Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 686/21732/17

провадження № 61-42855св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного року Хмельницької області від 27 березня 2018 року у складі судді Приступи Д. І. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2018 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного року Хмельницької області від 27 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майнового права на квартиру.

В обґрунтування позову посилався на те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, між Приватним підприємством «Буд Кепітал Менеджмент» (далі - ПП «Буд Кепітал Менеджмент») та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 18 від 21 липня 2016 року, на підставі якого сторонами у справі, як подружжям, було набуто майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Загальна вартість вказаної квартири за цим договором становить 503 040 грн. Позивач вважає, що майнові права на квартиру є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу в порядку, передбаченому законодавством. Зважаючи на те, що право власності на квартиру не реєструється в установленому законом порядку з вини відповідача, він позбавлений можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна подружжя.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним майнове право на Ѕ частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ майна.

В обґрунтування зустрічного позову посилалась на те, що з 09 липня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, після розірвання якого на її утриманні залишилась неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перед розірванням шлюбу вона з відповідачем дійшла згоди про добровільний поділ спільного майна, однак наразі відповідач просить виділити йому частину спірної квартири без урахування інтересів дитини. Зазначала, що відповідач за зустрічним позовом, перебуваючи з нею у шлюбі, приховував від неї отримання додаткових доходів та не сплачує зараз аліменти у розмірі необхідному для забезпечення належного фізичного розвитку їхньої дитини. Крім цього, відповідач вважає за доцільне здійснити поділ лише майнових прав на квартиру та не бажає ділити інше спільно нажите майно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на 2/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 ; здійснити поділ решти спільного майна подружжя у наступному розмірі часток: холодильник з морозильною камерою Samsung RSA1RHMG вартістю 12 799 грн, пральну машину LG F1496AD вартістю 7 599 грн - виділити ОСОБА_2 , гідромасажну ванну Polaris Afina R New 170^130^73 вартістю 8 383,33 грн, французьку натяжну стелю MRM 601 Magic вартістю 2 200 грн, матрац та простирадло вартістю 3 981 грн - виділити ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного року Хмельницької області від 27 березня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнового права задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину 1-кімнатної квартири АДРЕСА_2 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та поділ майна відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира була набута за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, у зв`язку із чим первісний позов підлягає задоволенню. Позовні вимоги за зустрічним позовом в частині відступлення від засади рівності часток подружжя задоволенню не підлягають, оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено, що відповідач за зустрічним позовом не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Вимоги за зустрічним позовом в частині поділу рухомого майна також не підлягають задоволенню з підстав їх недоведенності.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2018 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2018 року в частині задоволення первісного позову змінено, викладено абзац 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Визнати за ОСОБА_1 майнове право на Ѕ частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 18 від 21 липня 2016 року, укладеного між ПП «Буд Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_2 ».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що майнові права на квартиру АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу відповідно до рівності часток. Разом із цим, зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що позивач ОСОБА_1 просив визнати за ним майнове право на Ѕ частину вказаної квартири, а не право власності на Ѕ частину спірної квартири, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову підлягає зміні. При цьому, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про відступ від засади рівності часток і визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири та щодо відмови у поділі рухомого майназ підстав їх недоведеності.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного року Хмельницької області від 27 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для вирішення справи.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2018 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , надійшов відзив, в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/21732/17 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 09 липня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмельницькому реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області (актовий запис № 1047).

Під час проживання у шлюбі 21 липня 2016 року між ПП «Буд Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 18, за умовами якого ОСОБА_2 передано майнові права на житлове приміщення у власність, а саме майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Загальна вартість квартири відповідно до вказаного договору складає 503 040 грн.

Вказана вартість сплачена повністю, що підтверджується довідкою ПП «Буд Кепітал Менеджмент».

Право власності на вказану квартиру не зареєстровано.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

За частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таке ж положення містить і частина друга статті 372 ЦК України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Встановлено, що під час проживання у шлюбі між ПП «Буд Кепітал Менеджмент» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 18 від 21 липня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_2 передано майнові права на житлове приміщення у власність, а саме - майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, оскільки майнові права на вказану квартиру набуто за час шлюбу, вони є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу між ними в рівних частках.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому, суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

При таких обставинах, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог первісного позову, апеляційний суд, встановивши, що за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , дійшов обгрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 майнового права на Ѕ частини спірної квартири.

При цьому судами враховано, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності права подружжя на вказане спірне майно.

Разом із тим, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Встановивши, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, за наявності яких можливо дійти висновку щодо відступу від засади рівності часток згідно з частинами другою, третьою статті 73 СК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя і визнання права власності на 2/3 частини спірної квартири за ОСОБА_2 .

Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо поділу рухомого майна (гідромасажної ванни, холодильника з морозильною камерою, матраца та простирадла, пральної машини та іншого майна), оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено, що вказане майно є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та існує спір щодо його поділу.

Доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не досліджувалось питання розгляду зустрічного позову є необгрунтованими та спростовуються висновками апеляційного суду, обгрунтовано викладеними у мотивувальній частині рішення.

Інші доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили всіх істотних обставин справи та не дослідили належним чином усіх доказів, є необґрунтованими, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Верховний Суд зазначає, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного року Хмельницької області від 27 березня 2018 року у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного року Хмельницької області від 27 березня 2018 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев