Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.07.2021 року у справі №703/1124/20

Постанова

Іменем України

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 703/1124/20

провадження № 61-10962св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Урожай",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року у складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня

2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Урожай" (далі -

ТОВ "НВФ "Урожай") про визнання незаконним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що 01 жовтня 2015 року його прийнято на роботу до

ТОВ "НВФ "Урожай" на посаду начальника відділу охорони праці та пожежно-сторожової охорони, а 29 вересня 2017 року переведено на посаду начальника відділу охорони праці та екології.

12 березня 2020 року йому стало відомо, що відносно нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани та прийнято два накази від 12 березня 2020 року відповідно про догану та про звільнення позивача із займаної посади за прогул.

Вказував, що такі дії ТОВ "НВФ "Урожай" здійснені через конфлікт, який виник між працівниками внутрішньої служби безпеки, який відбувся 17 лютого 2020 року та щодо дій яких позивач звертався 20 лютого 2020 року до правоохоронних органів.

Крім того, зазначив, що працюючи на посаді відділу охорони праці та екології, відповідно до усного розпорядження директора ТОВ "НВФ "Урожай",

ОСОБА_1 складав списки щодо відпочинку та оздоровлення працівників підприємства.

Зазначений обов'язок не входить до трудових обов'язків позивача, оскільки не був передбачений посадовою інструкцією начальника служби охорони праці та пожежно-сторожової охорони.

Договір щодо відпочинку та оздоровлення працівників був укладений між ТОВ "НВФ "Урожай" та ФОП "ОСОБА_2", який підписав безпосередньо директор ТОВ "НВФ "Урожай" 10 грудня 2019 року.

Підставою винесення догани ОСОБА_1 слугував висновок службового розслідування за фактом нібито вчинення неправомірних дій, пов'язаних з отриманням неправомірної вигоди та порушень принципів політики протидії корупції групи компаній МХЛ, від 26 лютого 2020 року.

Підставою складення вищевказаного висновку стала службова записка начальника відділу МТЗ ОСОБА_3 від 13 лютого 2020 року, згідно з якою нібито було проведено пошук та моніторинг цін та пропозицій на туристичні послуги санаторію "Дніпро-Бескид ", наданих ТОВ "НВФ "Урожай" протягом квітня 2019 року на початку 2020 року. До службової записки від 13 лютого 2020 року додано моніторинг цін.

Позивач вказав, що в службовій записці від 13 лютого 2020 року вказано моніторинг цін санаторію "Дніпро-Бескид" протягом 2019-2020 року, а додано до службової записки моніторинг цін іншого закладу, а саме пансіонату "Алексіс".

Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що службова записка датована 13 лютого 2020 року, а додаток до службової записки датований 18 лютого 2020 року, що свідчить про те, що службова записка була виготовлена не 13 лютого 2020 року, а пізніше, вже після того як позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про неправомірні дії працівників внутрішньої служби безпеки ТОВ "НВФ "Урожай".

ОСОБА_1 вважає, що наказ щодо застосування до нього догани є незаконним, оскільки винесений лише на підставі доповідної записки та за дії, які не відносилися до посадових обов'язків ОСОБА_1, тому просив такий наказ скасувати як незаконний.

Про факт наявності наказу про звільнення позивач дізнався 12 березня 2020 року від діловода ТОВ "НВФ "Урожай".

Вищевказаний наказ винесено на підставі акта від 14 лютого 2020 року про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці 14 лютого 2020 року з 13 год 00 хв до 17 год 00 хв. У акті зазначено, що позивач відмовився надати письмові пояснення про причини своєї відсутності на робочому місці.

ОСОБА_1 зазначив, що із вказаним актом його не було ознайомлено, також не пропонувалося надавати письмові пояснення, а про існування акта він дізнався тільки отримавши відповідь від ТОВ "НВФ "Урожай" на запит адвоката.

Крім цього вказав, що дійсно, 14 лютого 2020 року з 13 год 00 хв по 17 год 00 хв не перебував на робочому місці, але перебував на роботі, а саме у від'їзді по місту у службових обов'язках, передбачених його посадовою інструкцією.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ "НВФ "Урожай" від 12 березня 2020 року № 12/03-2К про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у вигляді догани; стягнути з ТОВ "НВФ "Урожай" на користь ОСОБА_1 премію за березень 2020 року у розмірі 335,72 грн; визнати незаконним та скасувати наказ, виданий ТОВ
"НВФ "Урожай" від 12 березня 2020 року № 12/03-5К про звільнення ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу охорони праці та екології підприємства ТОВ "НВФ "Урожай ", стягнути з ТОВ "НВФ "Урожай" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13 березня 2020 року по 10 лютого

2021 року у розмірі 253 771,00 грн.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня

2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ виданий ТОВ "НВФ "Урожай" від 12 березня 2020 року № 12/03-2К про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у вигляді догани. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що перед видачею оспорюваного наказу про застосування дисциплінарного стягнення у виглядів догани, відповідачем не було з'ясовано всіх обставин, не встановлено наявність чи відсутність порушень з боку позивача, що потягло за собою прийняття незаконного наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Також не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неналежне виконання позивачем своїх службових обов'язків, тому притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього стягнення у вигляді догани є неправомірним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд виходив з того, що позивач не довів наявності у нього поважних причин відсутності його на робочому місці протягом чотирьох годин 14 лютого 2020 року, тому така відсутність визнана судом самовільною, що є порушенням трудової дисципліни. При цьому відповідачем не було порушено процедуру накладення дисциплінарного стягнення, оскільки працівнику запропоновано надати пояснення, але він відмовився це зробити; дотримано послідовність процедури звільнення, а саме виявлено подію (відсутність на роботі), прогул зафіксовано складанням акта; проведено перевірку (розслідування) цієї події; надано працівнику можливість надати пояснення і довести поважні причини; дисциплінарне стягнення накладено на працівника у строки, передбачені законом; застосовано передбачений законом вид дисциплінарного стягнення; рішення прийнято уповноваженою на прийняття такого рішення посадовою особою; враховано, що на підприємстві відсутня профспілка, тому згода на звільнення працівника не запитувалася.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось у апеляційному порядку лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та премії за березень 2020 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня

2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області

від 24 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 513/1316/16. Також, в уточненій касаційній скарзі, як на підставу для оскарження судових рішень, заявник посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України), а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина 3 статті 411 ЦПК України).

У жовтні 2021 року від ТОВ "НВФ "Урожай" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції переглядає оскаржувані судові рішення лише в частині відмови у задоволенні позову, оскільки такі межі оскарження визначені заявником у касаційній скарзі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ "НВФ "Урожай" на посаду начальника відділу охорони праці та пожежень - сторожової охорони, а 29 вересня 2017 року переведено на посаду начальника відділу охорони праці та екології.

Наказом ТОВ "НВФ "Урожай" від 12 березня 2020 року № 12/03-2К про застосування дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 начальнику відділу охорони праці та екології, за невиконання умов регламенту оголошено догану та позбавлено премії за березень 2020 року.

Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомився 12 березня 2020 року (т. 1, а. с. 11).

Із копії цього наказу вбачається, що він винесений у зв'язку з невиконанням начальником відділу охорони праці та екології ОСОБА_1 умов регламенту управління закупівлями групи ПАТ "Миронівський Хлібопродукт" (т. 1, а. с. 11).

Наказом ТОВ "НВФ "Урожай" від 12 березня 2020 року № 12/03-5К

ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу охорони праці та екології ТОВ "НВФ "Урожай" 12 березня 2020 року за прогули без поважних причин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 16).

Актом від 14 лютого 2020 року, складеним діловодом ОСОБА_5, начальником відділу матеріально - технічного забезпечення ОСОБА_3., провідним спеціалістом з безпеки ОСОБА_6, підтверджується, що позивач був відсутнім на робочому місці 14 лютого 2020 року з 13 год до 17 год, письмових пояснень про причини своєї відсутності на роботі ОСОБА_1 не надав (т. 1, а. с. 17).

Факт відсутності позивача в означений час на робочому місці підтверджується також доповідною запискою заступника директора з виробничого напрямку

Гальовського П. С. від 14 лютого 2020 року (т. 1, а. с. 18).

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4

частини 1 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частиною 1 статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом із тим, саме на роботодавця покладається обов'язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

У статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Водночас, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Таким чином, для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності.

Звільнення на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Згідно із статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених частини 1 статті 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши відсутність позивача на роботі без поважних причин 14 лютого

2020 року із 13 год 00 хв по 17 год 00 хв, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці у цей період.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 513/1316/16 є необґрунтованими з огляду на таке.

Верховний Суд у справі № 513/1316/16 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність вчинення позивачем прогулів 19 та 22 жовтня 2016 року.

Натомість у цій справі № 703/1124/20 судами встановлено відсутність позивача на робочому місці 14 лютого 2020 року із 13 год 00 хв по 17 год 00 хв, що підтверджується доказами, наданими відповідачем, а саме: актом про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці та доповідною запискою заступника директора з виробництва. Позивачем факт відсутності на робочому місці не спростовано, як і не доведено суду наявність поважних причин відсутності на робочому місці.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини 4 статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову суду у витребуванні доказів, а саме витребовування від оператора мобільного зв'язку інформації про місце перебування абонента, є необґрунтованими, оскільки подібна інформація є інформацією з обмеженим доступом, та може бути надана за мотивованою ухвалою суду, а не шляхом витребовування доказів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень процесуального закону не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, оскільки у цій постанові Верховним Судом встановлені обставини, відмінні від тих, які встановлені у справі, що переглядається. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Верховний Суд також відхиляє посилання у касаційній скарзі на неналежне дослідження обставин у справі, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили усі обставини, які мали значення для правильного вирішення справи та ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, при цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в цій частині доводів касаційної скарги, не підтвердилися.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня

2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик