Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №642/886/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 642/886/24

провадження № 61-9823св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс»,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їх представником - адвокатом Тарасенко Вірою Юріївною, на постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - AT «УкрСиббанк»), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта Банк») (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (даті - ТОВ «Укрдебт Плюс»), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання іпотеки припиненою, виключення записів про обтяження предмету іпотеки.

У березні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження житлового будинку та надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 до моменту ухвалення остаточного судового рішення у справі, яке набере законної сили.

Заява мотивована тим, що ними остаточно виконано зобов`язання за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 11300691000, для забезпечення виконання зобов`язань за яким цього самого дня між AT «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок та надвірні будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказували, що визначений заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року у справі № 2-987/10 розмір заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 11300691000 ними сплачений, що дає підстави .для припинення іпотеки та зняття відповідних обтяжень.

Посилалися на те, що на належне їм нерухоме майно, обтяжене іпотекою, може бути накладено стягнення та є підстави вважати, що цей об`єкт нерухомості може бути незаконно відчужений відповідачами на підставі договору іпотеки.

Зазначали, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 13 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 642/1181/20 за позовом ОСОБА_5 до AT «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрдебт Плюс» про визнання договору іпотеки недійсним, виключення з Державних реєстрів записів про обтяження предмету іпотеки, визнання договору поруки припиненим, було задоволено аналогічну заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено заборону відчуження на вказаний житловий будинок та надвірні будівлі, проте такі заходи забезпечення позову діють лише до набрання законної сили рішенням суду у зазначеній справі, де вимоги щодо договору іпотеки не розглядаються. Крім того, вони отримували письмові вимоги від кредитора від 09 грудня 2019 року та 16 квітня 2020 року, в яких він попереджав про намір звернути стягнення на предмет іпотеки.

Вважали, що існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване за ними у рівних частках, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року у складі судді Петрової Н. М. заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено відчуження та розпорядження житловим будинком та надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,5 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, площа земельної ділянки - 1 071 кв. м, який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , розмір частки - 1/3, ОСОБА_1 , розмір частки - 1/3, ОСОБА_4 , розмір частки - 1/3.

До вирішення справи по суті та набрання законної сили рішення суду у даній справі заборонено будь-яким державним реєстраторам Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, чи іншим особам, уповноваженим вчиняти реєстраційні дії у вказаних реєстрах, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку та надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,5 кв. м, житловою площею 38,9 кв. м, площа земельної ділянки - 1 071 кв. м, який на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , розмір частки - 1/3, ОСОБА_1 , розмір частки - 1/3, ОСОБА_4 , розмір частки - 1/3.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження майна, яке є предметом іпотеки та заборони вчинення реєстраційних дій щодо цього майна, є необхідним для ефективного захисту прав позивачів у випадку задоволення позову.

Районний суд вважав, що заходи забезпечення позову, про встановлення яких просять заявники, є співмірними із заявленими ними позовними вимогами, існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс» задоволено.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що, постановляючи ухвалу про забезпечення позову, районний суд не звернув уваги на те, що предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру - припинення іпотеки та зняття відповідних обтяжень. Відтак, у разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню. Отже, заходи забезпечення позову, про вжиття яких просили позивачі, не відповідають змісту порушеного, на їх думку, права, та не є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачі просили забезпечити позов немайнового характеру шляхом заборони відчуження власного нерухомого майна, а також майна третьої особи ОСОБА_4 .

Крім того, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі вимог заяви про забезпечення .позову, оскільки, крім накладення заборони відчуження житлового будинку та надвірних будівель про що просили позивачі, заборонив державним реєстраторам Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, чи іншим особам, уповноваженим вчиняти реєстраційні дії у вказаних реєстрах, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Тарасенко В. Ю., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати та залишити в силі ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їх представником - адвокатом Тарасенко В. Ю., мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував фактичні обставини справи, неповно дослідив та надав правову оцінку наявним у справі доказам, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Посилається на не дослідження апеляційним судом обставини погашення остаточної заборгованості за кредитом, забезпеченим іпотекою.

На думку заявників, наявні правові підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, оскільки існує ризик звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказують, що застосування зазначеного заходу забезпечення позову є співмірним та баланс інтересів сторін буде дотримано.

Зазначає, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 13 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 642/1181/20 за позовом ОСОБА_5 до AT «УкрСиббанк», ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрдебт Плюс» про визнання договору іпотеки недійсним, виключення з Державних реєстрів записів про обтяження предмету іпотеки, визнання договору поруки припиненим, було задоволено аналогічну заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову та накладено заборону відчуження на вказаний житловий будинок та надвірні будівлі, проте такі заходи забезпечення позову діють лише до набрання законної сили рішенням суду у зазначеній справі, де вимоги щодо договору іпотеки не розглядаються.

Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 січня 2020 року у справі № 381/4019/18, та постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 727/1593/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 638/12183/18 та від 09 грудня 2021 року у справі № 642/1181/20, які не були враховані апеляційним судом.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

У вересні 2024 року ТОВ «Укрдебт Плюс» подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження, яке обґрунтоване тим, що відсутні підстави для перегляду постанови апеляційного суду в касаційному порядку, а викладені в ній доводи не спростовують правильність ухваленого судового рішення суду апеляційної інстанцій, доводи позивачів є безпідставними, тому просить закрити касаційне провадження у справі та повернути касаційну скаргу без розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їх представником - адвокатом Тарасенко В. Ю., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).

При цьому вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) визначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зробила висновок про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили забезпечити поданий ними позов шляхом накладення заборони відчуження житлового будинку та надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їм та третій особі ОСОБА_4 .

Підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі позивачі зазначали необхідність забезпечення їм можливості ефективного захисту та поновлення права на спірне майно, які вони вважали порушеним.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру - про припинення іпотеки та зняття відповідних обтяжень. У випадку задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню.

Встановивши наявність спору між сторонами, який стосується нерухомого майна щодо якого застосовано заходи забезпечення позову; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивачів, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачами виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23), яка вже існувала на час перегляду справи судом апеляційної інстанції, викладено висновки, які є застосовними у справі, яка переглядається.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача […].

Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Скасовуючи ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 13 травня 2021 року, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили забезпечити позов немайнового характеру шляхом заборони вчиняти певні дії щодо належного їм та третій особі ОСОБА_4 майна, що суперечить вимогам процесуального закону, не узгоджується зі змістом порушеного, на думку позивачів, права, не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Суд апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростував, правової позиції Верховного Суду не врахував та зробив помилковий висновок щодо неспівмірності застосованих судом першої інстанції заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, оскільки не врахував, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції та наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а суд апеляційної інстанції помилково скасував правильне по суті та законне рішення районного суду.

Відтак, доводи касаційної скарги про неповне з`ясування апеляційним судом фактичних обставин справи, неповне дослідження та надання правової оцінки наявним у справі доказам, а також те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, підтвердилися під час перегляду справи у касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів не знаходить підстав для закриття касаційного провадження у справі, про що заявляє ТОВ «Укрдебт Плюс», оскільки правових підстав для цього немає, доводи є безпідставними.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 605,60 грн судового збору, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, які підлягають стягненню з ТОВ «Укрдебт Плюс» на користь ОСОБА_1 , оскільки колегія суддів залишає у силі судове рішення суду першої інстанції, яким заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана їх представником - адвокатом Тарасенко Вірою Юріївною, задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати, ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 05 березня 2024 року залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (код ЄДРПОУ 03737327 43212924) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 605 (шестисот п`яти) гривень 60 копійок

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець