Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №205/6968/19
Постанова КЦС ВП від 14.12.2022 року у справі №205/6968/19

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 205/6968/19

провадження № 61-8792 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кузьмінов Дмитро Валерійович,

відповідачі: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби

у Чечелівському та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державна казначейська служба України,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича, на рішення Ленінського районного суду

м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 рокуу складі судді Басової Н. В.

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року

у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Дніпро) (далі - Новокодацький ВДВС у м. Дніпрі), Державної казначейської служби України(далі - ДКС України), третя особа -

ОСОБА_2 , в якому просила суд відшкодувати їй з Державного бюджету України збитки у розмірі 1 700 000,00 грн, а також 170 000,00 грн у рахунок компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2019 року у справі № 206/6779/18 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти за договором позики у розмірі 1 700 000,00 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 200,00 грн.

Вказувала, що вона не була боржником у вказаній справі. Проте, у рамках примусового виконання Новокодацьким ВДВС у м. Дніпрі вказаного судового рішення з її рахунку, відкритого в акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), було незаконно списано грошові кошти у розмірі 1 757 769,35 грн.

На підставі її заяв Новокодацьким ВДВС м. Дніпра було проведено перевірку, у результаті якої скасовано всі постанови державного виконавця, за якими з неї стягнуто грошові кошти, а виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання (пункт 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом із цим, Новокодацький ВДВС у м. Дніпрі не повернув списані

з її карткового рахунку в межах указаного виконавчого провадження грошові кошти у розмірі 1 757 769,35 грн. Після її звернення

до Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі у серпні 2019 року їй повернуто грошові кошти у розмірі 57 769,35 грн, які було стягнуто у рахунок виконавчого збору. Однак, грошові кошти у розмірі 1 700 00,00 грн їй не повернуто, оскільки їх перераховано стягувачу - ОСОБА_2 . Тобто Новокодацький ВДВС у м. Дніпрі завдав їй збитків, які підлягають відшкодуванню

з Державного бюджету України.

Крім того, такими діями Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі їй завдано моральну шкоду, так як позбавлення її грошових коштів завдало

їй душевних страждань, порушило звичний стиль життя, яку вона оцінила

у 170 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 28 серпня 2020 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено незаконності дій державного виконавця Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі. Вказане є процесуальним обов`язком саме позивача (статті 12,

81 ЦПК України). Зокрема, ОСОБА_1 не надала суду судового рішення, яким встановлено незаконність рішень і дій державного виконавця.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, що регулюють питання відшкодування шкоди ЦПК України, що регулюють питання доказів та доказування, а також судового контролю за виконанням судових рішень, та Закону України «Про виконавче провадження», врахував судову практику Верховного Суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Кузьмінова Д. В., залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 28 серпня 2020 року про виправлення описки, залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмінова Д. В., задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-15527св21).

У вказаній постанові Верховний Суд указав про те, що Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському

та Новокадацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокадацькому районах м. Дніпра)

є правонаступником Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі, тобто є належним відповідачем.

Останньою постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня

2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Кузьмінова Д. В., залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1

не оскаржувала дії державного виконавця, а в матеріалах справи відсутні докази преюдиційної неправомірності дій державного виконавця щодо перерахунку коштів, які належать позивачці. При цьому у спірних правовідносинах винну особу не встановлено й у рамках відповідного кримінального провадження.

Факт того, що за результатами перевірки виконавчого провадження

№ НОМЕР_1 постановою начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі

від 05 липня 2019 року було скасовано постанови від 29 травня 2019 року про: відкриття виконавчого провадження, арешт коштів боржника, стягнення виконавчого збору, й винесено повідомлення про повернення виконавчого документа без виконання не підтверджує неправомірність дій державного виконавця.

Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував судову практику Верховного Суду й вказав про те, що у спірних правовідносинах суд не повинен самостійно вирішувати питання щодо правомірності дій державного виконавця, без оскарження

в судовому порядку його дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьмінова Д. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи

між суддями від 15 червня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

До відкриття касаційного провадження у цій справі суддями Верховного Суду: Білоконь О. В., Осіяном О. М., Сакарою Н. Ю., заявлено самовідвід

із підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року заяви про самовідвід указаних суддів задоволено, касаційну скаргу передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Синельникову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Шипович В. В.

До відкриття касаційного провадження у цій справі суддями Верховного Суду: Синельниковим Є. В. та Шиповичем В. В., також заявлено самовідвід із підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року заяви про самовідвід указаних суддів задоволено, касаційну скаргу передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії:

Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 03 жовтня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді,

які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмінов Д. В., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено фактичні обставини справи й не надано належної правової оцінки поданим ОСОБА_1 доказам. Зокрема, за результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 начальником Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі

05 липня 2019 року винесено постанову, якою: скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 29 травня 2019 року; скасовано постанову про арешт коштів боржника від 29 травня 2019 року; скасовано постанову про стягнення виконавчого збору від 29 травня 2019 року; винесено повідомлення про повернення виконавчого документа

без виконання. Виконавчий документ, на підставі якого було списано грошові кошти, судом не видавався. Усі виконавчі дії та прийняті

у виконавчому провадженні постанови були незаконними.

Позивачем у справі доведено, а Новокодацьким ВДВС у м. Дніпрі визнано, обов`язок останнього повернути безпідставно списані грошові кошти.

При цьому частина коштів повернуті ОСОБА_1 . Проте, грошові кошти

у розмірі 1 700 000,00 грн перераховані стягувачу - ОСОБА_2 ,

а не ОСОБА_1

ОСОБА_1 довела неправомірність дій органу державної виконавчої служби, наявність шкоди та причинний зв`язок між такими діями і завданою шкодою, а тому висновки судів про недоведеність позовних вимог безпідставні. У цій частині посилається на відповідні норми ЦК України

та судову практику Верховного Суду України, Верховного Суду.

З урахуванням наведеного та правових позицій Верховного Суду, посилається на наявність правових підстав для відшкодування на її користь не лише збитків, а й моральної шкоди у визначеному у позові розмірі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокадацькому районах м. Дніпра, в якому останній просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ОСОБА_1 не оскаржувала дії державного виконавця, відповідних доказів суду не надала. Вона безпідставно хоче стягнути ці кошти

з держави, а не від їх отримувача - ОСОБА_2 . При цьому про списання грошових коштів вона дізналася 07 червня 2019 року, проте з вимогою повернути їх звернулася лише 20 червня 2019 року. Крім того, позивачка

не довела задання їй моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою заступника начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі

від 29 травня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1

із виконання виконавчого листа № 206/6779/18, виданого 22 квітня

2019 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 1 700 000,00 грн

(а. с. 30-31, 32, т. 1).

Постановою заступника начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі

від 29 травня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться

на банківському рахунку ОСОБА_1 (а. с. 102, т. 1).

04 червня 2019 року із карткового рахунку ОСОБА_1 на підставі вищевказаного виконавчого листа № 206/6779/18 списано грошові кошти

у розмірі 1 870 138,28 грн.

Грошові кошти у розмірі 1 870 138,28 грн, що надійшли 07 червня 2019 року на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення грошових коштів

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1 700 000,00 грн, перераховано: ОСОБА_2 - 1 700 000,00 грн; 170 000,00 грн - виконавчий збір; 138,28 грн - витрати ГУЮ (а. с. 107, т. 1).

Грошові кошти у розмірі 1 700 000,00 грн 11 червня 2019 року перераховано на рахунок стягувача - ОСОБА_2 , що підтверджується копією платіжного доручення від 11 червня 2019 року № 4805 (а. с. 108, т. 1).

Постановою начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі від 13 червня 2019 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено у зв`язку

з виконанням вимог виконавчого документа в повному обсязі

(а. с. 111, т. 1).

У зв`язку з перевіркою виконавчого провадження № НОМЕР_1 постановою виконуючого обов`язки начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі

від 25 червня 2019 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 13 червня 2019 року, направлено на адресу стягувача лист щодо повернення помилково перерахованих коштів у розмірі 102 156,74 грн (а. с. 119, т. 1).

Згідно з листом Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 03 липня 2019 року № 9/99/2019 10 грудня 2018 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська подано позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та присвоєно єдиний унікальний номер 206/6779/19. Виконавчий лист, який перебуває

на виконанні у Новокодацькому ВДВС у м. Дніпрі не відповідає виконавчому листу, який видавався Самарським районним судом м. Дніпропетровська, оскільки форма відрізняється від оригіналу; у верхньому куті не зазначено номер провадження; зазначені інші учасники судового процесу, в оригіналі: ОСОБА_4 до ОСОБА_3 ; у наданій копії виконавчого листа сторонами є ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , відповідно і всі інші дані відрізняються від оригіналу; секретар Соловйова О. В. не може видавати виконавчий лист, оскільки вона не є секретарем суду; так само на печатці суду відображені не всі символи, а саме перед і після слова «Україна»

не має такого символу «*»; дата видачі виконавчого листа в оригіналі

15 квітня 2019 року, а в наданій копії 22 квітня 2019 року (а. с. 14, т. 1).

Відповідно до листа Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 03 липня 2019 року № 9/100/2019 станом на 03 липня 2019 року

у провадженні суду цивільних справ відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надходило та не перебувало; виконавчий лист про примусове виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судом не видавався (а. с. 132, т. 1).

За результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 винесено постанову начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі від 05 липня

2019 року, якою: скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 29 травня 2019 року; скасовано постанову про арешт коштів боржника від 29 травня 2019 року; скасовано постанову

про стягнення виконавчого збору від 29 травня 2019 року; винесено повідомлення про повернення виконавчого документу без виконання

(а. с. 134, т. 1).

Грошові кошти у розмірі 57 765,87 грн, що повернулися на депозитний рахунок відділу 11 липня 2019 року, відповідно до статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» перераховано ОСОБА_1

(а. с. 173, 177, т. 1).

У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 22 липня 2019 року

до Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі про повернення незаконно списаних грошових коштів останній листом від 05 серпня 2019 року № 45193 повідомив, що кошти у розмірі 57 765,87 грн перераховані на її рахунок; щодо повернення коштів у сумі 1 700 000,00 грн, які перераховані ОСОБА_2 , державним виконавцем 08 липня 2019 року направлено лист щодо повернення коштів. Станом на 05 серпня 2019 року кошти на депозитний рахунок відділу не повернулися. Також 15 липня 2019 року направлено повідомлення до правоохоронного органу щодо реагування відповідно

до вимог законодавства (а. с. 176, т. 1).

До Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 06 грудня

2019 року внесено відомості за номером 42019040000000746 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою

статті 190 КК України (шахрайство), у зв`язку з тим, що невстановлена особа, діючи умисно з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, надала до Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі виконавчий лист

№ 206/6779/18, виданий 22 квітня 2019 року Самарським районним судом

м. Дніпропетровська, який містить ознаки підробки, про стягнення

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 700 000,00 грн, на виконання якого на підставі вимоги державного виконавця від 03 травня 2019 року

з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк»,

07 червня 2019 року списані грошові кошти у розмірі 1 757 769,35 грн,

чим завдано ОСОБА_1 шкоду в особливо великому розмірі

(а. с. 56-58, т. 3).

Указане кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення) (а. с. 203-205, т. 4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмінова Д. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,

що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див.: пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право

або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі, правонаступником якого є Другий Правобережний ВДВС у Чечелівському та Новокадацькому районах м. Дніпра, ДКС України, третя особа - ОСОБА_2 ,

про відшкодування шкоди.

У позові ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь збитки у розмірі 1 700 000,00 грн, а також

170 000,00 грн у рахунок компенсації моральної шкоди.

Позивачка посилалася на те, що державним виконавцем безпідставно стягнуто з її банківського рахунку грошові кошти у виконавчому проваджені з виконання виконавчого документа, який не видавався судом і в якому вона не є боржником. Разом із цим, грошові кошти державним виконавцем їй не повернуто.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того,

що ОСОБА_1 не довела преюдиційну неправомірність дій державного виконавця при перерахунку коштів, які належать останній, так як у судовому порядку не оскаржила дії державного виконавця.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанції.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому

або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями

чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим

або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього самого Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи положення статей 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність

за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження

№ 12-208гс18).

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає

як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення,

яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19, пункт 26).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про недоведеність позову ОСОБА_1 , посилалися, зокрема, на відсутність факту оскарження позивачкою дій державного виконавця та відсутність відповідного судового рішення.

При цьому судом апеляційної інстанції вказано про те, що суд не повинен самостійно вирішувати питання щодо правомірності дій державного виконавця.

Разом із цим, у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку,

що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Законодавчо встановлені вимоги до доказів у судочинстві визначають,

що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини,

які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази,

які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування

є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню

при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно

до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (пункт 4.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня

2021 року у справі № 910/23097/17, провадження № 12-3гс21).

Колегія суддів зауважує, що процесуальне законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, які можуть свідчити

про протиправність діянь державного виконавця, зокрема закон

не передбачає попереднього ухвалення судового рішення про визнання протиправними відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при здійснені виконавчого провадження як єдиного допустимого доказу на підтвердження існування підстав для відшкодування завданих такими діяннями збитків.

Збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони,

що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється

у витратах, зроблених кредитором, утраті або пошкодженні майна, а також неодержанні кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Обов`язок доведення наявності таких збитків

та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням

і збитками покладено на позивача.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні

з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи,

у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень

у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки, вказуючи

про те, що суд не може самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення без ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій державного виконавця.

Доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими, а твердження державної виконавчої служби, викладені у заявах по суті, у тому числі

у відзиві на касаційну скаргу, про те, що позивачем не надано суду доказів преюдиційної протиправності дій державного виконавця, зокрема відповідного рішення суду і окремо не оскаржено дії державного виконавця, є безпідставними, вони не узгоджуються з вищенаведеними нормами права та правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) ?

це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі,

що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень

та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Основоположний принцип верховенства права визнається одним

із фундаментальних та непорушних ідеалів сучасних демократій, якого мають дотримуватися усі без винятку інституції громадянського суспільства.

У своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права ? це панування права

в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення

у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження»

за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Судами встановлено, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_1

із виконання виконавчого листа № 206/6779/18, виданого 22 квітня

2019 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 1 700 000,00 грн, постановою заступника начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі

від 29 травня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться

на банківському рахунку ОСОБА_1 .

У червні 2019 року із карткового рахунку ОСОБА_1 на підставі вищевказаного виконавчого листа списано грошові кошти у розмірі

1 870 138,28 грн, у тому числі на користь ОСОБА_2 перераховано

1 700 000,00 грн.

Постановою начальника Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі від 13 червня 2019 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено у зв`язку

з виконанням вимог виконавчого документа в повному обсязі.

Разом із цим, у зв`язку з перевіркою виконавчого провадження № НОМЕР_1, постановою виконуючого обов`язки начальника Новокодацького ВДВС

у м. Дніпрі від 25 червня 2019 року скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 13 червня 2019 року, направлено на адресу стягувача лист щодо повернення помилково перерахованих коштів у розмірі 102 156,74 грн.

Крім того, судами встановлено, що у грудні 2018 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська була подана позовна заява

ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики (№ 206/6779/19), а виконавчий лист, який перебував на виконанні

у Новокодацькому ВДВС у м. Дніпрі не відповідає виконавчому листу,

який видавався районним судом. При цьому станом на 03 липня 2019 року

у провадженні суду цивільних справ відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надходило та не перебувало, виконавчий лист про примусове виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судом не видавався.

За результатами перевірки виконавчого провадження № НОМЕР_1 начальником Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі винесено постанову

від 05 липня 2019 року, якою: скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження від 29 травня 2019 року; скасовано постанову про арешт коштів боржника від 29 травня 2019 року; скасовано постанову

про стягнення виконавчого збору від 29 травня 2019 року; винесено повідомлення про повернення виконавчого документа без виконання.

Грошові кошти у розмірі 57 765,87 грн, що повернулися на депозитний рахунок відділу, у липні 2019 року перераховано ОСОБА_1 (стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

ОСОБА_1 зверталася до Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі із заявою про повернення незаконно списаних грошових коштів, у відповідь на яку останнім надано інформацію щодо повернення коштів у сумі

1 700 000,00 грн, які перераховані ОСОБА_2 , зокрема, що державним виконавцем 08 липня 2019 року направлено лист щодо повернення коштів. Станом на 05 серпня 2019 року кошти на депозитний рахунок відділу

не повернулися. Також 15 липня 2019 року направлено повідомлення

до правоохоронного органу щодо реагування відповідно до вимог законодавства.

У грудні 2019 року внесено відомості до ЄРДР за номером 42019040000000746 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство),

у зв`язку з тим, що невстановлена особа, діючи умисно з метою заволодіння чужим майном, шляхом обману, надала до Новокодацького ВДВС

у м. Дніпрі виконавчий лист № 206/6779/18, виданий 22 квітня 2019 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська, який містить ознаки підробки, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2

1 700 000,00 грн, на виконання якого на підставі вимоги державного виконавця від 03 травня 2019 року з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк», 07 червня 2019 року списані грошові кошти у сумі 1 757 769,35 грн, чим завдано ОСОБА_1 шкоду

в особливо великому розмірі.

Верховний Суд, скасовуючи попереднє судове рішення апеляційного суду

та направляючи справу на новий апеляційний розгляд (провадження

№ 61-15527св21), виходив із того, що судом не надано оцінку руху вказаного кримінального провадження та встановленню винних осіб.

Виконуючи вказівки суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попередню постанову апеляційного суду, суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи встановив, що вищевказане кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення).

Разом із цим, указане не може безумовно свідчити про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог.

Факт закриття кримінального провадження та невстановлення правоохоронними органами винних осіб у ньому не вказує про відсутність правових підстав для захисту порушених прав позивачки у рамках цивільного судочинства. При цьому суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, надавши оцінку поданим сторонам доказам у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій фактично встановлено, що на виконання підробленого виконавчого листа на підставі вимоги державного виконавця з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «ПриватБанк»,

у червні 2019 року списані грошові кошти у сумі 1 757 769,35 грн,

чим завдано позивачці шкоду. Безпідставно списані грошові кошти

у повному обсязі позивачці не повернуто.

Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково вважали,

що ОСОБА_1 не довела неправомірності дій державного виконавця.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що виконавець 29 травня 2019 року відкрив виконавче провадження, у цей саме день наклав арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , а вже 04 червня 2019 року з її карткового рахунку списав грошові кошти.

Разом з тим дії державного виконавця при виконанні рішення суду чітко передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Частиною п`ятою статті 26 вказаного закону передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

У частині першій статті 48 названого Закону України унормовано, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Частиною п`ятою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» чітко передбачено, що постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

ОСОБА_1 суду зазначала, що жодних постанов від державного виконавця не отримувала, пропозицій добровільного виконання рішення суду їй не надсилалося. Вказане відповідачем не спростовано.

Ураховуючи наведені норми права та беручи до уваги принцип «розумної обачності», який безумовно має застосовуватися у виконавчому провадженні, Верховний Суд уважає, що у порушення наведених вище основних засад здійснення виконавчого провадження, у порушення своїх імперативних обов`язків, передбачених нормами Закону України

«Про виконавче провадження», дії державного виконавця не були правомірними, державний виконавець не надав належної оцінки виконавчому документу.

При цьому вказане не спростовано у заявах по суті, поданих органом державної виконавчої служби, доводи якого зводяться до того, що не орган державної влади повинен нести відповідальність за відповідні неправомірні дії. Нормами Закону України «Про виконавче провадження» визначено,

що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно

і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, проявити принцип «розумної обачності».

Ураховуючи, що безпідставно списані грошові кошти з банківського рахунку позивачки останній не повернуто, Верховний Суд уважає, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої

ОСОБА_1 було позбавлено права власності на належне їй майно (грошові кошти).

Отже, майнова шкода, завдана ОСОБА_1 має бути їй відшкодована

у спосіб, визначений нею у позовній заяві.

Згідно із частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення частини другої статті 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь

у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року

у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) вказувала,

що із урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності

у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах

про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин,

як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові

від 22 лютого 2023 року у справі № 203/798/20 (провадження

№ 61-10047св22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо моральної шкоди

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди - це правовідношення,

у силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) має право вимагати компенсації завданої моральної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана компенсувати завдану моральну шкоду.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості

(частина третя статті 23 ЦК України).

Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах

про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено,

що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями

або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку

з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми,

при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти,

як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження

№ 61-1132св22).

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для відшкодування позивачці моральної шкоди, розмір компенсації якої складає 15 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення

у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою

для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону

або застосування закону, який не підлягає застосуванню,

або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної

та (або) резолютивної частини.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення

про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , а саме стягнення

з Державного бюджету України на користь останньої грошових коштів

у розмірі 1 700 000,00 грн (збитки) та 15 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи зроблені Верховним Судом висновки, беручи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України, за рахунок коштів Державного бюджету України

на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений

нею за подання позову й апеляційної скарги.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьмінова Дмитра Валерійовича, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня

2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 700 000,00 (один мільйон сімсот тисяч) грн збитків

та 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн компенсації моральної шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за подання позовної заяви

та апеляційної скарги, у загальному розмірі 24 012 (двадцять чотири тисячі дванадцять) гривень 50 (п`ятдесят) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець