Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.04.2023 року у справі №286/1166/21
Постанова КЦС ВП від 11.04.2023 року у справі №286/1166/21

Постанова

Іменем України

11 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 286/1166/21

провадження № 61-2635св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Ігнатпільський кар`єр»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Крейдін Сергій Олександрович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Ігнатпільський кар`єр» (далі -ТДВ «Ігнатпільський кар`єр», товариство) про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нежитлові будівлі.

На обґрунтування позову посилався на таке.

15 лютого 2001 року між ним як покупцем та Акціонерним товариством відкритого типу «Ігнатпільський кар`єр» (далі - АТ ВТ «Ігнатпільський кар`єр») як продавцем, правонаступником якого є ТДВ «Ігнатпільський кар`єр», укладений договір купівлі-продажу двох об`єктів нерухомого майна: будівлі господарського складу та будівлі гаражу, які розташовані на АДРЕСА_1 , загальною вартістю 16 000,00 грн.

Відповідно до умов зазначеного договору продавець зобов`язався передати покупцю у власність майно визначене договором відповідно до акта прийому-передачі та передати документацію на майно, а покупець - сплатити вартість майна, визначену в договорі.

Сторони свої зобов`язання за договором виконали у повному обсязі, про що свідчить підписаний сторонами акт прийому-передачі основних засобів від 18 квітня 2001 року. Вартість придбаної нерухомості він сплатив у повному обсязі, претензій сторони не мають, однак він втратив документи, які підтверджують оплату згідно з договором.

Водночас продавець зняв зі свого балансу відчужену нерухомість, що свідчить про виконання сторонами умов договору у повному обсязі, а при проведенні вторинної інвентаризації станом на 14 березня 2003 року спірні будівлі у зв`язку з відчуженням вилучені в окрему інвентарну справу.

При укладенні зазначеного договору продавець ухилився від його нотаріального посвідчення, хоча передав предмет продажу покупцеві.

Внаслідок невиконання вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору йому відмовили у держаній реєстрації права власності на нерухоме майно.

З моменту прийняття предмета договору, а саме з 18 квітня 2001 року, він постійно відкрито володіє спірним майном та використовує за призначенням для здійснення своєї підприємницької діяльності.

У процесі володіння та розпорядження спірною нерухомістю з 27 жовтня 2003 року він уклав договір оренди земельної ділянки, на якій розміщені спірні нежитлові будівлі, сплачував в установленому порядку орендну плату.

Відповідач, який є правонаступником продавця - АТ ВТ «Ігнатпільський кар`єр», також відмовився нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу.

Станом на день подання позову можливість нотаріального посвідчення вказаного договору втрачена, оскільки об`єкти нерухомості після передачі їх покупцеві за актом приймання-передачі були зняті з балансу АТ ВТ «Ігнатпільський кар`єр». Відсутність у відповідача будь-яких первинних документів про здійснення відповідної господарської операції та правовстановлюючих документів на спірні об`єкти унеможливлює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу. Тому він змушений звернутися з позовом до суду щодо захисту своїх порушених прав та на підставі статей 220 321 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З урахуванням наведеного просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року, укладений між ним (позивачем) та АТ ВТ «Ігнатпільський кар`єр». Визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке складається з будівлі господарського складу та будівлі гаражу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року, укладений між ОСОБА_1 та АТ ВТ «Ігнатпільський кар`єр».

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові будівлі господарського складу та гаражу, розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що придбавши майно за простим письмовим договором, позивач не міг здійснити державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна з об`єктивних причин, через ненадання укладеному сторонами договору нотаріальної форми.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивач звернувся до суду у межах позовної давності з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 01 жовтня 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав належних доказів про те, яке конкретне майно (за якою адресою) він придбав відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року та чи наявне зазначене майно на цей час.

Крім того, майно, на яке просить визнати право власності позивач, не зареєстроване за відповідачем.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що орендував земельну ділянку під спірним майном в Овруцької районної державної адміністрації на підставі договору оренди від 27 жовтня 2003 року, проте власника земельної ділянки він у позовній заяві не зазначив, власник не залучений до розгляду справи судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений таких повноважень.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки стороною оспорюваного договору є саме ТДВ «Ігнатпільський кар`єр» - відповідач у справі, а не орган місцевого самоврядування як можливий власник земельної ділянки.

Рішення суду першої інстанції не порушує права та інтереси Овруцької міської ради Житомирської області.

Суд апеляційної інстанції у порушення пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, зазначаючи, що рішення суду першої інстанції впливає на права Овруцької міської ради Житомирської області, не залучив її до участі у справі як третю особу.

Посилання суду апеляційної інстанції про те, що невідомо яке конкретно майно придбав позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року та чи є воно в наявності на цей час є помилковими, оскільки позивач з квітня 2001 року відкрито користується спірним майном.

Крім того, у постанові Житомирського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у справі № 286/1366/18 встановлено, що майновий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований на АДРЕСА_1 з 2001 року, є власністю ОСОБА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а.

У липні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТДВ «Ігнатпільський кар`єр» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що належним відповідачем у цій справі має бути власник земельної ділянки, на якій розташовані належні позивачу склад та будівлі гаражу, оскільки спірне майно не зареєстроване за відповідачем. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР)встановлено обов`язок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу лише житлового будинку, водночас предметом спору є нежитлові будівлі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Крейдін С. О., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року, укладеного у простій письмовій формі, АТ ВТ «Ігнатпільський кар`єр» відчужило ОСОБА_1 будівлю господарського складу (колишнє приміщення школи) площею 550 кв. м та будівлю гаражу площею 70 кв. м.

Договір купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року, який позивач просить визнати дійсним, та акт прийому-передачі основних засобів від 18 квітня 2001 року, не містять відомостей про адресу місця розташування нерухомого майна.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що майно, на яке просить визнати право власності позивач, не зареєстроване за ТДВ «Ігнатпільський кар`єр».

На спірні правовідносини також поширюється дія норм ЦК Української РСР.

За змістом статей 153 225 ЦК Української РСР, який був чинним на час підписання договору купівлі-продажу спірного майна, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Правило частини другої статті 47 ЦК Української РСР про визнання угоди дійсною не може бути застосоване, якщо сторонами не досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилався на те, що надана до позовної заяви справа (без номеру) на нежитлові будівлі та споруди на АДРЕСА_1 (а. с. 6-14), зокрема наявний у ній оцінювальний акт містить дані про об`єкти (основна будівля, прибудова, відкритий склад, котельна, ганок, ганок) загальною площею 929,5 кв. м, жодний з яких не має площі 550 кв. м.

Журнал підрахунку площі приміщення за цією адресою містить дані про загальну площу приміщень 770,7 кв. м. Оцінювальний акт на гараж за цією адресою містить розмір такого приміщення 99,8 кв. м, а журнал підрахунку площі гаража 78,3 кв. м, у той час як за договором купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року проданий гараж має площу 70 кв. м.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 03 вересня 2020 року № 667 в архівах знаходиться інвентаризаційна справа № 55 на комплекс виробничих будівель та споруд « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на АДРЕСА_1 , первинна інвентаризація яких проводилась 25 червня 1970 року. Із зазначених матеріалів випливає, що до комплексу входила учбова будівля загальною площею 546,6 кв. м.

При проведенні вторинної інвентаризації, станом на 14 березня 2003 року, зазначена будівля у зв`язку з відчуженням була вилучена в окрему справу, на яку 27 січня 2012 року заведена інвентаризаційна справа на АДРЕСА_1 , а в інвентаризаційній справі № 55 поповерховий план погашено у зв`язку із вилученням в окрему справу.

З інвентаризаційних матеріалів встановлено: учбова будівля за АДРЕСА_2 та будівля за АДРЕСА_1 є одна і та ж нежитлова будівля.

У зв`язку з проведеною інвентаризацією 14 березня 2003 року встановлено, що до зазначеної будівлі зроблено прибудову площею 224,1 кв. м (рік побудови не встановлено) (а. с. 26).

Позивач звернувся до суду з двома вимогами: про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нежитлові будівлі.

Суд апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних доказів про те, яке конкретне майно (за якою адресою) він набув за договором купівлі-продажу від 15 лютого 2001 року та чи наявне саме це майно на теперішній час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що у постанові Житомирського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у справі № 286/1366/18 встановлено, що майновий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований на АДРЕСА_1 з 2001 року є власністю ОСОБА_1

Верховний Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки у справі № 286/1366/18 заяву Ігнатпільської сільської ради Овруцького району Житомирської області про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність залишено без розгляду, тому у зазначеній справі питання щодо спірного нерухомого майна по суті не вирішено.

Щодо вимог про визнання права власності на нерухоме майно

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібні висновки викладено, наприклад, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 зазначено, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на спірне майно, позивач визначив відповідачем у цій справі ТДВ «Ігнатпільський кар`єр».

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що спірне майно за ТДВ «Ігнатпільський кар`єр» не зареєстроване. Спірні об`єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області, яка не була залучена до участі у справі.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним відповідачем у цій справі, зважаючи на наявність вимоги про визнання права власності на спірне майно, є Овруцька районна державна адміністрація Житомирської області, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 207/1280/16-ц (провадження № 61-15382св19).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а зазначено, що суд апеляційної інстанції, виявивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке виразилось у незалученні до участі у справі особи, щодо прав, свобод, інтересів та обов`язків якої суд прийняв рішення, повинен був самостійно залучити таку особу до участі у справі на стадії підготовки до апеляційного провадження.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;

Оскільки рішенням суду першої інстанції у цій справі у задоволенні позову відмовлено, воно не може вплинути на права та обов`язки Овруцької районної державної адміністрації, яка не була залучена до участі у справі.

Крім того, у зазначеній нормі йдеться про можливість залучення відповідної особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не як відповідача чи співвідповідача у справі.

Водночас визначення складу відповідачів є правом позивача, а на стадії апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції не має повноважень на залучення до участі у справі належних відповідачів чи співвідповідачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Крейдін Сергій Олександрович, залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 12 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак