Історія справи

Постанова

Іменем України

12 лютого 2018 року

місто Київ

справа № 610/2832/16-ц

провадження № 61-561св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області у складі судді Стригуненка В. М. від 26 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі суддів Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Довгаль А. П. від 10 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми авансу, просила стягнути на свою користь з відповідача суму грошових коштів, що еквівалентна 1 000,00 доларів США, в рахунок повернення сплаченого авансу.

Позов обґрунтовувався тим, що 17 січня 2014 року сторони домовилися протягом трьох місяців укласти договір купівлі-продажу квартири. Позивач, в якості покупця, у рахунок оплати за майбутнім договором передала відповідачу суму в розмірі 1 000, 00 доларів США, втім зазначений договір не був укладений в обумовлені строки, а відповідач отриману суму грошових коштів повернути позивачу відмовився.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 26 вересня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача 25 990, 00 грн сплаченого авансу, 551, 20 грн судового збору, разом 26 541, 20 грн, в решті вимог позову відмовлено.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи постановлене судове рішення, виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, який би за формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі не був укладений, сторони домовилися укласти такий договір у майбутньому, тому передана позивачем ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_5 сума грошових коштів у розмірі 1 000, 00 доларів США є авансом, що підлягає поверненню позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року залишено без змін рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 26 вересня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував постановлене судове рішення тим, що сторони не уклали договір купівлі-продажу квартири, який би за формою та змістом відповідав вимогам закону, сторонами було досягнуто домовленості виключно щодо укладення такого договору у майбутньому, а передані позивачем грошові кошти у розмірі 1 000, 00 доларів США є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Відповідач, не погодившись з постановленими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями, у листопаді 2016 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з вимогою про їх скасування й постановлення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування вимог скарги заявник посилався те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення для вирішення справи, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, судами неправильно встановлено наявність повноважень у відповідача на укладання договору купівлі-продажу зазначеної квартири й попереднього договору між сторонами. За твердженням заявника, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували норми статті 570 ЦК України, оскільки грошові кошти, надані ОСОБА_4 відповідачу, не є авансом, а є заставою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2016 року у справі відкрито касаційне провадження.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 початком роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції в порядку, встановленому процесуальним законом.

Справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду 26 грудня 2017 року.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції судом застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV) (далі - ЦПК України 2004 року) (чинної норми права на момент постановлення оскаржуваних судових рішень), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з розпискою від 17 січня 2014 року відповідач ОСОБА_5 отримав суму грошових коштів в якості застави у розмірі 1000,00 доларів США за квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язався не продавати її протягом трьох місяців. Остаточна ціна за квартиру мала складати 17 600,00 доларів США. Оригінал розписки перебуває у позивача. Відповідач у своїх запереченнях визнав цю обставину.

Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин між учасниками спору була досягнута попередня домовленість з приводу майбутнього продажу певної квартири, зокрема, сторони погодили умови щодо предмета продажу, ціни квартири, строку укладення договору. Саме у зв'язку з досягненням ними такої попередньої домовленості щодо обумовленого предмета позивач передала, а відповідач отримав певну грошову суму, що становить предмет цього спору. Передання цієї грошової суми має розглядатися та отримати відповідну правову оцінку виключно в контексті досягнутої між сторонами попередньої домовленості щодо планованого сторонами продажу квартири. Майбутній продаж квартири є тією правовою підставою, що в розумінні положень статті 1212 ЦК України є достатньою правовою підставою, що обумовлює дії сторін, зокрема й відповідача, щодо отримання спірної грошової суми.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено природу правовідносин між сторонами, застосовано належні норми права, справедливо вирішено спір.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд визнає безпідставними посилання заявника на набуття ним права власності на отримані грошові кошти, оскільки з аналізу встановлених судами обставин випливає, що правовою природою цього платежу є саме аванс за майбутній продаж, тобто платіж в рахунок майбутніх платежів за договором, що сторони мали на меті укласти. В разі якщо сторонами договір купівлі-продажу не укладено, отриманий відповідачем платіж втрачає правовий статус отриманого з достатньою правовою підставою, тобто перетворюється на безпідставно набуте майно.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана ОСОБА_4 відповідачу сума коштів у розмірі 1 000, 00 доларів США за своєю правовою природою є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

З огляду на зазначене та зважаючи на положення статей 546, 548 ЦК України, завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання. Оскільки предметом попередньої домовленості є зобов'язання сторін у майбутньому укласти певний договір, то укладення такого правочину не тягне за собою виникнення основного зобов'язання, виконання якого може бути забезпечено відповідно до положень глави 49 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу квартири. Такий правовий висновок сформульований Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року.

Щодо оцінки доводів касаційної скарги стосовно валюти зобов'язання Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша статті 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Частиною другою статті 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від валюти зобов'язання (тобто грошової одиниці, за допомогою якої обчислена сума зобов'язання), валютою платежу (тобто засобом сплати грошового зобов'язання і фактичного його виконання) за загальним правилом є національна валюта України - гривня.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили як характер правовідносин, так і норми права, якими вони мають бути врегульовані. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано визначив у судовому рішенні валютою платежу у грошовому зобов'язанні національну валюту України.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у відповідача повноваження на укладання договору купівлі-продажу зазначеної квартири й попереднього договору між сторонами є безпідставними, оскільки судом зроблено висновок про припинення існування правової підстави отримання (збереження) відповідачем спірної грошової суми. В решті доводи скаржника стосуються зміни оцінки доказів, а так само його незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції щодо розгляду справи згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 26 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик