Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.01.2024 року у справі №278/488/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року

м. Київ

справа № 278/488/22

провадження № 61-7619св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Житомирська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Житомирській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2023 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Миніч Т. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відшкодування матеріальної шкоди, втраченого заробітку, завданого незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зарахування стажу державної служби та загального трудового стажу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у лютому 2022 року звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Житомирській області, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:

- стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на свою користь як відшкодування втраченого заробітку, як шкоду завдану незаконними діями органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду в розмірі 9 112 400 грн;

- зарахувати період з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року протягом якого він не працював, у зв`язку з незаконним звільненням, як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області.

На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року у справі № 1-26/12 його визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за відсутності події злочину у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 396, частиною третьою статті 135 КК України, а також за недоведеністю участі у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 136 КК України, та виправдано.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 08 серпня 2019 року у справі № 1-26/12 виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

Також зазначав, що розслідування та розгляд справи судами тривали з 27 грудня 2001 року (день порушення кримінальної справи) до 17 березня 2020 року (день постановлення рішення Верховним Судом), тобто 18 років 2 місяці 21 день, з яких він був позбавлений волі з 15 березня 2002 року (день його затримання) до 18 березня 2002 року, з 30 квітня 2002 року до 29 липня 2002 року, з 05 серпня 2009 року до 10 серпня 2011 року, тобто 2 роки 3 місяці і 7 днів.

Зазначає, що 8 років 5 місяців 8 днів він був позбавлений права вільно пересуватися територією держави та за її межами, а також права змінити місце проживання (з 18 березня 2002 року до 30 квітня 2002 року, з 29 липня 2002 року до 23 липня 2009 року, з 10 серпня 2011 року до 13 грудня 2012 року).

Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 19 січня 2022 року його поновлено на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділам та іншим державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області з 16 березня 2002 року.

Вказав, що ним втрачено заробітну плату прокурора внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності; через незаконне затримання та звільнення з посади він не працював на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділам та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області в період з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року, у зв`язку з чим даний термін повинен бути зарахований як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

Житомирський районний суд Житомирської області ухвалою від 08 вересня 2022 року залучив до участі у справі співвідповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 13 січня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що він був саме відсторонений від роботи на час перебування під слідством та судом; ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах із Житомирською обласною прокуратурою у період з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року, тому у задоволенні позовних вимог про зарахування періоду з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року, протягом якого ОСОБА_1 не працював у зв`язку з незаконним звільненням, як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділам та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області, а також щодо відшкодування втраченого заробітку суд відмовив.

Житомирський апеляційний суд постановою від 17 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2023 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в період з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з Житомирською обласною прокуратурою, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для застосування положень статей 6, 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у травні2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно з якою термін перебування під вартою зараховуються як до загального стажу державної служби, безперервного стажу, статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої час тримання під вартою зараховується до стажу в потрійному розмірі, статті 58 Конституції України щодо зворотної дії закону в часі внесених змін до Закону України «Про прокуратуру», яким скасовано як дисциплінарне стягнення звільнення з роботи та органів прокуратури з позбавленням класного чину.

В ухваленні судового рішення брала участь суддя, якій було заявлено відвід та, яка підлягала відводу, оскільки вже брала участь у розгляді справи за його позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та витрат у зв`язку з цим на правову допомогу.

Однак, ухвалою суду від 10 січня 2023 року у задоволенні його заяви про відвід судді Дубовік О. М. відмовлено, яка є незаконною і необґрунтованою.

Окрім того, суддя Дубовік О. М. ухвалювала судове рішення у справі в частині відмови у відкритті провадження про відшкодування втраченого заробітку, зарахування до стажу роботи, тощо; в судових засіданнях суддя Дубовік О. М. неодноразово висловлювала думку про те, що у неї своя позиція щодо постанови Житомирського апеляційного суду і вона своєї думки навіть після скасування її ухвали в частині відмови у відкритті провадження про відшкодування втраченого заробітку, зарахування до стажу роботи не змінила.

На порушення вимог статті 40 ЦПК України суддя Дубовік О. М. не передала вирішення питання щодо її відводу на розгляд іншому судді.

Ухвалою від 13 січня 2023 року у задоволенні його заяви про відвід судді Дубовік О. М. також відмовлено, але з інших підстав, яка також є незаконною і необґрунтованою, оскільки суддя Дубовік О. М. особисто знайома та працювала із суддею Баренко С. Г., яка вороже ставилася до нього.

Крім того, суддя Дубовік О. М. без будь-яких клопотань відповідачів та вже перебуваючи у нарадчій кімнаті самостійно відшукала у Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі № 240/9454/22, про яке зазначила у своєму рішенні.

Суд першої інстанції, зокрема зазначав, що справа підлягає розгляду за правилами КАС України, оскільки між сторонами виник публічно-правовий спір, тому наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У матеріалах особової справи відсутні будь-які дані про те, що його ознайомили із поданням прокурора області про позбавлення класного чина та з наказом Генерального прокурора України Потебенька М. О. від 22 березня 2022 року № 300к (на цих документах відсутні його підписи та дати ознайомлення, відсутні дані про надіслання копій йому та достовірні дані про отримання ним копій документів, тощо).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Офіс Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді у серпні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що застосування дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які порочать працівника прокуратури, не є тотожним до кримінальної відповідальності за вчинення таких дій, що узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 травня 2013 року у справі № К/9991/44553/12.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про законність наказу про звільнення прокурора за проступок, який порочить працівника прокуратури, та порушення присяги працівника прокуратури, який видано після порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи, але до постановлення обвинувального вироку. Факт постановлення судом виправдувального вироку у справі № 1-26/12 жодним чином не спростовує наявність в діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 817/3305/15 зазначив: «кримінальне провадження, що проводилося відносно позивача, не виключає наявності у його діях складу дисциплінарного проступку та не позбавляє відповідача можливості накладення дисциплінарного стягнення за його вчинення…».

Про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 як проступку, який порочить працівника прокуратури свідчить практика Верховного Суду, викладена у постановах від 31 травня 2018 року у справі № 804/207/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 9901/454/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.

ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора та з органів прокуратури не внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності, а внаслідок застосування щодо нього дисциплінарного стягнення, що виключає застосування до спірних правовідносин положення статті 1176 ЦК України.

ОСОБА_1 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року у справі № 240/19150/20 та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 10 січня 2022 року № 68055695 наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 19 січня 2022 року № 8к був поновлений на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконання законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області з 16 березня 2002 року.

Наступного дня, тобто 20 січня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із займаної посади та з органів прокуратури за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. Наказом від 20 січня 2022 року ОСОБА_1 звільнено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року, наказом керівника Житомирської обласної прокуратури від 20 квітня 2022 року № 69 скасовано наказ Житомирської обласної прокуратури від 19 січня 2022 року № 8к про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу керівника Житомирської обласної прокуратури від 20 квітня 2022 року № 69 та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах із Житомирською обласною прокуратурою із 16 березня 2002 року, тому його вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, суди не можуть встановлювати факт наявності трудового стажу, встановлення факту наявності трудового стажу, оскільки такі повноваження віднесено до органів Пенсійного фонду України.

У серпні 2023 року Головне управління Національної поліції в Житомирській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах із Житомирською обласною прокуратурою у період з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року, не у зв`язку з порушенням щодо нього кримінальної справи, а був звільнений з посади та органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури.

Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності завданої йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями Головного управління Національної поліції в Житомирській області.

Крім того, Головне управління Національної поліції в Житомирській області не є правонаступником УМВС України у Житомирській області.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Житомирського районного суду Житомирської області.

Справа № 278/488/22 надійшла до Верховного Суду 20 липня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2023 року відзив Житомирської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернув заявнику без розгляду.

Верховний Суд ухвалою від 25 серпня 2023 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про приєднання до матеріалів справи нових доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 2002 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за фактом приховування тяжкого злочину - за ознаками в його діях складу злочину, передбаченого частиною першою статті 396 КК України.

Наказом прокурора Житомирської області № 43 від 15 березня 2002 року звільнено старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області радника юстиції ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України М. Потебенька від 22 березня 2002 року № 300к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» скасовано пункт 1 наказу прокурора Житомирської області № 43 від 15 березня 2002 року. За вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину.

Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року у справі № 1-26/12 ОСОБА_1 визнано невинним і по суду виправданим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 136 КК України, за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, а в обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 135, частиною першою статті 396 КК України, - за відсутністю події злочину.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 07 листопада 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано невинним і виправдано, залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області - без задоволення.

Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури № 8к від 19 січня 2022 року поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області з 16 березня 2002 року. Підстава: рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року, постанова про відкриття виконавчого провадження від 10 січня 2022 року ВП № 68055695.

Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури № 13к від 20 січня 2022 року звільнено ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області за власним бажанням.

Наказом керівника Житомирської обласної прокуратури № 69к від 20 квітня 2022 року скасовано наказ Житомирської обласної прокуратури від 19 січня 2022 року № 8к щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області з 16 березня 2002 року.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі № 240/9454/22 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу керівника Житомирської обласної прокуратури Олександра Білошицького за № 69 від 20 квітня 2022 року про фактичне звільнення з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чина та зобов`язання Житомирської обласної прокуратури вчинити певні дії, а саме поновити його в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією, прокуратури Житомирської області або на рівнозначній посаді з 16 березня 2002 року. Крім того, просив допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу із організованою злочинністю і корупцією прокуратури Житомирської області.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року у справі № 240/19150/20 ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу направлено до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 17 грудня 2021 року у справі № 240/19150/20 позов ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував пункт 2 наказу Генерального прокурора України від 22 березня 2002 року № 300к про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури з позбавленням класного чину. Зобов`язав Житомирську обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді старшого прокурора відділу нагляду за виконанням законів спецпідрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, Житомирської обласної прокуратури або на рівнозначній посаді з 16 березня 2002 року, про що внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства. Стягнув з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2002 року по день прийняття рішення у справі у сумі 118 130,86 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 240/19150/20 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Верховний Суд постановою від 16 листопада 2022 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 240/19150/20 скасував. Позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишив без розгляду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що позивачу було відомо про його звільнення ще з березня 2002 року, а звернувся він з позовом аж у листопаді 2020 року, понад 18 років з моменту виникнення спірних правовідносин, а у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач протягом вісімнадцяти років був позбавлений можливості реалізовувати своє право на оскарження наказу суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» регламентовано порядок, щодо якого громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв`язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності має бути поновлений на колишній роботі (посаді).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв`язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу.

При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах періоди, зазначені в частині першій статті 7 цього Закону, на вибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності або яку він мав після звільнення від кримінальної відповідальності чи після відбування покарання (стаття 8 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений.

Стаття 46 КЗпП України передбачає правило, за яким працівник може бути відсторонений від роботи роботодавцем при появі його на роботі у нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп`яніння; при відмові або ухиленні від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної безпеки, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Спеціальним законодавством встановлено додаткові підстави для відсторонення окремих категорій працівників від роботи, а саме статтею 157 КПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин слідчий зобов`язаний її відсторонити від займаної посади. Про відсторонення цієї особи від роботи слідчий приймає постанову. Відсторонення від роботи провадиться з санкції прокурора або його заступника. Посадова особа також може бути відсторонена від роботи, якщо їй інкримінується вчинення не службового злочину, але вона внаслідок зайняття нею відповідної посади може негативно впливати на хід досудового чи судового слідства. Таке відсторонення так само здійснюється без збереження заробітної плати. При винесенні виправдувального вироку або при припиненні кримінальної справи щодо особи, яку було відсторонено від роботи, їй виплачується середній заробіток за весь час відсторонення за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Встановивши, що наказом прокурора Житомирської області від 15 березня 2002 року № 43 ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури за вчинення проступку, який порочить його як працівника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з Житомирською обласною прокуратурою з 16 березня 2002 року до 19 січня 2022 року.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», згідно з якою термін перебування під вартою зараховуються як до загального стажу державної служби, безперервного стажу, статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої час тримання під вартою зараховується до стажу в потрійному розмірі, статті 58 Конституції України щодо зворотної дії закону в часі внесених змін до Закону України «Про прокуратуру», яким скасовано як дисциплінарне стягнення звільнення з роботи та органів прокуратури з позбавленням класного чину, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ухвали про відмову у задоволенні відводів є незаконними та необґрунтованими не заслуговують на увагу, з таких підстав.

Відповідно до частин першої-третьої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Оскільки заявником не було наведено підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України для відводу (самовідводу) судді першої інстанції Житомирський районний суд Житомирської області правильно визнав заяви ОСОБА_1 про відвід судді необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні.

Також не заслуговують доводи заявника про порушення суддею Дубовік О. М. вимог статті 40 ЦПК України про не передачу вирішення питання щодо її відводу на розгляд іншому судді.

Відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Із матеріалів справи встановлено, що 14 грудня 2022 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 10 січня 2023 року на 11-00 год.

05 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до Житомирського районного суду Житомирської області заяву про відвід судді Дубовік О. М.

Житомирський районний суд Житомирської області ухвалою від 10 січня 2023 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді.

10 січня 2023 року в судовому засіданні було оголошено перерву на 13 січня 2023 року.

ОСОБА_1 13 січня 2023 року подав до Житомирського районного суду Житомирської області заяву про відвід судді Дубовік О. М.

Згідно з статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Оскільки ОСОБА_1 подав заяви про відвід судді Дубовік О. М. пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для її передачі на розгляд іншому судді.

Аргументи касаційної скарги про те, що суддя Дубовік О. М. без будь-яких клопотань відповідачів та вже перебуваючи у нарадчій кімнаті самостійно відшукала у Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі № 240/9454/22, про яке зазначила у своєму рішенні, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Враховуючи те, що чинним законодавством України суду надано право використання тексту судового рішення, який, зокрема внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає у діях судді будь-яких порушень норм процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про долучення нових доказів

ОСОБА_1 у жовтні 2023 року подав до Верховного Суду клопотання, в якому просить долучити до матеріалів справи копії заперечення представника Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, наказів керівника Житомирської обласної прокуратури від 19 січня 2022 року № 8к про поновлення його на посаді, від 20 січня 2022 року № 13к про звільнення з посади за власним бажанням, відповіді Генерального прокурора Костіна А. Є. від 15 лютого 2023 року.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а отже, не може приймати нові докази.

Ураховуючи зазначені положення частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових доказів та долучення їх до матеріалів касаційного провадження на стадії перегляду справи в касаційному порядку.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 13 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 17 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров