Історія справи

Постанова

Іменем України

12 березня 2018 року

м. Київ

справа № 535/754/17

провадження № 61-624св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В.І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - кредитна спілка «Турбота-Полтава»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Якименко Т. О. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року у складі суддів Пікуля В. П., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

встановив:

У серпні 2017 року кредитна спілка «Турбота-Полтава» звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 142 529,52 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 жовтня 2012 року між кредитною спілкою «Турбота-Полтава» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000 грн зі сплатою 40 % річних та строком повернення до 20 жовтня 2014 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань станом на 25 серпня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 142 529,52 грн, яка складається з залишку несплаченого тіла кредиту - 18 700,00 грн, заборгованості за процентами 32 920,39 грн, подвійних відсотків згідно з пунктом 5.3 договору - 65 840,78 грн, інфляційних втрат - 22 249,26 грн, 3 % річних - 2 819,09 грн, яку кредитна спілка просила стягнути з відповідача.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року позов кредитної спілки «Турбота-Полтава» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь кредитної спілки «Турбота-Полтава» заборгованість за кредитним договором від 20 жовтня 2012 року в сумі 95 388,74 грн.

У задоволені решти вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник не виконує взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з неї.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на порушення умов договору та положень статей 526, 527, 530 ЦК України відповідач не виконує зобов'язання належним чином.

У касаційній скарзі, що надійшла у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 4, 5, частини першої статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», частини четвертої статті 8, частин третьої, п'ятої статті 10, частини першої статті 11 Закону України «Про кредитні спілки», частини другої статті 258, статті 549, частини третьої статті 551, частини другої статті 625 ЦК України, і порушення норм процесуального права, а саме: статті 212, частини другої статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент процесуальної дії), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості.

Зокрема зазначала, що суди не звернули увагу на відсутність самого факту отримання нею кредитних коштів, проігноровано відсутність будь-яких доказів її членства в кредитній спілці «Турбота-Полтава», не враховано, що кредитні спілка «Турбота-Полтава» не набула статусу фінансової установи та не отримувала ліцензії на надання фінансових послуг відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і Закону України «Про кредитні спілки».

Крім того, судами не перевірено правильність наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості, а також безпідставно застосовано положення частини другої статті 625 ЦК України та стягнуто 3 % річних від простроченої суми.

У статті 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 535/754/17 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 20 жовтня 2012 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 20 000 грн зі сплатою 40 % річних та строком повернення до 20 жовтня 2014 року.

З дня отримання кредиту відповідачем сплачено 2 750 грн, із яких: 1 300 грн - заборгованість за тілом кредиту та 1 450 грн - заборгованість за відсотками.

Станом на 25 серпня 2017 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 142 529,52 грн, яка складається з залишку несплаченого тіла кредиту - 18 700,00 грн, заборгованості за процентами 32 920,39 грн, подвійних відсотків згідно з пунктом 5.3 договору - 65 840,78 грн, інфляційних втрат - 22 249,26 грн, 3 % річних - 2 819,09 грн.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно частиною другою сатті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на момент процесуальної дії), дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконує належним чином, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що дає право банку вимагати стягнення кредиту, сплати процентів, інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Так, отримання ОСОБА_4 кредиту на підставі кредитного договору від 20 жовтня 2012 року, укладеного з кредитною спілкою «Турбота-Полтава», доведено під час розгляду справи.

У матеріалах справи наявний видатковий касовий ордер від 20 жовтня 2012 року про отримання коштів в розмірі 20 000 грн, підписаний ОСОБА_4 Сам договір сторонами не оспорювався, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з цього приводу.

Відповідно до заяви та протоколу засідання спостережної ради кредитної спілки «Турбота-Полтава» від 20 жовтня 2012 року ОСОБА_4 прийнято до складу членів кредитної спілки.

Вказані обставини ретельно перевірені апеляційним судом під час апеляційного розгляду справи, тому доводи скарги про те, що вона не була членом кредитної спілки також не заслуговують на увагу.

Аргументи, наведені в касаційній скарзі про те, що кредитна спілка «Турбота-Полтава» не має права надавати фінансові послуг, оскільки не набула статусу фінансової установи та не отримала ліцензії на надання фінансових послуг, є безпідставними з огляду на те, що відповідно до Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка вправі використовувати кошти пайового капіталу для надання членам кредитної спілки кредитів без отримання ліцензії.

Ліцензуванню в кредитних спілках підлягає діяльність із залучення внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону (частина четверта статті 8 Закону України «Про кредитні спілки»).

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не перевірили правильність розрахунку заборгованості, наданого кредитною спілкою «Турбота-Полтава», колегія суддів також відхиляє, оскільки частиною третьою статті 10, частиною першою статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент процесуальної дії) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Свій розрахунок заборгованості відповідач суду не надала, клопотання про призначення відповідної експертизи не заявляла.

Інші аргументи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат