Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.12.2018 року у справі №756/3856/17

Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 756/3856/17

провадження № 61-48014св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чорний В. В.,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2018 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У березні 2017 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Чорного В. В., заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

На обґрунтовування скарги зазначив, що у 2000 році Мінським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання доньки.

Державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Комишан К. Ю. було здійснено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів та видано довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 04 березня 2015 року № 3655. У цій довідці представником заявника було виявлено ряд помилок.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві було зобов`язано внести зміни до довідки-розрахунку заборгованості по аліментах від 04 березня 2015 року № 3655. В подальшому державним виконавцем було внесено зміни до довідки-розрахунку за періоди з 14 липня 2000 року до 30 січня 2010 року та з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року. Останній варіант довідки-розрахунку заборгованості по аліментам був сформований 02 жовтня 2015 року, відповідно до якої в 2015 році боржником було сплачено заборгованість по сплаті аліментів, а по даній справі закінчено виконавче провадження.

26 лютого 2016 року представник заявника, ознайомившись з матеріалами справи, з`ясував, що державний виконавець здійснив перерахунок заборгованості по аліментам та сформував нову довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 15 січня 2016 року, яку не було направлено боржнику, а зі змісту довідки вбачається що у боржника виявлено заборгованість оскільки не було враховано дані про доходи боржника від підприємницької діяльності.

У зв`язку з тим, що заявник не погоджувався з таким рішенням державного виконавця, була подана скарга на рішення державного виконавця. В подальшому старшим державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Чорним В. В. було видано ще дві довідки-розрахунки заборгованості по аліментам від 01 червня 2016 року та від 04 жовтня 2016 року. Сума заборгованості постійно змінювалась у зв`язку з частим перерахунком - це 208 600,00 грн, 203 795,00 грн та 196 882,00 грн відповідно до трьох довідок.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року було зобов`язано Оболонський РВДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві скасувати довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 04 жовтня 2016 року.

03 березня 2017 року старшим державним виконавцем Оболонського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві було видано нову довідку-розрахунок заборгованості по аліментам.

Заявник вказував, що ця довідка також видана з порушенням вимог законодавства.

Так, починаючи з 19 травня 2000 року до 05 серпня 2014 року він був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював підприємницьку діяльність, застосовуючи при цьому спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Згідно звіту суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку за четвертий квартал 2000 та 2001 років ОСОБА_1 мав від`ємне значення доходів. За четвертий квартал 2002 року обсяг виручки скаржника від реалізації товарів (робіт, послуг) - 270 844,49 грн, за четвертий квартал 2003 року - 345 971,17 грн, за четвертий квартал 2004 року - 59 573,77 грн. Вказані доходи не є чистим прибутком, проте оскаржувана довідка мітить зовсім інші показники витрат на підприємницьку діяльність.

Таким чином, заборгованість нарахована з порушенням вимог законодавства та без врахування документів, які підтверджують дійсні доходи та витрати заявника.

З урахуванням викладених обставин просив суд зобов`язати ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві скасувати довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 03 березня 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволені скарги, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості по аліментам боржника ОСОБА_1 від підприємницької діяльності здійснений державним виконавцем з фактичного заробітку (доходу) боржника з дотриманням вимог законодавства, в межах своїх повноважень та без порушення прав сторін виконавчого провадження.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на неї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

06 лютого 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заінтересована особа просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

19 червня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 липня 2000 року Мінським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2000 року до її повноліття, але не менше Ѕ частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Оболонському, Шевченківському, Дарницькому, Голосіївському районних відділах державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києва.

У порядку здійснення виконавчого провадження державним виконавцем ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Комишан К. Ю. було здійснено розрахунок заборгованості по сплаті аліментів та видано довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 04 березня 2015 року № 3655.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 04 листопада 2015 року, скаргу ОСОБА_1 про зобов`язання ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві внести зміни до довідки-розрахунку заборгованості по аліментам від 04 березня 2015 року № 3655 за періоди з 14 липня 2000 року до 30 січня 2010 року та з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року задоволено та зобов`язано ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві внести зміни до довідки-розрахунку заборгованості по аліментах від 04 березня 2015 року № 3655.

На підставі вищевказаної ухвали державним виконавцем було внесено зміни у довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 04 березня 2015 року № 3655 за періоди з 14 липня 2000 року до 30 січня 2010 року та з 01 травня 2013 року до 30 квітня 2014 року.

02 жовтня 2015 року була сформована довідка-розрахунок заборгованості по аліментам, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 становить 14 903,46 грн.

Постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Білан Ю. С. від 12 листопада 2015 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2858, виданого 24 липня 2000 року у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

31 грудня 2015 року виконавче провадження відновлено та державним виконавцем видано ряд довідок-розрахунків заборгованості по аліментах. Остання була видана 04 жовтня 2016 року, в якій нарахована заборгованість за період з 14 липня 2000 року до 31 грудня 2004 року в розмірі 203 795,00 грн згідно поданих звітів суб`єкта малого підприємства - фізичної особи-платника єдиного податку, виходячи з обсягу виручки від реалізації товарів.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року, яка набрала законної сили 10 листопада 2016 року, було зобов`язано Оболонський РВДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві скасувати довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 04 жовтня 2016 року з тих підстав, що стягнення аліментів здійснюється з фактичного заробітку (доходу) боржника, а як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості борг нарахований з сум виручки від реалізації товарів, що не є доходом скаржника. Зокрема державним виконавцем вказані суми були нараховані без урахування витрат ОСОБА_1 на підприємницьку діяльність, які підтверджуються виписками з банківських рахунків за вказаний період.

На підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року державним виконавцем Оболонського РВ ДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві направлено вимогу боржнику від 23 листопада 2016 року про надання доказів про витрати боржника на підприємницьку діяльність, боржник листом від 28 листопада 2016 року повідомив, що у зв`язку з тим, що банківські виписки були отримані в єдиному екземплярі надати їх до виконавчої служби немає можливості.

У зв`язку з ненаданням боржником доказів про витрати на підприємницьку діяльність для вірного розрахунку заборгованості по аліментам, державним виконавцем направлено повторну вимогу від 23 грудня 2016 року, на яку боржником не надано відповіді.

Примусові приводи від 16 березня 2016 року, від 09 серпня 2016 року та виїзд державного виконавця до боржника за адресою вказаною в матеріалах справи не дали позитивного результату, оскільки боржник за вказаною адресою був відсутній, а до відділу виконавчої служби з відомостями про свої підприємницькі доходи не звертався.

Докази про витрати на підприємницьку діяльність ОСОБА_1 державному виконавцю не надав.

Враховуючи вищенаведені обставини та у зв`язку з ненаданням боржником необхідної інформації щодо підприємницької діяльності державним виконавцем Оболонського РВДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві було видано довідку-розрахунок заборгованості по аліментам від 03 березня 2017 року, виходячи з повідомлення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в ДПІ з 19 травня 2000 року до 06 серпня 2004 року як фізична особа-підприємець. Також довідку складено з урахуванням того, що протягом періоду з 19 травня 2000 року до 31 грудня 2004 року боржник застосовував спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Зокрема державним виконавцем взято до уваги подані звіти суб`єкта малого підприємництва фізичної особи-платника єдиного податку та виписки з банків (Укргазбанк, Сбербанк), які обслуговували боржника під час здійснення ним підприємницької діяльності.

Відповідно до вказаної довідки від 03 березня 2017 року заборгованість по сплаті аліментів за період з 14 липня 2000 року по 24 квітня 2014 року складає 131 587, 28 грн. При цьому, згідно матеріалів виконавчого провадження, боржником за період з 01 липня 2000 року до 01 квітня 2004 року було сплачено 6 910,71 грн. Відтак, з урахуванням фактично сплачених коштів, заборгованість по аліментам за період з 14 липня 2000 року до 31 грудня 2004 року зменшено до 124 677,28 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Суди встановили, що 24 липня 2000 року Мінським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2000 року до її повноліття, але не менше Ѕ частини неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні в Оболонському, Шевченківському, Дарницькому, Голосіївському районних відділах державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києва.

Державним виконавцем Оболонського РВДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві 03 березня 2017 року було видано довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 по аліментам, з якою боржник не згоден.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Звертаючись до суду з цією скаргою, заявник посилався на те, що починаючи з 19 травня 2000 року по 05 серпня 2014 року він був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював підприємницьку діяльність, застосовуючи при цьому спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. Згідно звіту суб`єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку за четвертий квартал 2000 та 2001 років ОСОБА_1 мав від`ємне значення доходів. За четвертий квартал 2002 року обсяг виручки скаржника від реалізації товарів (робіт, послуг) - 270 844,49 грн, за четвертий квартал 2003 року - 345 971,17 грн, за четвертий квартал 2004 року - 59 573,77 грн. Вказані доходи не є чистим прибутком, оскільки мали місце певні витрати. Таким чином, заборгованість нарахована з порушенням вимог законодавства та без врахування документів, які підтверджують дійсні доходи та витрати заявника.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.

Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Разом з тим, положеннями частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Зазначений порядок передбачено приписами частини третьої статті 195 СК України, якою визначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі виникнення спору - судом.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належні та допустимі докази про витрати на підприємницьку діяльність ОСОБА_1 не надав.

Судами встановлено, що державним виконавцем Оболонського РВДВС у м. Київ ГТУЮ у м. Києві оскаржувану довідку-розрахунок заборгованості по аліментам було видано, виходячи з повідомлення ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в ДПІ з 19 травня 2000 року до 06 серпня 2004 року як фізична особа-підприємець. Зокрема, державним виконавцем взято до уваги подані звіти та виписки з банків, які обслуговували боржника під час здійснення ним підприємницької діяльності.

При таких обставинах, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що розрахунок заборгованості по аліментам боржника ОСОБА_1 від підприємницької діяльності здійснений державним виконавцем з фактичного заробітку (доходу) боржника з дотриманням вимог законодавства, в межах своїх повноважень, без порушення прав сторін виконавчого провадження та обгрунтовано відмовив у задоволенні скарги.

Встановлено, що державний виконавець при цьому діяв на підставі, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5). Розрахунок по аліментах відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження» та додатку № 15 вказаної Інструкції.

Доводи касаційної скарги про те, що державним виконавцем заборгованість нарахована не з дійсних доходів боржника не є обґрунтованими, оскільки суперечать матеріалам справи та наявним доказам.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев