Історія справи

Постанова

Іменем України

13 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 201/15087/14

провадження № 61-6639св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Експерт Інвест»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа ? Товариство з обмеженою відповідальністю «Металобази Комекс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі ? ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з нього заборгованість за кредитним договором у сумі 4 320 483, 04 доларів США, що еквівалентно 55 951 780, 50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» було укладено кредитний договір № 4/11В, згідно з умовами якого ТОВ «Металобази Комекс» отримало кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 5 195 249, 47 доларів США зі сплатою 11, 5 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, починаючи з 01 вересня 2013 року, на строк до 31 серпня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору 25 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 4/11В-П-2, згідно з умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання відповідати за кредитними зобов`язаннями ТОВ «Металобази Комекс» і нести солідарну відповідальність перед ПАТ «ВТБ Банк», у тому числі сплату основного боргу за кредитним договором № 4/11В від 25 березня 2011 року, нарахованих відсотків та неустойки (штрафу, пені).

До договору поруки № 4/11В-П-2 від 25 березня 2011 року також укладалися додаткові угоди й уточнення.

ТОВ «Металобази Комекс» належним чином не виконувало взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого станом на 24 жовтня 2014 року утворилась заборгованість в розмірі 4 320 483, 04 доларів США.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду містаДніпропетровська від 16 лютого 2017 року позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» борг за кредитним договором № 4/11В від 25 березня 2011 року в сумі 55 951 780, 50 грн, що еквівалентно 4 320 483,04 доларів США, з яких: 3 900 249, 47 доларів США, що еквівалентно 50 509 607,42 грн, заборгованості за кредитним договором; 36 131, 48 доларів США, що еквівалентно 467 915, 42 грн, строкової заборгованості по сплаті відсотків за період з 25 вересня 2014 року по 23 жовтня 2014 року; 96 058,69 доларів США, що еквівалентно 1 243 993, 94 грн, простроченої заборгованості по сплаті відсотків станом на 24 жовтня 2014 року; 4 457, 06 доларів США, що еквівалентно 57 720, 50 грн, пені за несвоєчасну сплату відсотків за період з 05 травня 2014 року по 24 жовтня 2014 року; 148 245 доларів США, що еквівалентно 1 919 825, 08 грн, пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 05 травня 2014 року по 24 жовтня 2014 року; 17 742, 20 доларів США, що еквівалентно 229 767, 75 грн, 3% річних за прострочення сплати коштів за період з 05 травня 2014 року по 24 жовтня 2014 року; 117 051, 89 доларів США, що еквівалентно 1 515 863, 29 грн, штрафних/договірних санкцій, передбачених кредитним договором. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ТОВ «Металобази Комекс» свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконало, у зв`язку з чим виникла заборгованість у заявленому банком розмірі, яка підлягає стягненню з поручителя, який зобов`язався відповідати за неналежне виконання позичальником його кредитних зобов`язань.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року скасовано, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВТБ Банк» кредитну заборгованість за договором від 25 березня 2011 року, а саме: прострочена заборгованість по кредиту - 51 148 308, 38 грн (еквівалент 3 900 249, 47 доларів США), строкова заборгованість по сплаті відсотків, нарахованих з 25 липня 2014 року по 31 серпня 2014 року - 620 883, 57 грн (еквівалент 47 344, 69 доларів США), прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 01 вересня 2014 року - 246 703, 72 грн (еквівалент 18 812,08 доларів США), пеня за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 05 травня 2014 року по 01 вересня 2014 року - 21 378,36 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 05 травня 2014 року по 01 вересня 2014 року - 74 674, 11 грн, 3% річних за прострочення сплати коштів за період з 05 травня 2014 року по 01 вересня 2014 року - 2 789, 11 грн (еквівалент 212, 68 доларів США), 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 05 травня 2014 року по 01 вересня 2014 року - 9 862, 47 грн (еквівалент 752, 05 доларів США).

У задоволенні позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення штрафних/договірних санкцій у розмірі 82 613, 81 доларів США (еквівалент 1 083 406, 67 грн) відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 31 серпня 2014 року закінчився строк кредитування, а тому нарахування банком заборгованості за кредитним договором, починаючи з 01 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року є безпідставним, як і нарахування штрафних санкцій у розмірі 82 613, 81 доларів США, оскільки їх стягнення призведе до подвійної відповідальності, що є незаконним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року в частині задоволених позовних вимог й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 204/7148/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що в лютому 2017 року банк скористався своїм правом та задовольнив забезпечені іпотекою вимоги за кредитним договором у позасудовому порядку шляхом визнання за собою права власності на нежитлове приміщення, яке було предмет іпотеки, внаслідок чого припинилося основне зобов`язання та, відповідно, припинилася його порука.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 липня 2020 року справа № 201/15087/14 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року замінено позивача ПАТ «ВТБ Банк» його правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Експерт Інвест».

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 25 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Металобази Комекс» укладено кредитний договір № 4/11В, згідно з умовами якого ТОВ «Металобази Комекс» отримало кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 5 195 249, 47 доларів США зі сплатою 11, 5 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, починаючи з 01 вересня 2013 року, на строк до 31 серпня 2014 року.

У подальшому до цього договору укладалися додаткові угоди, уточнено графік погашення заборгованості й тіла кредиту.

На забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору 25 березня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 4/11В-П-2, згідно з умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання відповідати за кредитними зобов`язаннями ТОВ «Металобази Комекс» (у вказаних у договорі межах) і нести солідарну відповідальність перед ПАТ «ВТБ Банк», у тому числі й сплату основного боргу за кредитним договором № 4/11В від 25 березня 2011 року, нарахованих відсотків та неустойки (штрафу, пені).

До договору поруки № 4/11В-П-2 від 25 березня 2011 року також укладалися додаткові угоди й вносилися уточнення.

Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви ТОВ «Металобази Комекс» надав кредитні кошти в розмірі 5 195 249, 47 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером і банківськими виписками.

Позичальник ТОВ «Металобази Комекс» взяті на себе зобов`язанняза кредитним договором не виконало, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої станом на 01 вересня 2014 року становить 4 057 309, 14 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 53 208 006, 48 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

У справі, яка переглядається, установлено, що позичальник ТОВ «Металобази Комекс» належним чином не виконувало свої зобов`язання за кредитним договором, у результаті чого виникла заборгованість.

Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечується, зокрема, іпотекою нерухомого майна, яке належить на праві власності ТОВ «Юніком Сіті», порукою відповідача ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти позову, відповідач у суді апеляційної інстанції зазначав, що банк втратив право вимоги за кредитним договором, оскільки з метою забезпечення своїх вимог 14 лютого 2017 року в позасудовому порядку звернув стягнення на належне ТОВ «Юніком Сіті» нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за іпотечним договором № 4/11В-І-1 від 25 березня 2011 року, укладеним між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Юніком Сіті», шляхом набуття на нього права власності, на підтвердження чого надав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 546 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання(частина перша статті 559 ЦК України).

За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції від 19 жовтня 2016 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції можливе виключно у тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене іпотекою і за усіма такими договорами іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки чи декількома способами забезпечення, але на реалізацію таких способів припинився строк звернення стягнення.

У разі якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін.

Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

Такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції наведені вище норми права не врахував, жодної оцінки доводам ОСОБА_1 щодо припинення основного зобов`язання не надав, зокрема, не з`ясував, за якою вартістю позивач набув предмет іпотеки у власність, та, відповідно, не перевірив, чи не потягла реалізація банком своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки повного задоволення його вимог за кредитним договором, а тому зробив передчасний висновок про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов