Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.01.2019 року у справі №754/3394/17

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 754/3394/17

провадження № 61-818св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представник відповідача - ТузоваВладислава Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Тузовою Владиславою Олександрівною, на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня

2018 року у складі судді Галась І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 рокуу складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У березні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернулась до Апеляційного суду міста Києва із клопотанням про визначення територіальної підсудності позовної заяви ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та повернення коштів, оскільки ОСОБА_4 зареєстрована в Автономній Республіці Крим, а згідно частини п'ятої статті 110 ЦПК України (в редакції чинній, на час звернення до суду з позовною заявою) позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 березня 2017 року підсудність цивільної справи з метою первинного звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_4 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та повернення коштів визначено Деснянському районному суду міста Києва.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 30 листопада 2012 року вона уклала з відповідачем депозитний договір № SAMDNWF01000731051201 (Вклад «Депозит «VIP»).

На виконання умов даного договору банком було відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 та визначено рахунок для зарахування відсотків по вкладу № НОМЕР_2.

30 листопада 2012 року на виконання умов договору позивачкою було внесено 120 000,00 доларів США, які було прийнято та зараховано банком на депозитний рахунок № НОМЕР_1. У відповідності до умов договору, нараховані на вклад відсотки банк зараховував на картковий рахунок

№ НОМЕР_2.

АТ КБ «ПриватБанк» роботу на території АР Крим припинив. Належні позивачці кошти в сумі 131 832, 00 доларів США, що підлягали поверненню, залишилися у АТ КБ «ПриватБанк». Умовами договору та Правилами банку не передбачено, що використання карткового рахунку/картки обмежено певним відділенням чи певною територією держави. Картковий рахунок/картка діє на території всієї України. Позивачка має право здійснити необхідну їй дію та отримати послугу банку щодо здійснення платежів та отримання коштів в будь-якому відділенні, філії, банкоматі АТ КБ «ПриватБанк» на території України.

ОСОБА_4 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь суму боргу в розмірі 131 832,00 доларів США та 3 % річних від простроченої суми за період з 13 березня 2014 року (момент зарахування коштів за депозитом на картковий рахунок) по день виконання зобов'язання, що на день подачі позову складає 11 637,33 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20 лютого

2017 року становить 314 511,64 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором № SAMDNWF01000731051201 від 30 листопада 2012 року у розмірі 131 832 доларів США та 306 050,26 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором банківського вкладу, не повернув кошти.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - Тузової В.О. залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - Тузової В. О., апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

28 грудня 2018 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Тузова В. О. через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 04 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що у АТ КБ «ПриватБанк» відсутня будь-яка інформація стосовно наявності укладених договорів з кримськими клієнтами та відкритих депозитних рахунків, залишків грошових коштів на них, у зв'язку із втратою відповідачем свого майна та усіх можливих документів стосовно цього, ще у 2014 році, коли окупаційна влада Автономної Республіки Крим (Російська Федерація) фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу АТ КБ «ПриватБанк», який був розміщений на території Автономної Республіки Крим.

Наявність у позивача оригіналу договору та квитанції від 30 листопада

2012 року на зарахування коштів на рахунок у розмірі 120 000,00 доларів США доводить лише факт укладання між сторонами договору банківського вкладу, та не є належним доказом не виконання банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії.

Саме позивач повинен довести, що кошти дійсно перебувають на рахунку банку на час розгляду справи судом та вони не були зняті (у тому числі - нараховані відсотки).

Доводи інших учасників справи:

11 лютого 2019 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» - ТузовоїВ. О. залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 04 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Деснянського районного суду міста Києва.

Зупинено виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 04 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду

від 03 грудня 2018 рокудо закінчення касаційного провадження.

31 січня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

04 лютого 2019 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи:

30. листопада 2012 року між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір № SAMDNWF01000731051201 (Вклад «Депозит «VIP») із строком дії 366 днів по 30 листопада 2013 року, включно, та відсотковою ставкою 10 % річних, період нарахування відсотків 1 (один) місяць.

На виконання умов даного договору банком відкрито депозитний рахунок

№ НОМЕР_1, а також рахунок для зарахування відсотків по вкладу за

№ НОМЕР_2.

Згідно квитанції № 389344362 Tr. № CAGRAGR000000045266903

від 30 листопада 2012 року на виконання умов договору позивачкою було внесено 120 000,00 доларів США, які було прийнято та зараховано банком на депозитний рахунок № НОМЕР_1. У відповідності до умов договору, нараховані на вклад відсотки банк зараховував на картковий рахунок

№ НОМЕР_2.

Строк дії договору від 30 листопада 2012 року сторонами було продовжено, оскільки жодна із сторін не зверталася з відмовою від продовження строку вкладу, а ОСОБА_4 у день закінчення дії договору із заявою про повернення суми вкладу до банку не звернулася.

13 березня 2014 року позивач через філію «Кримське регіональне управління» АТ КБ «Приват Банк» було надано платіжне доручення в іноземній валюті

№ mn 1540 на суму 131 832,00 доларів США, на перерахування її коштів на її рахунок, відкритий у ПАТ «ОТП Банк місто Київ» № 26203455025309. Однак, у порушення вимог пункті 8.4, 21.1, 22.4, 22.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» послуги щодо безготівкового переводу коштів з карткового рахунку на інший рахунок вона не отримала, офіційної відмови із зазначення причин невиконання розрахункового документу Банк не надав, платіжне доручення не повернув.

Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову

від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя».

АТ «КБ «Приватбанк» роботу на території Автономної Республіки Крим припинив.

Депозитний договір № SAMDNWF01000731051201 (Вклад «Депозит «VIP») було продовжено на новий строк і 13 березня 2014 року достроково припинено за заявою вкладника ОСОБА_4 Належні ОСОБА_4 за договором кошти у сумі 117 650,16 доларів США були перераховані банком на картковий рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_2. Отже, станом на 13 березня 2014 року, з урахуванням перерахованої за депозитом суми, на картковому рахунку позивачки знаходились грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 132 094,19 доларів США.

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій:

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (частина перша статті 1060 ЦК України).

У пункті 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунка; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно з пунктом 1.10 Інструкції № 492 письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 533/3184/15-ц (провадження № 61-6834св18).

У справі наявна копія договору від 30 листопада 2012 року

№ SAMDN01000731051201, оригінал якого було оглянуто судом першої інстанції.

На підтвердження укладення договору банківського вкладу (депозиту) позивач також надала суду копії квитанції від 30 листопада 2012 року

№ 389344362 Tr. № CAGRAGR000000045266903.

Зазначена квитанції в оригіналі також була оглянута у судовому засіданні суду першої інстанції.

Установивши, що письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) сторонами додержана, а квитанція підтверджує внесення коштів до банку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суму вкладу та 3 % річних від простроченої суми.

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 04 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 03 грудня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - Тузової В. О. підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв'язку із залишенням касаційної скарги представника АТ КБ «ПриватБанк» - Тузової В. О. без задоволення, понесені судові витрати за розгляд касаційної скарги у Верховному Суді не відшкодовуються.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Тузовою ВладиславоюОлександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 04 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду

від 03 грудня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М. Коротун

М. Є.Червинська