Історія справи

Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа №487/2206/17

провадження № 61-17000св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України», на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року в складі судді Щербини С. В. та на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем, і 23 березня 2017 року його звільнено з займаної посади контролера команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму Миколаївського морського торгівельного порту на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату працівників.

Вважає звільнення незаконним, оскільки не існувало об'єктивних причин для скорочення посади, зміни в організації виробництва і праці не відбулося, відповідач завчасно не повідомив профспілкову організацію про наступне вивільнення, звільнення відбулося без отримання попередньої згоди профспілкової організації.

Посилаючись на викладене, позивач просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_4 на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» з 23 березня 2017 року. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_4 39 674,70 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вирішено питання розподілу судових витрат. В частині поновлення ОСОБА_4 на роботі рішення суду допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з роботи проведено всупереч вимог чинного трудового законодавства, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулося з порушенням норм чинного законодавства, а тому відповідно до статті 235 КЗпП України правильно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У березні 2018 року ДП «АМПУ» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на те, що відповідач надав суду список вакантних постійних вакансій, включаючи всі філії, що входять до складу підприємства, тому висновки суду про те, що відповідач під час звільнення позивача не запропонував йому одночасно з попередженням про звільнення пропозиції роботи в тому числі в інших філіях, є безпідставними. Висновок профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем належним чином не аргументоване та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника та зроблений з неврахуванням фактичних обставин.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

11 травня 2018 року справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що ОСОБА_4 працював на різних посадах в Миколаївському морському торговельному порту, а з 23 серпня 2016 року він працював на посаді контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївського морського порту.

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки начальника Адміністрації Миколаївського морського порту «Про внесення змін до штатного розпису» від 17 січня 2017 року № 30 скорочено із штатного розпису 66 штатних одиниць команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму з 23 січня 2017 року.

19 січня 2017 року роботодавець попередив позивача про наступне вивільнення та запропонував вакантні посади, які були наявні в Миколаївській філії ДП «АМПУ», від яких ОСОБА_4 відмовився.

Згідно з наказом начальника Адміністрації Миколаївського морського порту від 23 березня 2017 року №153/о «Про припинення трудового договору» позивача звільнено з посади контролера команди охорони загону загальної охорони служби загальної охорони та режиму Миколаївської філії ДП «АМПУ» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, за скороченням штату.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпПтрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Суди встановили, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, однак не виконав обов'язок надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, включаючи 15 відокремлених підрозділів, які з'являлись на цих підприємствах до моменту звільнення позивача.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не виконав обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Ураховуючи те, що позивач є членом Професійної спілки працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту, яка не надавала згоди на звільнення позивача, суд першої інстанції ухвалою від 17 жовтня 2017 року звернувся до профспілки для надання згоди (відмови в наданні згоди) на звільнення позивача.

Професійна спілка працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту надала мотивований висновок від 26 жовтня 2017 року, яким відмовила в наданні згоди на звільнення позивача.

За таких обставин суди, повно та всебічно дослідивши обставини справи, дали їм належну правову оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_4, відбулося з порушенням закону, а тому відповідно до статті 235 КЗпП України обґрунтовано поновили позивача на роботі та стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач надав суду список вакансій, які були наявні в день звільненні позивача не заслуговують на увагу. оскільки доказів про те, що ці вакансії пропонувались позивачу в матеріалах справи відсутні.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що висновок профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем належним чином не аргументоване та не містить посилань на правове обґрунтування незаконного звільнення працівника та зроблений з неврахуванням фактичних обставин, оскільки зазначений висновок містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин та деталізоване правове обґрунтування незаконності звільнення позивача.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх судових інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В.І. Крат