Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №554/5281/19

Постанова

Іменем України

09 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 554/5281/19

провадження № 61-5156св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дубова Тетяна Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів:

Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та стягнення моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 03 листопада 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно якого відповідач отримала від нього у борг 457 600,00
грн, що є еквівалентом 14 300,00 дол. США.

03 листопада 2017 між ними також укладений договір іпотеки, згідно якого для забезпечення виконання зобов'язань боржника з повернення позичених грошей, іпотекодавець надала іпотекодержателю в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Сума боргу за договором позики не повернута.

Невиконання відповідачем договірних зобов'язань завдало позивачу моральної шкоди, яка виразилася у погіршенні здоров'я, викликаного переживаннями щодо неповернутих коштів.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив:

у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 03 листопада 2017 року в сумі 588 429 грн, яка складається з: суми боргу за договором позики - 457 600,00 грн, неустойки (пені) - 96 522 грн, 3% річних від простроченої суми - 8 086 грн, інфляційних збитків - 26 220,74 грн, на користь ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2611 - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу з прилюдних торгів,

виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв. м.,

стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав через невиконання договірних зобов'язань, в розмірі 15 000,00 грн та судовий збір в сумі 6 300,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дубова Т. В. про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та стягнення моральної шкоди, задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 03 листопада 2017 року в сумі 588 429,00 грн, яка складається з: суми боргу за договором позики - 457 600,00 грн, неустойка (пеня) - 96 522,00 грн, 3% річних від простроченої суми - 8 086,00 грн, інфляційні збитки - 26 220,74 грн, на користь ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 03 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2611 - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв. м., що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом продажу з прилюдних торгів.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, загальною площею 48,7 кв. м.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок порушення його прав через невиконання договірних зобов'язань, в розмірі 15
000,00 грн.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини щодо невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дубова Т. В., про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та стягнення моральної шкоди- відмовлено.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявлені позивачем вимоги не доведені, відсутні докази про те, що позичальник видавав кредитору розписку про отримання коштів у борг, а в наступному позичальник ухилилася від їх повернення, а тому не можна вважати, що позивач довів порушення відповідачем свого обов'язку повернути борг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 листопада 2019 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не в повній мірі встановлені фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, що виникли між сторонами на підставі укладеного 03 листопада 2017 року договору позики. Відповідач зустрічних вимог про визнання договору позики неукладеним не заявляла, а тому суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог.

Апеляційний суд безпідставно вдався до аналізу законності чи незаконності договору позики від 03 листопада 2017 року, оскільки такі вимоги не заявлялися.

Доводи відповідача про неотримання грошових коштів в момент укладення договору позики нічим не підтверджуються. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Такого ж висновку дотримується і Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц. Позивач послався на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16-ц (провадження № 61-28762св18), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1943/16-ц (провадження № 61-33891св18) та від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц (провадження № 61-26174св18).

Апеляційним судом неправильно застосовано статтю 545 ЦК України, оскільки частина 2 статті 545 ЦК України містить виключення у випадку неможливості повернення боргового документу. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц, від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 592/11715/16-ц. Позивач вважає, що письмові пояснення нотаріуса є належними та достатніми для встановлення дійсних обставин по справі доказами, а саме, факту передачі грошових коштів. Суд апеляційної інстанції не дослідив договір іпотеки та не надав йому жодної правової оцінки, не врахував, що його укладення та відповідно умови вказаного договору прямо засвідчують отримання відповідачем від позивача певної грошової суми.

Позиція інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 подали відзив на касаційну скаргу, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у договорі позики врегулювали свої відносини щодо підтвердження факту передачі коштів написанням боргової розписки.

При цьому позивачем до позовної заяви не долучено копію розписки, яку повинна була б йому видати відповідач у разі отримання нею коштів позики. Отже, можливо стверджувати, що договір позики від 03 листопада 2017 року взагалі не вступив в силу та є неукладеним, так як відсутній факт передачі грошей відповідно до пункту 13 договору поруки. Відсутність власноручно написаної ОСОБА_2 боргової розписки в ОСОБА_1, пряме застереження про існування якої зроблено в договорі позики, і є тим самим доказом факту неотримання відповідачем коштів від позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/5281/19, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2020 року матеріали цивільної справи № 554/5281/19 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 червня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010; від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16-ц; від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц; від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц; від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц; від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 592/11715/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 03 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 2608.

Відповідно до вказаного договору (пункт 1), позивач передає, а відповідач приймає у власність 457 600,00 грн, що є еквівалентом 14 300,00 дол. США.

Пунктом 2 і 2.1 договору передбачено, що відповідач зобов'язується повернути вказану грошову суму готівкою в строк до 03 листопада 2018 року. Позика повертається одноразово в строк і в розмірі, що встановлені цим договором.

Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики з повернення грошової суми в розмірі 457 600 грн, що є еквівалентом 14 300 доларів США, сторони того ж дня, 03 листопада 2017 року, уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 2611.

Відповідно до вищезазначеного договору іпотеки (пункт 1.2), в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики іпотекодавець ОСОБА_2 надала іпотекодержателю ОСОБА_1 в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до розділу 4 договору іпотеки, у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з договору позики або з цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у менш ніж тридцятиденний строк від дня направлення вимоги на адресу іпотекодавця та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або передається іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження про задоволення прав вимог іпотекодержателя.

23 листопада 2018 року, позивачем на виконання вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" та договору іпотеки, була пред'явлена відповідачу вимога про усунення порушення зобов'язання позики та про попередження звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання основного зобов'язання. Вимога про усунення порушення зобов'язання засвідчена приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Дубовою Т. В., зареєстрована в реєстрі за № 2431.

Вказана вимога про усунення порушення зобов'язання позики була надіслана відповідачу за місцем реєстрації та фактичного проживання рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення поштового відправлення, але відповідач не отримує вказану вимогу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з таких підстав.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Як вбачається із умов договору позики від 03 листопада 2017 року, укладеного між сторонами, факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (абзац 2 пункт 1).

Після повернення всієї суми позики позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У разі неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про повний чи частковий розрахунок з ним у власній розписці, яку він видає позичальнику. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов'язку, визначеного пунктом 1 договору (пункт 2.3 договору).

У пункті 13 договору також зазначено, що цей договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передачі грошей та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку.

Текст договору позики не містить будь-яких посилань або інформації про те, що кошти позикодавець ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 саме в момент підписання угоди та її нотаріального засвідчення.

Розписки, яка б свідчила про передачу коштів, позивач ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанції не надав, вказавши, що вона знищена під час пожежі. Але будь-яких доказів на підтвердження даної обставини надано не було.

Згідно з статтями 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Таким чином, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, у визначеному цивільним процесуальним законом порядку оцінив надані докази та зробив правильний висновок, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконання ним договору позики, зокрема, факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у позику, тобто не підтверджено факт передачі коштів 03 листопада 2017 року або у будь-який інший день.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 та постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010; від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 707/2606/16-ц; від 26 вересня 2018 року у справі № 483/1953/16-ц; від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц; від 27 лютого 2020 року у справі № 592/11194/14-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/13087/14-ц; від 16 січня 2020 року у справі № 761/45701/16-ц; від 15 травня 2019 року у справі № 592/11715/16-ц, на який послався позивач у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки відповідач зустрічних вимог про визнання договору позики неукладеним не заявляла, є безпідставними.

У випадку оспорювання самого факту отримання грошових коштів у позику, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Висновки Верховного Суду

Відповідно до частин 1 та 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов