Постанова

Іменем України

13 травня 2019 року

місто Київ

справа № 473/1575/17

провадження № 61-25501св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Вознесенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вознесенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року у складі судді Висоцької Г. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Коломієць В. В., Лівінського І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Вознесенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області (далі - Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області) 19 травня 2017 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої пенсії в сумі 627, 44 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що на підставі даних електронної пенсійної справи Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області з 01 серпня 2014 року до 30 вересня 2015 року виплачувало ОСОБА_1 пенсію за віком, призначену на пільгових умовах за списком № 1 у підвищеному розмірі згідно зі статтею 8 Закону України

«Про підвищення престижності шахтарської праці» в розмірі 2 947, 00 грн щомісячно.

Розпорядженням від 16 січня 2016 року № 126132 Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області перерахувало пенсію ОСОБА_1 на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2015 року відповідно до норм чинного законодавства, без підвищення пенсії відповідно до статей 1, 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», з 24 червня 2015 року. У зв'язку з наведеним виникла переплата пенсії в розмірі 4 649, 02 грн, із якої невиплачена доплата по індексації за період з 01 жовтня 2015 року до 31 січня 2016 року становить 627, 44 грн.

Ураховуючи те, що пенсія ОСОБА_1 за період з 24 червня 2015 року до 30 вересня 2015 року виплачена на підставі рішення суду, яке втратило чинність, переплата пенсії за цей період складає 4 021, 58 грн (з урахуванням утримання індексації за період з 01 жовтня 2015 року до 31 січня 2016 року у розмірі 627, 44 грн) і підлягала поверненню на рахунки Пенсійного фонду України.

25 січня 2016 року Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області ухвалило рішення № 1 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в розмірі 4 021, 58 грн, яке вона оскаржила в судовому порядку. Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішенням комісії при Вознесенському ОУПФ Миколаївської області від 26 вересня 2016 року № 5 переплата пенсії в розмірі 4 021, 58 грн списана як безнадійна до стягнення.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 проведено доплату невиплачених сум індексації, у зв'язку з чим залишилась невідшкодованою частина переплати пенсії в сумі 627, 44 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

У добровільному порядку ОСОБА_1 сплатити залишок боргу відмовилась.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_1 позов не визнала, зазначила, що відсутня її вина у неправильному нарахуванні розміру пенсії, просила у задоволенні позову відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року, у задоволенні позову Вознесенського ОУПФ України Миколаївської області відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовували свої рішення тим, що доказів на підтвердження факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів в сумі 627, 44 грн, які є пенсійною виплатою, позивачем не надано, як і не встановлено наявності рахункової помилки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв'язку у жовтні 2017 року, Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема правил статті 1212 ЦК України. Заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано об'єктивні обставини, викладені в процесуальних документах (позовній заяві апеляційній скарзі), а тому ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 2001 року отримувала в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області пенсію за віком, призначену на пільгових умовах за списком № 1, яка виплачувалась їй у підвищеному розмірі відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області від 01 січня 2010 року розмір пенсії позивача зменшено, оскільки посада хронометражиста не відноситься до посад, на які розповсюджується дія статті 8 зазначеного Закону.

У березні 2011 року ОСОБА_1 оскаржила зазначене рішення у судовому порядку.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року залишено без змін постанову Кіровського міського суду Луганської області від 11 квітня 2011 року, якою задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області про зменшення розміру пенсії з 01 січня 2010 року та зобов'язано нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статей 1, 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» з 01 січня 2010 року.

Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області виконало зазначені рішення судів з одночасним оскарженням їх у касаційному порядку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2015 року постанову Кіровського міського суду Луганської області від 11 квітня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 щодо визнання дій Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровська Луганської області неправомірними відносно зменшення розміру пенсії та зобов'язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії відмовлено.

У той же час, на підставі даних електронної пенсійної справи Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області з 01 серпня 2014 року до 03 вересня 2015 року виплачувало ОСОБА_1 пенсію за віком, призначену на пільгових умовах за списком № 1 у підвищеному розмірі згідно зі статтею 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» у розмірі 2 947, 00 грн щомісячно.

Отже, пенсія ОСОБА_1 за період з 24 червня 2015 року до 30 вересня 2015 року виплачена на підставі рішення суду, яке втратило чинність, а тому переплата за цей період склала 4 021, 58 грн.

25 січня 2016 року Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області ухвалило рішення № 1 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 4 021, 58 грн, яке відповідач оскаржила у судовому порядку.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 березня 2016 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Вознесенського ОУПФ України Миколаївської області про визнання рішення про утримання надміру виплачених сум пенсії незаконним задоволено. Визнано рішення Вознесенського ОУПФ України Миколаївської області від 25 січня 2016 року № 1 «Про утримання надміру виплачених сум пенсій», яким з ОСОБА_1 стягується 4 021, 58 грн, незаконним та скасовано його.

У квітні 2017 року Вознесенське ОУПФ України Миколаївської області ОСОБА_1 здійснило доплату невиплачених сум індексації, у зв'язку з чим залишилась невідшкодованою частина переплати пенсії в сумі 627, 44 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695, повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, проводиться відповідно до статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у випадках виявлення подання громадянами недостовірних відомостей про заробітну плату чи інший дохід, стаж роботи, несвоєчасного подання відомостей про зміни у складі сім'ї тощо.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

За правилом частини першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Зазначений правовий висновок викладений також у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-91цс14.

Тобто механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання.

Згідно зі статтею 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факту недобросовісного набуття відповідачем коштів.

Виплата суми, яку просить стягнути заявник на свою користь з відповідача, здійснена ним у 2017 році добровільно, Управлінню на момент здійснення виплати було відомо про наявність постанови Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2016 року, а тому відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Вознесенського УПФ України Миколаївської області безпідставно виплаченої пенсії.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України 2004 року перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що судами першої та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин із дотриманням норм процесуального права, інших доводів незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі не наведено, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вознесенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик