Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

м. Київ

справа № 638/1962/17

провадження № 61-25286св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Публічне акціонерне товариством акціонерний банк «Укргазбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року в складі судді Штих Т. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у липні 2017 року подана уточнена позовна заява, в якій, як третю особу зазначено Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона в період із 24 квітня 1993 року по 09 червня 2011 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2

У період шлюбу за спільні кошти подружжям придбано майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішувати питання добровільного поділу зазначеної квартири відповідач не бажає, виплачувати грошову компенсацію за її частину майна відмовляється.

Враховуючи наведене, позивач просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частини вказаної квартири.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ її частини. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира придбана в період шлюбу сторін у справі, а тому вона є спільним майном подружжя, іншого не встановлено договором або законом.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що права ПАТ АБ «Укргазбанк» внаслідок поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_4 жодним чином не порушується, оскільки при поділі спільної сумісної власності зобов`язання між подружжям не розподіляються, а враховуються. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2018 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким розподілити в рівних частках між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зобов`язання позичальника за кредитним договором від 16 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ АБ «Укргазбанк», обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що представником банку подано до суду першої інстанції заяву, в якій останній просив відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Вказана заява залишена поза увагою суду. Зобов`язання за кредитним договором від 16 серпня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_3 , останньою не виконані, заборгованість у розмірі 125 910,18 доларів США стягується в судовому порядку. Ухвалюючи оскаржувані рішення суди не встановили загальний обсяг нажитого майна, з урахуванням зобов`язання подружжя погасити заборгованість за кредитним договором. Суди не надали належної оцінки доводам банку, чим порушили право останнього на справедливий судовий розгляд.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників процесу на адресу суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстрований 24 квітня 1993 року Орджонікідзевським відділом державної реєстрації цивільного стану Харківського районного управління юстиції в Харківській області, актовий запис № 305.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 червня 2011 року вказаний шлюб розірвано.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саврасовою І. О. і зареєстрованого в реєстрі за № 1833.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог з урахуванням того, що спірна квартира набута подружжям під час перебування у шлюбі, а тому є їхнім спільним майном та підлягає поділу між ними в рівних частинах, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на майно не спростована жодним із них.

Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди не встановили загальний обсяг нажитого майна, з урахуванням зобов`язання подружжя погасити заборгованість за кредитним договором, не заслуговують на увагу, оскільки як правильно зазначено апеляційним судом права ПАТ АБ «Укргазбанк» внаслідок поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_4 жодним чином не порушені, оскільки при поділі спільної сумісної власності зобов`язання між подружжям не розподіляються, а враховуються, а відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув заяву банку про застосування строків позовної давності та не відмовив у задоволенні позову з цих підстав, не заслуговують на увагу, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, відповідно до статті 30 ЦПК України 2004 року сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Третя особа ПАТ АБ «Укргазбанк» не є стороною у справі, а тому пред`явлення представником останнього відповідної заяви про застосування строків позовної давності не має правового значення для вирішення справи.

При цьому ненадання судами відповіді на всі доводи, зазначені банком під час розгляду справи, не призвели до неправильного вирішення справи по суті, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків судів по суті вирішення позовів, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик