Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №740/1433/17

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 740/1433/17

провадження № 61-22592св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - державне підприємство «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Вінгаль В. М., Лакізи Г. П., Шарапової О. Л., від 04 вересня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до державного підприємства «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» (далі - ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 31 січня 2012 року працювала на посаді юрисконсульта ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння». 12 травня 2015 року вона звільнена з посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін. Вказувала на те, що відповідач у день звільнення не провів з нею остаточний розрахунок, а фактичний розрахунок нарахованої, але невиплаченої заробітної плати було проведено відповідачем 13 січня 2017 року.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 травня 2015 року по 13 січня 2017 року у сумі 69 194,34 грн.

Також ОСОБА_4 вказувала на те, що строк на звернення до суду з цим позовом, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, вона не пропустила, оскільки остаточний розрахунок з нею було проведено 13 січня 2017 року.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69 030,76 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції входив із того, що позивачу не були виплачені належні їй від ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» суми у день звільнення - 12 травня 2015 року, остаточний розрахунок було проведено лише 13 січня 2017 року, а тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 04 вересня 2017 року апеляційну скаргу ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, поновити його не просила та не навела поважних причин його пропуску.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, не врахував, що відповідач виплатив їй заборгованість із заробітної плати 13 січня 2017 року, а 07 квітня 2017 року вона звернулась до суду з позовом, тобто не пропустила строк для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтня 2017 року ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення апеляційного суду, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що з 31 січня 2012 року по 12 травня 2015 року ОСОБА_4 працювала на посаді юрисконсульта ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння». При звільненні позивача з роботи заробітна плата не була виплачена.

Також установлено, що 01 липня 2015 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання посвідчення, виданого 12 червня 2015 року комісією з трудових спорів ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» про стягнення на користь ОСОБА_4 заборгованості із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 21 052,05 грн, яке було закрито 08 серпня 2016 року з зв'язку з його виконанням.

Відповідно до довідки ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» 21 липня 2016 року з позивачем був проведений остаточний розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частинами першою-другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Установивши, що позивач звільнена з роботи 12 травня 2015 року, відповідач фактично розрахувався з позивачем 21 липня 2016 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_4 звернулась до суду 07 квітня 2017 року та не просила поновити строк звернення до суду з цим позовом і не навела поважних причин його пропуску, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що фактичний розрахунок нарахованої, але невиплаченої заробітної плати відповідачем було проведено 13 січня 2017 року, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Так, 14 травня 2015 року, тобто після звільнення позивача з підприємства, між ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» та ОСОБА_4 був укладений цивільно-правовий договір про надання послуг строком до 30 червня 2015 року, за виконання якого відповідач зобов'язався виплати позивачу винагороду у розмірі 3 000 грн, після утримань з якої податків залишилася сума у розмірі 2 438,70 грн.

У зв'язку з невиконання відповідачем вказаного договору утворилась заборгованість у розмірі 2 438,70 грн.

24 лютого 2016 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області було відкрито виконавче провадження з примусового виконання посвідчення, виданого 15 лютого 2016 року комісією з трудових спорів ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» про стягнення на користь ОСОБА_4 2 438,70 грн, яке закінчено 14 лютого 2017 року у зв'язку з фактичним повним виконанням, а саме борг перераховано частками платіжними дорученнями, останній платіж - 06 січня 2017 року.

Помилкове зазначення у рішенні комісії з трудових спорів ДП «Ніжинський ремонтний завод інженерного озброєння» та у постанові управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про те, що сума 2 438,70 грн є нарахованою і невиплаченою заробітною платою, не можуть бути підставою для нарахування санкцій, передбачених статтею 117 КЗпП України, та не свідчить про те, фактичний розрахунок нарахованої, але невиплаченої заробітної плати відповідачем було проведено у січні 2017 року, оскільки вказана заборгованість утворись у зв'язку з невиконанням зобов'язань за цивільно-правовим договором.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 04 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта