тому, апеляційний суд правильно надав правову оцінку вказаному висновку експертизи у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами у справі за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Також спростовуються матеріалами справи й доводи заявника про те, що його представник заявляв про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки ні в заяві про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі чи інших поясненнях під час розгляду справи апеляційним судом, відповідні посилання відсутні.

Крім того, колегія суддів виходить із того, що підстав для застосування позовної давності немає, оскільки позивач по двом кредитним договорам пред`явив позов в межах строку позовної давності, а доказів, які свідчили б про його сплив, ОСОБА_1 не подав.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк