Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.12.2020 року у справі №937/5467/20

Постанова

Іменем України

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 937/5467/20

провадження № 61-18364св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року у складі судді Ковальової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Полякова О. З., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним встановлення постійного земельного сервітуту.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку площею 600 кв. м по АДРЕСА_1.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2011 року вказані судові рішення скасовані, справу направлено на новий судовий розгляд.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600,00 кв. м по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, укладений 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1; встановлено постійний земельний сервітут. У задоволенні її зустрічних вимог відмовлено. Стягнуто з неї судові витрати у розмірі 549,20 грн.

Вказувала на те, що після ухвалення вказаного судового рішення виникли нові обставини, а саме суд першої та апеляційної інстанції не врахували висновків касаційного суду у цій справі.

Так, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі від 20 квітня 2011 року дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції, допустивши неправильне застосування норм матеріального права, не встановили межі, в яких до ОСОБА_2 перейшло право на спірну земельну ділянку у зв'язку з придбанням житлового будинку, який на ній знаходиться, а тому вирішив направити справу на новий розгляд.

Проте, як суд першої інстанції у рішенні від 20 листопада 2012 року, так і суд апеляційної інстанції в ухвалі від 28 березня 2013 року, при новому розгляді справи наведені висновки суду касаційної інстанції не врахували.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 600 кв. м по АДРЕСА_1, на якій розташований житловий будинок площею 25,2 кв. м, з моменту укладання договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року; визнати дійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1, укладений 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О., зареєстрований в реєстрі за № 4427; визнати недійсним встановлення постійного земельного сервітуту, а саме права ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1, для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2, із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру даної земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, фактично оспорює судове рішення у справі № 2-421/2021, яке набрало законної сили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, ухвалюючи рішення від 20 листопада 2012 року, у порушення вимог частини 5 статті 411 ЦПК України, при новому розгляді справи не врахував висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовані судові рішення, а також суд застосував положення статті 120 ЗК України в редакції, яка не набула чинності станом на 10 листопада 2006 року, тобто станом на час укладення договору купівлі-продажу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2021, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н. В., КП "Водоканал ", ВАТ "Мелітопольгаз", приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова А. О., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання дійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, встановлення постійного земельного сервітуту задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1, на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв. м, з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1, укладений 25 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О., зареєстрований у реєстрі за № 4427.

Встановлено постійний земельний сервітут, а саме право ОСОБА_2 на експлуатацію трубопроводів з газопостачання, водопостачання по земельній ділянці, площею 55,972 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1, для можливості експлуатації житлового будинку, який належить ОСОБА_2 і розташований по АДРЕСА_1, із внесенням плати в розмірі ставки земельного податку, який повинен бути розрахований виходячи із розміру цієї земельної ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витраті в сумі 549,20 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ВАТ "Мелітопольгаз ", КП "Водоканал", приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н. В., про стягнення грошових сум відмовлено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на свою незгоду із рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2021, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, вказувала на те, що суди у справі № 2-421/2021 неправильно застосували норми права.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з принципу правової визначеності, який є невід'ємним елементом верховенства права, у цій справі суди не має права давати оцінку або ставити під сумнів висновки суду, викладені у іншому судовому рішенні, яке набрало законної сили.

Колегія суддів вважає, що в діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судове рішення, ухвалене в іншій справі № 2-421/2012, що є неприйнятним.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник