Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 520/1415/17

провадження № 61-15213св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - ОСОБА_3,

третя особа - органі опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської області,

представник третьої особи - Клименко Інна Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2017 року у складі судді Васильків О. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г.,

Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що у нього та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_6. Син проживав як і з ним, так і з матір'ю, однак з 27 травня 2016 року після чергової сварки ОСОБА_2 із сином, останній залишився проживати із ним. У зв'язку з цим виникла необхідність звертатися до суду із зазначеним позовом.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 передати особисті речі, в тому числі шкільне приладдя, іграшки, спортивне знаряддя дитини для використання за адресою проживання дитини.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Київської районної державної адміністрації Одеської області (далі - орган опіки та піклування Київської РДА Одеської області), про визначення місця проживання дитини.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що їхній син ОСОБА_6 зареєстрований за її адресою у квартирі АДРЕСА_2 та проживав з нею до травня 2016 року, коли батько дитини ОСОБА_1 не повернув його з прогулянки, самостійно визначивши місце проживання сина із ним.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2017 року з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 26 жовтня

2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_3. В іншій частині вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Суд прийшов до висновку про те, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Проаналізувавши встановленні обставини, суд вважав, що за виниклих між сторонами відносин, врахувавши наявність між дитиною та батьком тісного зв'язку, та небажання сина ОСОБА_6 проживати з матір'ю, свідчить про те, що між сином та матір'ю відсутній тісний зв'язок. Розірвання тісного зв'язку з батьком на цей час може призвести до негативного впливу на розвиток дитини, а тому ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, має проживати із батьком ОСОБА_1

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом надана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює. Інтереси дитини у вирішенні цього спору є першочерговими і за сукупності доказів, наданих сторонами, обставин справи, суд першої інстанції дійшовобґрунтованого висновку, що саме проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_1 відповідатиме інтересам дитини.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким її зустрічний позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували принцип 6 Декларації прав дитини, якою передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, яких під час судового розгляду встановлено не було та правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справах № 6-2445цс16 від 14 грудня 2016 року та № 6-564цс17 від 12 липня 2017 року. Також суди не взяли до уваги доводів сторін про необхідність врахування думки дитини, відсутність доходу у ОСОБА_1

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, щовідповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_7, актовий запис № 2063, батьками у свідоцтві вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с. 20).

Згідно із довідкою з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію

від 23 березня 2017 року № 735, у квартирі АДРЕСА_5 зареєстровані: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 35).

Відповідно до листа Одеського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Одеської міської ради від 19 травня 2016 року, ОСОБА_2 та її мати зустріли працівників служби агресивно, в категоричній формі відмовилися від співробітництва, складання акту оцінки потреб дитини. Поведінка ОСОБА_2 та її матері була неадекватною.

Згідно із довідок фізичної особи-підприємця ОСОБА_9

від 04 липня 2016 року № 2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_10

від 04 липня 2016 року, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, відвідував індивідуальні заняття в басейні з січня 2014 року по липень

2015 року (включно). Оплату занять, а також відвідування занять забезпечував батько ОСОБА_1 Дитина відвідувала дитячу студію «Вундеркинд» з вересня 2014 року по травень 2015 року виключно у супроводі батька, який здійснював оплату навчання.

У листі Київського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 27 липня 2015 року зазначено, що з ОСОБА_2 була проведена профілактична бесіда недопущення насильства у сім'ї та винесено офіційне попередження.

Відповідно до довідки комунальної установи «Дитяча міська поліклініка № 6» від 16 червня 2016 року за період з 20 жовтня 2014 року при проведенні профілактичних оглядів у поліклініці, відвідування на дому з дитиною завжди знаходився батько. Матір дитини лікар та медсестра не бачили.

Згідно із договором купівлі-продажу від 24 грудня 2002 року ОСОБА_2 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_4 у

м. Одесі.

Відповідно до листа Таїровського відділення Київського відділення поліції Головного управління національної поліції в Одеській області від 20 липня 2017 року, ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 12 червня 2017 року зверталася до відділу із проханням вжити заходи щодо ОСОБА_1, який перешкоджає їй у спілкуванні з сином, вчиняє психологічне насилля щодо їхнього сина.

Судами досліджено висновок органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 1496/01-11 від 15 серпня 2016 року про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, із батьком ОСОБА_1 Висновком встановлено, що житлові умови кожного з батьків добре облаштовані та придатні для нормального проживання дитини. Батьки дитини мають позитивні характеристики, обидва дбають про розвиток сина. В документах, наданих службою у справах дітей Одеської міської ради, наявна заява ОСОБА_2 про згоду на проживання сина з батьком. В подальшому під час засідання органу опіки та піклування мати дитини категорично наполягала на проживанні сина з нею. Думку сина сторін було заслухано на засіданні органу опіки та піклування, який вказав, що з кінця травня 2016 року проживає із батьком, так як мати сама зібрала його речі та відправила до батька. Син повідомив, що бажає жити з батьком, та не хоче повертатися до матері, яка тягала його за волосся та виганяла до батька (а.с. 8-11).

Листом органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 01 серпня 2017 року роз'яснено ОСОБА_2, що відповідно до пункту 6 статті 19 СК України, якщо висновок є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини, суд може з ним не погодитися. Повідомлено ОСОБА_2 листом, що питання спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Додатково повідомлено, що з метою отримання кваліфікаційної безкоштовної юридичної допомоги ОСОБА_2 має можливість звернутися до комунальної установи «Правова допомога» у визначені дні.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону та висновку органу опіки та піклування, враховуючи думку дитини та встановивши, що інтереси дитини у вирішенні цього спору є першочерговими, дійшли обґрунтованого висновку про те, що місце проживання дитини ОСОБА_7 необхідно визначити з батьком ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували принцип 6 Декларації прав дитини та правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справах № 6-2445цс16 від 14 грудня 2016 року та № 6-564цс17 від 12 липня 2017 року, є необґрунтованими, оскільки під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити

від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах

від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю.

Такий правовий висновок висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження

№ 14-327цс18.

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта