Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2019 року у справі №683/1795/17

Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 683/1795/17

провадження № 61-544св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року у складі судді Цішковського В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі перед виїздом за кордон у 1995 році попросили її приглянути за належною їм квартирою АДРЕСА_1, залишивши їй ключі та правовстановлюючі документи.

З часу виїзду за кордон відповідачі не поверталися до квартири та втратили до неї інтерес. Починаючи з 2002 року вона стала в ній проживати, утримувати у належному стані та несла витрати за житлово-комунальні послуги.

Посилаючись на те, що вона добросовісно, відкрито та безперервно володіє нею протягом тривалого часу, просила суд визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із відсутності правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, оскільки остання не довела факту добросовісності та безперервності володіння спірним майном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 аргументована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наявні підстави для задоволення її позовних вимог про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю і не застосували положення статті 344 ЦК України.

Крім того, суд першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права дійшли висновку про відсутність доказів відмови відповідачів від спірної квартири, оскільки не врахували, що останні понад 22 роки не цікавилися своїм майном, не сплачували плату за його утримання та комунальні послуги, що є втратою інтересу до свого майна і як наслідок відмови від нього.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Витребувано з Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області зазначену справу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 1995 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1.

З 1996 року вони в ній не проживають, ключі та правовстановлюючі документи залишили позивачці, яка, починаючи з 2002 року, почала нею користуватись.

Згідно квитанцій про сплату комунальних послуг за вказану вище квартиру частина сплачена ОСОБА_1, а інша частина - ОСОБА_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено частинами 1 та 4 статті 344 ЦК України. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.

Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Для встановлення наявності передбачених законом підстав для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно, щоб особа, яка посилається як на підставу набуття такого майна за набувальною давністю, згідно з положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України довела, що заволоділа майном добросовісно і при цьому її володіння є відкритим та безперервним протягом десяти років.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 з 2002 року відкрито та безперервно користується квартирою, яка належить ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної власності.

Разом із тим, позивач, достовірно знаючи, що відповідачі є співвласниками квартири, проживала в ній за згодою останніх. При цьому розуміла, що вона володіє чужою річчю та у неї немає правових підстав для набуття права власності на квартиру.

За таких обставин ознака добросовісності володіння позивачем спірною квартирою відсутня.

Крім того, факт відмови відповідачів від права власності на належне їм нерухоме майно - спірну квартиру судами не встановлено.

Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами фактичних обставин, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відсутні.

Сам по собі факт проживання позивача у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права дійшли висновку про відсутність доказів відмови відповідачів від спірної квартири, колегія суддів також відхиляє, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до статтей 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук