Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №347/2083/15

Постанова

Іменем України

12 березня 2018 року

м. Київ

справа № 347/2083/15

провадження № 61-2116 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, правонаступником якої є ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

треті особи: приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області МаркуцУляна Михайлівна, Старокутська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником - ОСОБА_7, на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2016 року у складі судді Сабадаха Б. В. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області

від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М., Старокутська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області,про визнання незаконним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що вона проживає АДРЕСА_1, який належав їй на праві власності. У зв'язку з тим, що вона є людиною похилого віку, постійно хворіє, не має дітей та близьких родичів, тому їй по господарству допомагав ОСОБА_6

У кінці січня 2015 року відповідач відвіз її до нотаріуса, де вона підписала письмовий документ, зміст якого їй був невідомий, оскільки його ніхто не зачитував та особисто вона його також не читала. При цьому ОСОБА_6 обіцяв її доглядати та утримувати, тому вважала, що підписує договір довічного утримання.

Зазначала, що в період з липня 2015 року по теперішній час відповідач не приїздить до неї, не забезпечує продуктами харчування та матеріально. Як їй стало відомо, між нею та ОСОБА_6 був укладений не договір довічного утримання, а договір дарування житлового будинку й земельної ділянки, площею 0,2187 га.

Позивач вважала договір дарування незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на меті вона мала укласти з відповідачем договір довічного утримання, а не договір дарування. З останнім вона не перебувала у родинних відносинах, наміру дарувати (відчужувати) безоплатно свій житловий будинок та земельну ділянку не мала. Не знала, не бажала і не розуміла, що нотаріусом вчиняється договір дарування.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд визнати недійсним та скасувати договір дарування житлового будинку від 30 січня

2015 року та земельної ділянки, площею 0,2187 га, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У. М. на користь ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №87, та повернути сторони договору до первісного стану.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним та скасовано договір дарування житлового будинку від 30 січня 2015 року, земельної ділянки площею 0,2187 га, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Маркуц У.М., від імені

ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №87, та повернуто сторони договору до первісного стану. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 487 грн 20 коп. сплаченого судового збору, а також

3 тис. грн - витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката, в всього - 3 487 грн 20 коп.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_5 подала заяву про заміну сторони у справі, у якій зазначила про те, що за життя ОСОБА_4 залишила заповітне розпорядження, яким на її користь заповіла все майно, яке буде їй належати на день смерті, тому вона є спадкоємцем за заповітом після її смерті і просила замінити сторону позивача у справі та визнати її позивачем.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Соколовського В. М., Беркій О. Ю., Пнівчук О. В. апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2016 року зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Беркій О. Ю., Пнівчук О. В. апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2016 року відновлено та залучено ОСОБА_5 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 січня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Беркій О. Ю., Пнівчук О. В. апеляційне провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступників

ОСОБА_4

Направлено приватному нотаріусу Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області запит про надання інформації, хто із спадкоємців ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, крім ОСОБА_5, прийняв спадщину.

Згідно відповіді приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Григорчук З. Р. у нотаріальній конторі в провадженні знаходиться спадкова справа № 70/2016, відкрита 26 жовтня

2016 року щодо спадкового майна ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Від імені ОСОБА_4 нотаріусом 24 листопада 2015 року за реєстром № 640 посвідчено заповіт, за яким вона все своє майно заповіла ОСОБА_5, яка

26 жовтня 2016 року подала заяву про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_4 Згідно матеріалів спадкової справи єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4, є ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д. провадження у справі за позовом ОСОБА_4 відновлено. Справу призначено до розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення районного суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що волевиявлення

ОСОБА_4 на укладення договору дарування власного будинку та земельної ділянки не було вільним і не відповідало її волевиявленню. Позивач на час укладення правочину вважала, що укладає договір довічного утримання у зв'язку з фактичним наданням сім'єю відповідача їй допомоги якої потребувала за станом здоров'я та віком. Враховуючи похилий вік позивача, потребу в догляді та те, що будинок є її єдиним житлом, відсутність фактичної передачі, продовження проживання позивача у спірному будинку після укладення договору, є підставами для визнання договору дарування недійсним.

У касаційнійскарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 в особі представника - ОСОБА_7,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; висновки судів не відповідають обставинам, які мають істотне значення для справи, унаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінки.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 на укладення договору дарування власного будинку та земельної ділянки не було вільним і не відповідало її волевиявленню. Позивач на час укладення правочину вважала, що укладає договір довічного утримання у зв'язку з фактичним наданням сім'єю відповідача їй допомоги якої потребувала за станом здоров'я та віком. Враховуючи похилий вік позивача, потребу в догляді й те, що будинок є єдиним житлом позивача, відсутність фактичної передачі, продовження проживання позивача у спірному будинку після укладення договору, є підставами для визнання договору дарування недійсним.

Висновки судів відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року справа № 6-372цс16.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником - ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

Є. В.Синельников