Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №274/2571/20
Постанова КЦС ВП від 11.01.2023 року у справі №274/2571/20

Постанова

Іменем України

11 січня 2023 року

м. Київ

справа № 274/2571/20

провадження № 61-10081св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчук Анатолій Миколайович,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

в інтересах якого діє адвокат Бородін Дмитро Вікторович, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2022 року у складі судді Корбута В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 , законним представником якого

до 21 травня 2021 року була ОСОБА_3 ,звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчук А. М., про визнання недійсним договору.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 грудня 2007 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру

АДРЕСА_1 ОСОБА_5 набув на підставі розпорядження органу приватизації відділу житлово-комунального господарства та з питань НС Бердичівського міськвиконкому Бердичівської міської ради від 25 грудня 2007 року за № 19240 про приватизацію квартири, відповідно до якого він отримав свідоцтво про право власності на житло - квартиру.

Надалі рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 листопада 2011 (справа № 2-35/11) вказане рішення

від 25 грудня 2007 року за № 19240 про приватизацію квартири скасовано,

а свідоцтво про право власності на житло визнано недійсним та залишено без змін в цій частині рішенням Апеляційного суду Житомирської області

від 23 січня 2012 року.

Посилаючись на положення статей 203 215 ЦК України та порушення прав неповнолітнього на житло, так як на час укладення оспорюваного договору позивач був неповнолітнім, просив задовольнити позовні вимоги.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 , законним представником якого до 21 травня 2021 року була ОСОБА_3 , просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між

ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Богатирчуком А. М. 28 грудня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 6502.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 20 липня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали без згоди органу опіки та піклування, чим порушили права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 .

Оскільки оспорюваний договір було вчинено тоді, коли ОСОБА_1 був малолітнім, а не неповнолітнім, то його інтереси мали захищати батьки (частина перша статті 39 ЦПК України у редакції (з 15 грудня 2017 року - частина перша статті 59 ЦПК України), які і мали звертатися до суду в його інтересах, а тому положення частини четвертої статті 261 ЦК України (у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття), на яку посилається ОСОБА_1 , за цих обставин застосуванню не підлягає. Таким чином, з позовом у цій справі мали звертатись батьки

ОСОБА_1 , зокрема ОСОБА_3 . З позовом ОСОБА_1 через законного представника ОСОБА_3 , звернувся 31 березня

2020 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ОСОБА_2

ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що ним

з поважних причин пропущено строк для звернення до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника

Бородіна Д. В. , залишено без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 20 липня 2022 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що позовні вимоги є обґрунтованими, ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня

2007 року був малолітньою дитиною, дійшов обґрунтованого висновку про те, що його інтереси мали захищати батьки, які і мали звертатися до суду в його інтересах, а тому положення частини четвертої 261 ЦК України у цьому випадку застосуванню не підлягають.

Встановивши, що у рішенні Апеляційного суду Житомирської області

від 23 січня 2012 року у справі № 22-ц/0690/3992/12 зазначено, що

з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири

від 28 грудня 2007 року ОСОБА_3 звернулась у липні 2008 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що про порушення права ОСОБА_1 вона дізналась у липні 2008 року або раніше, а отже, перебіг позовної давності почався з липня 2008 року та сплив у липні

2011 року або раніше. З позовом ОСОБА_1 через законного представника ОСОБА_3 звернувся 31 березня 2020 року, тому суд першої інстанції правильно вважав, що у задоволенні позову має бути відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, неправильно застосував норми частини четвертої статті 261 ЦК України про початок позовної давності щодо захисту інтересів неповнолітнього з моменту набуття ним повноліття, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що на день подання позову він був неповнолітнім, під час розгляду справи набув повноліття, тому вважає, що саме з 22 травня 2020 року має розпочинатися строк позовної давності щодо захисту його права, яке було порушено.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у залученні до участі в справі як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Службу у справах дітей Бердичівської міської ради, чим порушив вимоги статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року

у справі № 464/1723/14 (провадження № 61-22593св18), від 27 січня

2021 року у справі № 205/4349/16 (провадження № 61-15065св19),

від 26 травня 2021 року у справі № 219/10470/17 (провадження

№ 61-10362св20).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 травня 2003 року відповідно до свідоцтва про народження від 24 червня 2003 року, серія НОМЕР_1 , народився ОСОБА_1 (а.с. 17).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, яке видане відповідно до розпорядження (наказу) Управління житлово-комунального господарства та з питань НС Бердичівського міськвиконкому Бердичівської міської ради від 26 грудня 2007 року за № 19240, квартира

АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_9 прийняла

у власність квартиру

АДРЕСА_1 .

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 09 листопада 2011 року у справі № 2-35/11 позовні вимоги

ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , Бердичівської міської ради, треті особи: Орган опіки та піклування Бердичівської міської ради, Бердичівське міське бюро технічної інвентаризації, Приватне підприємство «Житлосервіс-5», про визнання договору купівлі-продажу недійсним, задоволено.

Скасовано розпорядження органу приватизації Управління житлово-комунального господарства та з питань НС Бердичівського міськвиконкому, Бердичівської міської ради від 25 грудня 2007 року за № 19240 про приватизацію квартири

АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, квартири АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_5 26 грудня 2007 року.

Визнано недійсною реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 - за ОСОБА_5 від 26 грудня 2007 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 28 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А. М., зареєстрований у реєстрі за № 6502.

Визнано недійсною реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 - за ОСОБА_9 (а.с. 10-13).

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 23 січня 2012 року апеляційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Бердичівської міської ради задоволено частково.

Скасовано рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09 листопада 2011 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації на ім`я ОСОБА_6 і ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , Бердичівської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і скасування державної реєстрації нерухомого майна на ім`я ОСОБА_9 за безпідставністю.

У решті рішення залишено без змін (а.с. 15-16).

У справі № 2-35/11 судами встановлено, що у квартирі

АДРЕСА_1 з 1981 року проживала та була зареєстрована ОСОБА_3 , разом з якою був зареєстрований її син ОСОБА_1 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року

у справі № 274/6230/14 за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсною реєстрації права власності на нерухоме майно, встановлено, що ОСОБА_5 проживав за адресою: квартира АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 проживала і була зареєстрована з 1981 року за цією ж адресою і разом з нею був зареєстрований її малолітній син ОСОБА_1

29 вересня 2021 року ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності (а.с. 140).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Бородін Д. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним

з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб,

а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 неправомірно оформив та одержав свідоцтво про право власності на спірну квартиру, при приватизації квартири не було отримано письмової згоди всіх повнолітніх членів сім`ї, зокрема ОСОБА_3 , яка постійно мешкала в цій квартирі, а також були порушені права її малолітнього сина ОСОБА_10 ,спірний договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 та

ОСОБА_2 уклали без згоди органу опіки та піклування, чим порушили права та інтереси малолітнього ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення відповідач ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності (а.с. 140).

Встановивши, що у рішенні Апеляційного суду Житомирської області

від 23 січня 2012 року у справі № 2-35/11 зазначено, що з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня

2007 року ОСОБА_3 звернулася у липні 2008 року, а отже, про порушення права ОСОБА_1 вона дізналась у липні 2008 року, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що перебіг позовної давності почався з липня

2008 року, а тому позовна давність сплила у липні 2011 року. Проте ОСОБА_3 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом про визнання спірного договору недійсним

31 березня 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідне клопотання відповідачем, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували позовну давність до вимог позивача, оскільки такий строк має обраховуватись із повноліття ОСОБА_1 , є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України).

Встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_5 та

ОСОБА_2 укладено 28 грудня 2007 року. На момент укладення оспореного договору ОСОБА_1 було 4 роки. Тобто на час укладення спірного договору ОСОБА_1 був малолітнім.

Отже, правило частини четвертої статті 261 ЦК України застосовується до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, у тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їхні права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо інші особи вчинили правочин, що порушував права або інтереси неповнолітньої особи, саме на час вчинення такого правочину.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 22 травня 2019 року у справі № 363/2894/17-ц (провадження

№ 61-5337св19), від 11 березня 2020 року у справі № 753/6432/16-ц (провадження № 61-8294), від 25 червня 2021 року у справі № 465/3609/15-ц (провадження № 61-17930св20).

Оскільки оспорений правочин вчинено тоді, коли ОСОБА_1 був малолітнім, а не неповнолітнім, його інтереси мають захищати батьки, зокрема мати ОСОБА_3 (частина перша статті 39 ЦПК України

(2004 року), частина перша статті 59 ЦПК України (у редакції з 15 грудня 2017 року)), яка зверталися вже до суду, то положення частини четвертої статті 261 ЦПК України, на що посилається позивач, у цій ситуації застосуванню не підлягає.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 464/1723/14 (провадження № 61-22593св18), від 27 січня 2021 року у справі

№ 205/4349/16 (провадження № 61-15065св19), від 26 травня 2021 року

у справі № 219/10470/17 (провадження № 61-10362св20), не заслуговують на увагу, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі зазначеним висновкам не суперечать.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Згідно із частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бородін Д. В., про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною третьою

статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бородін Дмитро Вікторович, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бородін Дмитро Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області

від 20 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 08 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець