Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2021 року у справі №233/6532/19

Постанова

Іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 233/6532/19

провадження № 61-2306св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - комунальне підприємство "Служба єдиного замовника",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, у складі судді Бєлостоцької О. В., від 28 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Гапонова А. В., Кішкіної І. В., від 12 січня 2021 року.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" (далі - ОКП "Донецьктеплокомуненерго") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання у розмірі 44 361,91
грн.

Свої вимоги ОКП "Донецьктеплокомуненерго" мотивувало тим, що ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в особі виробничої одиниці "Костянтинівкатепломережа" (далі - ВО "Костянтинівкатепломережа") надає послуги теплопостачання населенню м. Костянтинівки, у тому числі і відповідачу за адресою: АДРЕСА_1. Доказами надання послуг теплопостачання є акти про підключення житлового будинку АДРЕСА_2 до системи централізованого опалення від 15 жовтня 2011 року, від 15 жовтня 2012 року, від 05 жовтня 2013 року, від 23 жовтня 2014 року, від 15 жовтня 2015 року, від 15 жовтня 2016 року, від 17 жовтня 2017 року, від 25 жовтня 2018 року.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем обов'язку по сплаті наданих позивачем послуг з теплопостачання за його особовим рахунком № НОМЕР_1 за період часу з жовтня 2011 року по серпень 2019 року включно утворилась заборгованість у розмірі 44 361,91 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача разом із судовими витратами.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОКП "Донецьктеплокомуненерго", в якому просив зобов'язати відповідача здійснити списання неправомірно нарахованого розміру оплати за послуги централізованого опалення (теплопостачання) у квартирі АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивував тим, що у жовтні 2005 року в належній йому квартирі було демонтовано радіатори опалення через їх фізичний знос, про що складено відповідний акт. Починаючи з 2006 року в опалювальний період в мережах, що проходять у належній йому квартирі АДРЕСА_1, взагалі відсутній теплоносій, оскільки квартири, розташовані на першому, другому та третьому поверхах, не мають централізованого теплопостачання. Договір про надання послуг теплопостачання між ним та теплопостачальною організацією не укладався. Нормами діючого законодавства не передбачено обов'язку споживача сплачувати вартість послуг, які не надавались, та й ще за межами строків позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2020 року первісний позов ОКП "Донецьктеплокомуненерго" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОКП "Донецьктеплокомуненерго" заборгованість за період часу з вересня 2016 року по серпень 2019 року включно у розмірі 27 915,24 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в період часу з жовтня 2011 року по серпень 2019 року в опалювальні періоди виконувало свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, забезпечуючи транспортування теплоносія до теплового вводу квартири споживача, отже правомірно нараховувало їх вартість до сплати ОСОБА_1, а тому первісний позов, з урахуванням застосування наслідків спливу строків позовної давності, підлягає частковому задоволенню у розмірі 27 915,24 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з наявності факту правомірності нарахування ОКП "Донецьктеплокомуненерго" ОСОБА_1 вартості послуг з теплопостачання у період часу з жовтня 2011 року по серпень 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних, оскільки ОСОБА_1 самовільно відключив свою квартиру від мережі централізованого опалення та не вирішив у передбаченому законодавством порядку питання про надання дозволів на таке відключення, а тому відсутні підстави для зняття відповідача з обліку, як споживача послуги. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 лютого 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОКП "Донецьктеплокомуненерго" та задоволення зустрічного позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального

і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1706цс15 (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що судами попередніх інстанцій зроблено передчасні висновки щодо доведеності розмірів щомісячних нарахувань та сумарного розміру заборгованості за трирічний період. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив передчасний висновок про встановлений факт надання позивачем за первісним позовом послуг теплопостачання. Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що позивачем за первісним позовом не доведено факт підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири відповідача, а також перебування системи опалення у придатному для експлуатації стані. Вказані обставини свідчать про те, що суди дійшли передчасного висновку, що теплопостачальною організацією правомірно нараховувалася вартість послуг з централізованого опалення. Заявник наголошує на тому, що споживачі зобов'язанні оплатити житлово-комунальні послуги лише у випадку, якщо вони фактично користувалися ними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 квітня 1996 року є власником квартири, розташованої за адресою: квартира АДРЕСА_1.

03 жовтня 2005 року комісією у складі інженера дочірнього підприємства "ЖЕО № 2" (далі - ДП "ЖЕО № 2") ОСОБА_3, майстра систем теплопостачання ОСОБА_4, слюсаря систем теплопостачання ОСОБА_5 встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 у зв'язку із зносом у серпні 2002 року мешканцями демонтовані радіатори центрального опалення, що підтверджується копією акту від 03 жовтня 2005 року, затвердженого директором ДП "ЖЕО № 2".

19 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в особі ВО "Костянтинівкатепломережа" із заявою про зняття належної йому квартири АДРЕСА_1, з обліку як абонента та проведення перерахунку за послуги теплопостачання у зв'язку з відключенням від мережі централізованого теплопостачання з серпня 2002 року.

Листом від 17 травня 2011 року № 910 ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в особі ВО "Костянтинівкатепломережа" відмовило ОСОБА_1 в задоволенні викладених у заяві від 19 квітня 2011 року вимог, посилаючись на недотримання порядку відключення квартири від мережі централізованого опалення, передбаченого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 "Про затвердження порядку відключення окремих житлових будинків від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання".

18 червня 2009 року між комунальним підприємством "Служба єдиного замовника" та ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в особі ВО "Костянтинівкатепломережа" укладено договір № 81-юр про умови надання послуг з централізованого опалення.

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору теплопостачальна організація забезпечує постачання теплової енергії у багатоквартирний житловий фонд виконавця незалежно від форми власності для забезпечення населення послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до діючих норм до точки розподілу - зовнішньої стіни будинку.

На підтвердження надання послуг з теплопостачання протягом 2011-2019 років позивачем за первісним позовом надано акти про підключення житлових будинків до системи централізованого опалення від 15 жовтня 2011 року, від 15 жовтня 2012 року, від 05 жовтня 2013 року, від 23 жовтня 2014 року, від 15 жовтня 2015 року, від 15 жовтня 2016 року, від 17 жовтня 2017 року, від 25 жовтня 2018 року, відповідно до змісту яких, протягом вказаних років в опалювальний період житловий будинок АДРЕСА_2 підключався до системи централізованого опалення.

За адресою: АДРЕСА_1, ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в особі ВО "Костянтинівкатепломережа" відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1, по якому за період часу з жовтня 2011 року по серпень 2019 року нараховано до сплати за послуги теплопостачання 44 361,91 грн; за період часу з вересня 2016 по серпень 2019 року - 27 915,24 грн.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

У відповідності до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII (у чинній редакції) індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до абзацу 6 частини 3 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII (у чинній редакції) плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), централізоване опалення це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Згідно пункту 24 Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил).

Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, було визначено процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води житлового будинку при відмові споживачів від цих послуг.

Зокрема вказаним Порядком було установлено, що для вирішення питання відключення від мережі централізованого опалення, власник (власники) житлового будинку повинні звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання з письмовою заявою. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляються протоколом. У разі незгоди заявника з відмовою спір вирішується в судовому порядку. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Отже на час виникнення спірних правовідносин у розглядуваній справі, відключення споживачів від мережі централізованого опалення в законному порядку мало відбуватись на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, і з дотримання споживачем процедури, визначеної Порядком.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 здійснено самовільне відключення квартири від мережі централізованого опалення, що не є підставою для припинення нарахування платежів теплопостачальною організацією.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України

від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 703/69/16-ц (провадження № 61-17067св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 490/11619/15-ц (провадження № 61-23337св18), від 18 червня 2020 року у справі № 643/133/17 (провадження № 61-38460св18), від 22 липня 2020 року у справі № 500/5362/17 (провадження № 61-21125св19),

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Подібні за змістом норми закріплено у пункті 1 частини 1 , пункті 5 частини 2 статті 7 чинної редакції Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з відповідачем не позбавляє позивача за первісним позовом обов'язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтованого виходив із того, що від'єднання квартири від мереж централізованого опалення здійснено відповідачем за первісним позовом самовільно, без дотримання вимог щодо складання та затвердження акту про відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6,2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4.

Матеріали справи не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення квартири відповідача за зустрічним позовом від мережі централізованого теплопостачання та встановлення у квартирі індивідуального (автономного) опалення.

ОСОБА_1 не спростовано надані теплопостачальною організацією розрахунки заборгованості з надання послуг теплопостачання, яку стягнуто судами попередніх інстанцій на користь ОКП "Донецьктеплокомуненерго" в межах трирічного строку позовної давності, що передував зверненню до суду із цим позовом.

Із урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із об'єктивними висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічних, оскільки судами надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам позивача та відповідача щодо предмету спору.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки судів попередніх інстанцій, із урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду України, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович