Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2019 року у справі №302/451/17

Постанова

Іменем України

09 березня 2021 року

м. Київ

справа 302/451/17

провадження № 61-6109св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, Колочавська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області,

третя особа - ОСОБА_4,

позивач за зустрічним позовом- ОСОБА_3,

відповідач за зустрічним позовом- ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Кожух О. А.,

Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Колочавської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (далі - Колочавська сільська рада) про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, він є власником житлового будинку та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, розташованих на АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 є власником суміжної земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3.

Позивач вказував, що в будівельному паспорті, виданому йому 18 серпня 2015 року, передбачено під'їзну дорогу до будинку. Однак ОСОБА_3 на такій під'їзній дорозі самовільно влаштував огорожу та звів фундамент, що унеможливлює йому під'їзд та створює перешкоди в користуванні власністю.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Колочавської сільської ради

від 25 грудня 2016 року № 4 "Про погодження меж земельної ділянки";

- визнати незаконним і скасувати рішення Колочавської сільської ради

від 21 травня 2017 року № 7 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку";

- визнати незаконним та скасувати право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,03 га;

- усунути порушення його права власності на земельну ділянку з боку ОСОБА_3 та зобов'язати його вчинити дії шляхом демонтажу (розібрання) огорожі (фундаменту), що розташована на під'їзній дорозі до його домогосподарств за рахунок ОСОБА_3 та зобов'язати ОСОБА_3 у майбутньому не створювати йому перешкод

у користуванні земельною ділянкою.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Колочавської сільської ради про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити дії.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що він є власником житлового будинку розташованого за адресою:

АДРЕСА_1. До його домогосподарства облаштована під'їзна дорога, на якій ОСОБА_3 самовільно влаштував огорожу та звів фундамент, що унеможливлює йому під'їзд та створює перешкоди в користуванні власністю.

ОСОБА_2 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Колочавської сільської ради

від 25 грудня 2016 року № 4 "Про погодження меж земельної ділянки";

- визнати незаконним і скасувати рішення Колочавської сільської ради

від 21 травня 2017 року № 7 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку";

- визнати незаконним та скасувати право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,03 га;

- усунути порушення його права власності на земельну ділянку з боку відповідача та зобов'язати ОСОБА_3 вчинити дії шляхом демонтажу (розібрання) огорожі (фундаменту), що розташована на під'їзній дорозі до його домогосподарства за рахунок ОСОБА_3 та зобов'язати ОСОБА_3 у майбутньому не створювати йому перешкод

у користуванні земельною ділянкою.

22 листопада 2017 року ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування державного акту про право приватної власності на земельну ділянку.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що спірна земельна ділянка не є під'їзною дорогою до домогосподарства

ОСОБА_1, а належить йому на праві приватної власності. Тому огорожа з фундаментом збудовані на законних підставах.

Вказував, що державний акт серії ІІІ- ЗК № 030909, виданий 21 травня

1999 року ОСОБА_2, не є належним і допустимим доказом права власності ОСОБА_2, оскільки містить виправлення та на час його видачі ОСОБА_2 був малолітнім.

ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ- ЗК №030909, виданий

21 травня 1999 року на ім'я ОСОБА_2. Вирішити питання розподілу судових витрат.

06 грудня 2017 року ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду із позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року, ухваленим у складі судді Кривка В. П, позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконними і скасовано рішення Колочавської сільської ради

від 25 грудня 2016 року № 4 "Про погодження меж земельної ділянки" та рішення від 21 травня 2017 року № 7 "Про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку".

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,03 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий № 2122482100:01:008:0031,30 травня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 20758706.

Зобов'язано ОСОБА_3 демонтувати фундамент, встановлений на під'їзній дорозі та розташованій за адресою: АДРЕСА_3 для забезпечення під'їзду (проходу) шириною 3,0 м, усунути перешкоди в користуванні під'їзною дорогою до земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю серія ІІІ- ЗК № 030909, виданого Колочавською сільською радою 21 травня 1999 року з реєстрацією в книзі записів за № 198.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 280 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий зір у розмірі 640 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий зір у розмірі

640 грн.

Стягнути з Колочавської сільської ради на користь держави судовий збір

у розмірі 1 280 грн.

Задовольняючи позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відведення земельної ділянки ОСОБА_3 та встановлення меж у натурі (на місцевості) мало місце з порушенням вимог пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості). Крім того, суд першої інстанції вказав, що Колочавська сільська рада, будучи проінформованою про наявність спору між сторонами по причині закриття під'їзду до земельних ділянок позивачів, здійснення самовільного будівництва ОСОБА_3, не вжила заходів щодо врегулювання спору між сусідами і передчасно надала у власність земельну ділянку

ОСОБА_3, порушила вимоги земельного законодавства та не взяла до уваги, що ОСОБА_3 у жовтні 2016 року вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 96 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КпАП України), наслідком якого стало звуження (унеможливлення) проїзду до житлових будинків і земельних ділянок позивачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року в частині вирішення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовлено.

Рішення Міжгірського районного суду від 16 січня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 залишено без змін.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

з кожного по 1 440 грн судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції вказав, що відведення земельної ділянки ОСОБА_3 і встановлення меж у натурі (на місцевості) відбулося без порушення вимог пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), а фактичне існування проходу (проїзду) між будинками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 не є підставою для визнання незаконними і скасування оскаржуваних рішень Колочавської сільської ради та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3 га.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції вказав, що виправлення в державному акті відповідають дійсності, здійснені у двох примірниках оригіналів акта, що зберігаються в ОСОБА_2 та у відділі Держкомзему в Міжгірському районі, а Колочавська сільська рада підтвердила такі виправлення. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 не довів порушення його прав державним актом, виданим ОСОБА_2 Колочавською сільською радою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року, залишити в силі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 січня 2018 року.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови

в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 не оскаржуються, тому

в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Журавель В. І. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Міжгірського районного суду Закарпатської області.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5, справу передано колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку зібраним доказам, натомість прийняв постанову, яка є голослівною та не відповідає обставинам справи. Посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15 заявники стверджують, що ОСОБА_3 не надав доказів про користування спірною земельною ділянкою до передачі її йому у власність сільською радою, не вказав жодних свідків, які б це могли підтвердити.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2019 року Колочавська сільська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

У травні 2019 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 розташований житловий будинок, власником якого є ОСОБА_1.

Згідно з державним актом серії ІІІ- ЗК № 030866, який 21 травня 1999 року видано Колочавською сільською радою, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2921 га для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного (селянського) господарства.

Із плану зовнішніх меж земельної ділянки (долученого до державного акта), встановлено, що земельні ділянки, у тому числі урвища "Біля хати", складають 0,0165 га та 0,0144 га. Земельна ділянка площею 0,0144 га від точки "Д" до точки "А" межує із землями загального користування. Будинок розміщено на земельній ділянці площею 0,0144 га.

У плані-схемі забудови земельної ділянки, виготовленому у 2015 році відділом містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, до земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,031 га та житлового будинку визначено два під'їзди з АДРЕСА_1 шириною по 3,0 м - з правої та лівої сторони.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серія ІІІ- ЗК № 530909, виданого Колочавською сільською радою 21 травня

1999 року, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,1579 га в урвищі "Біля хати" для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства. Згідно плану опису зовнішніх меж цієї земельної ділянки (за державним актом

і технічною справою) від точки "Б " до точки "Є" зазначено межу із землями ОСОБА_1, а від точки "Є " до точки "Ж" із землями ОСОБА_3.

У цих документах не зазначено підхід (під'їзд) до земельної ділянки ОСОБА_2.

Рішенням Колочавської сільської ради від 28 серпня 2015 року № 85 ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,05 га за рахунок земель житлової

і громадської забудови, а саме: землі, які перебувають у користуванні ОСОБА_3 за адресою місця проживання (АДРЕСА_3), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Колочавської сільської ради від 21 травня 2017 року № 7 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,03 га, кадастровий номер 2122482100:01:008:0031.

Із детального плана забудови земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 межує із землями: ОСОБА_4 (від точки "А " до точки "Б"), ОСОБА_1 (від точки "Б " до точки "В "), загального користування (від точки "В " до точки "А").

З акта прийому межових знаків на зберігання встановлено, що розмежування від точки "Б " до точки "В" (землі ОСОБА_1) суміжним землевласником не погоджено з відміткою "відмовився".

Рішенням Колочавської сільської ради від 25 грудня 2016 року № 4 "Про погодження меж земельної ділянки" затверджено розміри щодо встановлення відновлення межі переданої у приватну власність

ОСОБА_3 земельної ділянки, згідно кадастрового плану земельної ділянки, в межах від точки 3 до точки 4-8,16 м, від точки 4 до точки 5-11,65 м.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 зареєстровано

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 травня 2017 року, запис № 20758706, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1266664821224.

Встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 та земельна ділянка ОСОБА_1 по правій стороні межують із землями загального користування - дорогою, по якій існує під'їзд з АДРЕСА_1.

Із комісійного акта та плана-схеми забудови земельної ділянки, складених 23 жовтня 2017 року спільно Колочівською сільською радою, Міжгірським відділом Закарпатської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, відділу містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації, головного управління Держгеокадастру

в Закарпатській області встановлено, що під'їзна дорога до домогосподарства ОСОБА_1 проходить з правої сторони і має статус проїзду. Фактична ширина даної дороги становить 3,0 м. З лівої сторони проходить під'їзна дорога до домогосподарства ОСОБА_2, відповідно до схеми забудови будівельного паспорта на ім'я ОСОБА_1 її ширина по схемі складає 3,0 м, а фактично 2,5 м. За словами сільського голови, до житлового будинку ОСОБА_6 (зараз - ОСОБА_1) завжди проходила доріжка шириною 1,5 м. Сусід ОСОБА_4 відступив, за рахунок своєї земельної ділянки, 1,0 м, внаслідок чого ширина доріжки склала -

2,5 м.

Встановлено, що прохід (під'їзд) гужовим транспортом, малогабаритним транспортом з АДРЕСА_1 вздовж межі земельної ділянки ОСОБА_4, яка закріплена на місцевості стаціонарною огорожею з фундаментом навпроти житлового будинку ОСОБА_3, склався в умовах існуючої забудови житлових будинків протягом десятирічь.

З повідомлення Колочавського сільського голови встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались до Колочавської сільської ради щодо влаштування на земельній ділянці між будинками АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_4) та будинком АДРЕСА_3 (власник ОСОБА_3) проїзду, проходу, дороги.

Встановлено, що Колочавська сільська рада не приймала рішень про визначення під'їзних доріг до земельних ділянок і житлових будинків ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також ОСОБА_3.

Згідно діючого генерального плана села, розробленого у 1969 році, для заїзду чи проходу до будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1, запроектовано дорогу по правій стороні будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1.

Рішенням Колочавської сільської ради від 05 лютого 2013 року № 3 продовжено строк дії генерального плану с. Колочава, розробленого

в 1969 році, до часу розроблення нової містобудівної документації.

07 серпня 2017 року державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, на виконання ухвали Міжгірськього районного суду Закарпатської області від 20 червня

2017 року, складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки та встановлено відсутність порушень вимог земельного законодавства при формуванні земельної ділянки площею 0,03 га (кадастровий номер undefined).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі -

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що постанова суду апеляційної інстанції, в оскаржуваній частині, прийнята з додержанням норм матеріального права та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають

у користуванні громадян (пункт "а" частини 3 статті 116 ЗК України).

Згідно з частинами 1 та 2 статі 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частинами 1 та 2 статі 118 ЗК України.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених

у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 статті 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з абзацом першим пункту 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених статей 12, 13 ЦПК України випадках.

Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України)

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка площею 0,3 га, яка перебувала у користуванні ОСОБА_3, відносилися до земель житлової і громадської забудови, порушень вимог земельного законодавства при її формуванні не виявлено, при цьому спір між суміжними землекористувачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішено у відповідності до вимог статті 158 ЗК України.

Рішень щодо влаштування проходу, проїзду чи дороги між будинками АДРЕСА_2

і АДРЕСА_3 для доступу до будинків АДРЕСА_4 і АДРЕСА_1 Колочавською сільською радою не приймалось.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка передана ОСОБА_3 у власність згідно з вимогами статей 116, 118 ЗК України, а допустимих та належних доказів, відповідно до вимог статей 76, 77, 78, 79 ЦПК України про існування іншої дороги до будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1, крім передбаченої генеральним планом села від 1969 року, позивачами надано не було.

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів передачі у користування ОСОБА_3 спірної земельної ділянки не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність рішень Колочавської сільської ради щодо влаштування проходу, проїзду чи дороги між будинками АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 для доступу до будинків АДРЕСА_4 і АДРЕСА_1.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так

і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник