Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.04.2019 року у справі №127/23853/18

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 127/23853/18

провадження № 61-6379св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Держава Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області,

третя особа - управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року у складі головуючого судді Венгрин О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі суддів: Матківської М. В., Міхасішина І.

В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, третя особа - управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці Вінницької області, про стягнення майнової шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він як суддя у відставці, з 15 червня 2016 року отримує в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Вінниці Вінницької області щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України Пенсійний фонд України, як податковий агент, щомісячно утримував з її грошового утримання податок з доходів фізичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту
164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту
164.2 статті 164 ПК України.

Посилаючись на те, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання йому було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб - 42 961 грн 95 коп. та військового збору - 3 598 грн 55 коп. за період з червня 2016 року до лютого 2018 року включно, а всього 46 560 грн 50 коп., ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду у розмірі 46 560 грн 50 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 46 560 грн 50 коп. на відшкодування шкоди, завпункту 32 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", що визнаний неконституційним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і втратою ними своєї чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, мало місце незаконне утримання податків та зборів з довічного грошового утримання ОСОБА_1 з червня 2016 року по лютий 2018 року, в зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову зі стягненням недоотриманих коштів в порядку статті 152 Конституції України, статей 22 та 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2017 року управління Державної казначейської служби України у м.

Вінниці Вінницької області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, положеннями статті 1175 ЦК Українине врегульований. Позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм ПК України, оскільки саме у Рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення. Крім того, управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області не несе відповідальність за дії інших органів державної влади.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України у м. Вінниці Вінницької області позивачу ОСОБА_1 з 15 червня 2016 року призначено довічне грошове утримання судді у відставці.

Згідно протоколу розрахунку податку на доходи фізичних осіб та військового збору від 20 серпня 2018 року о\р НОМЕР_1, за період з червня 2016 року по березень 2018 року з довічного грошового утримання ОСОБА_1 утримано 42 961 грн 95 коп. податку на доходи фізичних осіб та 3 598 грн 55 коп. військового збору, що разом складає 46 560 грн 50 коп.

Підставою для такого утримання був абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

Рішенням Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що зазначені суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про статус суддів" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян, питання обрання (призначення) суддів, а також питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів.

Відповідно до першого абзацу підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360 цс 18) зробила висновок, що якщо спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов'язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби, а орган, в якому особа перебувала на цій службі, не здійснював щодо неї публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах.

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченого довічного грошового утримання за певний період.

Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини довічного грошового утримання судді у відставці, які мали бути нараховані позивачу у період з червня 2016 року до березня 2018 року.

З огляду на наведене можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата пенсії за вислугу років.

Спори, пов'язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18), у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19), Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року справа № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18), Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справах № 127/26097/18 (провадження № 61-4865 св 19) та № 130/2278/18 (провадження № 61-8517св19).

Наведене залишилося поза увагою судів, які, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України).

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Ураховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі за скаргою - закриттю.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргууправління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 127/23853/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці Вінницької області, третя особа - управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці Вінницької області, про стягнення майнової шкоди - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов