Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.06.2019 року у справі №303/4968/13

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 303/4968/13-ц

провадження № 61-8713св18

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи - Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка", Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Куцина М. М., Бондаренка Ю.

О., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з віндикаційним позовом позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі якого просив іитребувати у відповідачів квартиру АДРЕСА_1, і виселити останніх із вищевказаних квартир.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 6 грудня 2005 року він придбав квартиру АДРЕСА_1. Ця квартира з дозволу міської ради від 22 квітня 2008 року ним реконструйована, що призвело до збільшення загальної та житлової площі. У рахунок забезпечення виконання грошового зобов'язання позивач передав цю квартиру в іпотеку ОСОБА_5 за договором іпотеки від 22 квітня 2010 року.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 30 листопада 2010 року за ОСОБА_5 визнано право власності на предмет іпотеки.

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, остання набула право власності на спірну квартиру.

У подальшому ОСОБА_6 відчужила цю квартиру ОСОБА_2, шляхом укладення договору дарування квартири від 20 березня 2012 року.

Рішенням виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 надано право на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 з внутрішнім переплануванням під дві окремі квартири без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані квартири №, з організацією окремих входів.

На підставі вищевказаного рішення, ОСОБА_2 проведено реконструкцію квартири з внутрішнім переплануванням під дві окремі квартири № та № 9, із загальними площами відповідно 100,50 кв. м та 35,10 кв. м.

Право власності на квартиру № зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 січня 2013 року за ОСОБА_2

Згідно з договором купівлі-продажу від 31 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, ОСОБА_4, останні набули право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2013 року цей договір іпотеки визнано недійсним, а ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 червня 2013 року рішення цього ж суду від 30 листопада 2010 року про визнання за ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру, у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано.

Зазначав, що в період, коли рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2010 року не було скасовано, спірна квартира неодноразово відчужувалася та була перепланована на дві окремі квартири.

У зв'язку з чим, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, просив витребувати спірне майно у добросовісних набувачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Витребувано у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 майном, шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 майном, шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_4.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння позивача поза його волею, оскільки рішення суду, ухвалене щодо цього майна, в подальшому скасовано.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обставини щодо існування на момент судового розгляду справи двох окремих квартир під № 5 та № 9 під новими реєстраційними номерами не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність майна в натурі. Проведення внутрішньої реконструкції квартири та здійснення у зв'язку із цим нових реєстраційних дій не припиняє існування спірного об'єкту нерухомості в натурі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2016 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право власності на спірні квартири відповідачами набуто на підставі свідоцтва про власність, яке видано органом місцевого самоврядування як на нові об'єкти нерухомого майна. Таким чином, об'єкт нерухомості, квартира АДРЕСА_1, припинила свій правовий режим, як об'єкт нерухомого майна у встановленому порядку, а тому її не існує в натурі, як нерухомої речі, отже спірні квартири не можуть бути витребувані у відповідачів з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2016 року, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2015 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 303/4968/13-ц з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від18 червня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка ", Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", ОСОБА_5, ОСОБА_6, про витребування майна та усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника поза його волею може бути витребувано, якщо воно є в наявності.

Оскільки судом установлено, що майно вибуло з володіння позивача поза його волею, то, на думку заявника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

При цьому внутрішня реконструкція квартири зі збереженням її зовнішніх меж та в межах саме тієї площі не може, на думку заявника, не може слугувати підставою для висновку про відсутність майна в натурі.

Доводи інших учасників справи

У запереченнях на касаційну скаргу адвокат ОСОБА_2 вказує на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки ОСОБА_1 не довів, що він був власником нерухомого майна - квартири площею 135,7 кв. м, натомість йому належала квартира площею 26,3 кв. м., а право власності належить особі лише з моменту державної реєстрації.

Крім того, після здійсненої ОСОБА_2 реконструкції квартира АДРЕСА_1 перестала існувати в натурі, оскільки внаслідок реконструкції виникло два новостворених об'єкта. Тому, на думку відповідача, висновок суду апеляційної інстанції про те, що об'єкт нерухомого майна, який є предметом позову, не зберігся в натурі, відповідає фактичним обставинам справи та є законним і обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору купівлі-продажу від 6 грудня 2005 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 26,30 кв. м, житловою площею 16 кв. м.

Рішенням Мукачівської міської ради Закарпатської області від 22 квітня 2008 року ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію зазначеної квартири з прибудовою до неї та надбудовою мансардного поверху.

Згідно з договором іпотеки від 22 квітня 2010 року, укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, останній передав в іпотеку квартиру, розташовану на першому та мансардному поверхах в житловому будинку АДРЕСА_1, яка складається із чотирьох житлових кімнат, загальною площею 135,70 кв. м, житловою площею - 92,50 кв. м.

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2010 року ОСОБА_9 набув право власності на зазначений предмет іпотеки.

Згідно з договором купівлі-продажу від 12 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, остання набула право власності на спірну квартиру.

У подальшому ОСОБА_6 відчужила цю квартиру ОСОБА_2, шляхом укладення договору дарування квартири від 20 березня 2012 року.

Рішенням виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області від 29 травня 2012 року ОСОБА_2 надано право на реконструкцію квартири АДРЕСА_1 з внутрішнім переплануванням під дві окремі квартири без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані квартири №, з організацією окремих входів.

На підставі вищевказаного рішення, ОСОБА_2 проведено реконструкцію квартири з внутрішнім переплануванням під дві окремі квартири № та № 9, із загальними площами відповідно 100,50 кв. м та 35,10 кв. м.

Право власності на квартиру № зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 22 січня 2013 року за ОСОБА_2

Згідно з договором купівлі-продажу від 31 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, ОСОБА_4, останні набули право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_4.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2013 року задоволений позов ОСОБА_1, ОСОБА_10 до ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним, з підстав порушення прав неповнолітніх дітей права на користування квартирою АДРЕСА_1.

Відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 25 березня 2015 року №04-03/15 експертом констатовані фактичні дані відносно того, що "оглядом та аналізом наданих матеріалів встановлено, що дві існуючі на час обстеження квартири "новоутворені квартири № та № 9" отримані внаслідок реконструкції первісної квартири № 5 з внутрішнім переплануванням без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані квартири №, точніше без зміни зовнішніх геометричних об'ємно - планувальних параметрів первісної квартири №. Іншими словами, у просторі, який займала первісна квартира № 5 (до реконструкції) розміщено дві нових автономних квартири ( №5 та №9) з окремими входами. Аналогічно виглядає співвідношення по площах первісної квартири № та суми площ новоутворених в результаті реконструкції квартир №5 та №9: 135,70=100,50+35,10. Різниця в 0,10 кв. м виникла за рахунок влаштування перегородок та допустимої похибки в обчисленнях площ при інвентаризації".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2013 року задоволений позов ОСОБА_1, ОСОБА_10 до ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки недійсним.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (постанова Верховного Суд України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 та постанова Великої Палати від 05 грудня 2018 року №14-247цс18 (справа №522/2110/15-ц)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені статтею 388 ЦК України (постанова Верховного Суд України від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13гс10 та постанова Великої Палати від 05 грудня 2018 року №14-247цс18 (справа №522/2110/15-ц)).

Враховуючи, що спірне нежитлове приміщення вибуло без волі його власника на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а тому висновок судів про те, що права позивача можуть бути захищені у обраний ним спосіб є правильним.

Разом з тим, об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Відповідно до положень частини 1 статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи спірного нежилого приміщення квартири АДРЕСА_6 не існує, оскільки ОСОБА_2 здійснено реконструкцію цього приміщення у два об'єкти нерухомого майна - квартиру № та квартиру №.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ці дві квартири є новоствореними об'єктами нерухомого майна.

Разом з цим судами попередніх інстанцій не враховано, що новоствореним об'єктом нерухомості вважається виключно об'єкт, створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об'єктом нерухомого майна вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (постанова Верховного Суд України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16).

Вищезазначене під час розгляду справи судом апеляційної інстанції враховано не було, тому висновок суду про те, що спірний об'єкт нерухомості, у зв'язку зі здійсненням реконструкції, є іншим об'єктом нерухомості, є передчасним.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи справу, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57, 58, 59, 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2016 року скасувати, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2015 року залишити в силі.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик