Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.11.2019 року у справі №759/15337/17

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 759/15337/17

провадження № 61-20377св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Святошинська районна державна адміністрація міста Києва,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року у складі судді Ул'яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від

16 вересня 2019 рокув складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст клопотання про забезпечення позову

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Святошинської районної державної адміністрації міста Києва про визнання права користування жилим приміщенням, а саме однокімнатною квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.

У лютому 2018 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про забезпечення позову, шляхом заборони вчинення будь-яким структурним підрозділам, у тому числі відділом обліку та розподілу житлової площі Святошинської районної адміністрації у місті Києві приватизації квартири АДРЕСА_1.

На обґрунтування клопотання про забезпечення позову позивач вказувала, що після пред'явлення позову до суду їй стало відомо, що родина чоловіка - ОСОБА_4 (мати чоловіка), ОСОБА_2 (дід чоловіка), ОСОБА_3 (баба чоловіка) збирають документи для приватизації квартири АДРЕСА_1. Враховуючи, що предметом судового розгляду справи є вирішення спору щодо визнання за нею та дітьми права користування вказаною квартирою, вважала, що необхідним і достатнім способом забезпечення позову є заборона на вчинення дій щодо приватизації спірної квартири, припускаючи, що у разі приватизації квартири вона та її діти можуть залишитися без житла або будуть поставлені майбутніми власниками квартири у вкрай незручні умови для проживання.

До участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, суд відповідно до ухвали від 25 травня 2018 року залучив ОСОБА_2, а згідно з ухвалою від 25 квітня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено вчиняти будь-яким структурним підрозділам, у тому числі відділу обліку та розподілу житлової площі Святошинської районної адміністрації у місті Києві приватизацію квартири АДРЕСА_1, яка була отримана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі ордеру серії Б № 05489, виданого 22 квітня 2014 року Шевченківською районною державною адміністрацією міста Києва.

Задовольняючи клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений вид забезпечення позову є співмірним заходом із заявленими позовними вимогами позивача, обґрунтовуючи висновок тим, що відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються предмета позову, а тому за наданих позивачем доказів є підстави допускати ймовірність спрямованих відповідачем дій на реалізацію наміру відчужити спірний об'єкт нерухомого майна, чим буде ускладнено чи зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року, ОСОБА_3 оскаржила її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року змінено у мотивувальній частині, викладено її в редакції постанови апеляційного суду, в іншій частині ухвалу залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову є обґрунтованим. Разом з цим, апеляційний суд вказав, що, мотивуючи свій висновок про достатність підстав для забезпечення позову, зокрема обставин як виникнення між учасниками справи позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Святошинською районною державною адміністрацією міста Києва спору про право користування спірною квартирою, так і ймовірність вчинення відповідачем (Святошинська районна державна адміністрації міста Києва) дій спрямованих на відчуження спірного нерухомого майна, суд першої інстанції не врахував зміст позовних вимог позивача

ОСОБА_1 та доводи клопотання про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що заява про забезпечення позовуне містить жодної з підстав, передбачених процесуальним нормами як окремо, так і у сукупності, для застосування заходів забезпечення позову.

Лише посилання у заяві про забезпечення позову на постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", без належного обґрунтування та посилання на докази, наявні в матеріалах справи не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.

На момент прийняття оскаржуваної ухвалиуматеріалах справи були відсутні будь-які докази, які б давали підстави для застосування заходів забезпечення позову.

З матеріалів справи та клопотання про забезпечення позову неможливо встановити наявність спору, хоча суд першої інстанції помилково вказав про його наявність у оскарженій ухвалі.

Апеляційний суд, за результатами апеляційного перегляду ухвали про забезпечення позову, не погодився з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтування, що, на переконання ОСОБА_3 є підтвердженням відсутності правових підстав для постановлення відповідної ухвали. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції повинен був скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року.

Крім того, апеляційний суд безпідставно вказав, що ОСОБА_1 разом з дітьми знялись з реєстраційного обліку за попереднім місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2, і сім'я ОСОБА_2, без участі ОСОБА_1 та її дітей, вже приватизувала вказану квартиру. Ці обставини не мають значення ні для розгляду клопотання про забезпечення позову, ні для розгляду справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявників від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду

і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від

15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "..повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу".

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання права користування жилим приміщенням, а у разі задоволення позову рішення суду полягатиме в констатації факту наявності такого права. Таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому суди попередніх інстанцій помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі.

Крім того, захід забезпечення позову в цій справі шляхом встановлення заборони вчиняти будь-яким структурним підрозділам, у тому числі відділу обліку та розподілу житлової площі Святошинської районної адміністрації у місті Києві приватизацію квартири АДРЕСА_1, яка була отримана ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі ордеру серії Б № 05489, виданого 22 квітня 2014 року Шевченківською районною державною адміністрацією міста Києва не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.

Тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для забезпечення позову зроблений із порушенням норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - в разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Із огляду на зазначене, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 384,20
грн судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, та 384,20 грн судового збору, сплаченого за подачу касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позовушляхомзаборони вчинення будь-яким структурним підрозділам, у тому числі відділом обліку та розподілу житлової площі Святошинської районної адміністрації у місті Києві приватизації квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3

384,20 грн судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, та 384,20
грн судового збору, сплаченого за подачу касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. М. Русинчук Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М.

Ю. Тітов