Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.10.2019 року у справі №703/1095/17

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 703/1095/17

провадження № 61-27701св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2,

треті особи: відділ з питань державної реєстрації Смілянської районної державної адміністрації Черкаської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ековерс",

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року у складі головуючого-судді Васильківської Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 жовтня 2008 року між ним та Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області укладено договір оренди землі, згідно з яким йому передано в оренду земельну ділянку, площею 108,19 га строком на 5 років. 10 грудня 2013 року він звернувся із заявою до Головного управління держземагентства у Черкаській області про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 108,19 га в оренду на 25 років в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області про що 12 грудня 2013 року Головним управлінням держземагенства у Черкаській області було видано відповідний наказ № ЧК/7123785500:02:001/00001597.

Позивач зазначає, що наказом Головного управління держземагенства у Черкаській області від 10 липня 2014 року № 78 вищевказаний наказ скасовано. Однак постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління держземагенства у Черкаській області від 10 липня 2014 року № 78 в частині скасування наказу № ЧК/7123785500:02:001/00001597.

Згодом позивачу стало відомо, що орендарем спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 01 грудня 2014 року, укладеного з Головним управлінням держземагенства у Черкаській області.

Позивач вважає, що укладанням договору оренди спірної земельної ділянки з ОСОБА_2 порушене його переважне право, передбачене статтею 777 ЦК України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Він є добросовісним орендарем, оскільки належно виконує умови договору оренди землі, продовжує користуватися земельною ділянкою, своєчасно та регулярно сплачує орендну плату. Головне управління держземагенства у Черкаській області протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди землі не звернулося до нього з листом про заперечення у його поновленні, а навпаки, без його відома, уклало договір оренди землі з ОСОБА_2.

Ураховуючи викладене ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди землі від 01 грудня 2014 року, укладений між Головним управлінням держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію цього договору; визнати поновленим строк дії договору оренди спірної земельної ділянки від 15 жовтня 2008 року; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області вчинити дії щодо укладення з позивачем додаткової угоди оренди спірної земельної ділянки.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з незаконного користування, посилаючись на те, що укладений 01 грудня 2014 року між ним та Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області договір оренди землі відповідає всім вимогам закону. ОСОБА_1 права на використання спірної земельної ділянки не має, проте вчиняє дії по обробітку цієї земельної ділянки, чим порушує його права на користування спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено, витребувано у ОСОБА_1 із незаконного користування земельну ділянку з кадастровим номером 7123785500:02:001:0373, площею 108,1905 га з цільовим призначенням - сільськогосподарські угіддя - рілля, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області, передавши законному користувачу ОСОБА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не є стороною договору оренди земельної ділянки площею 108,19 га, укладеного 15 жовтня 2008 року між ФОП ОСОБА_1 та Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області, а тому оспорюваний договір оренди цієї ж земельної ділянки від 01 грудня 2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2, жодним чином не порушує права ОСОБА_1 як фізичної особи, тому відсутні підстави для задоволення зустрічного позову. Крім того, на момент укладення договору оренди землі із ОСОБА_2 01 грудня 2014 року, спірна земельна ділянка вважалась вільною, тому він на законних підставах є орендарем спірної земельної ділянки, а використання її ОСОБА_1 у власних цілях є незаконним та порушує права ОСОБА_2 як орендаря, тому зустрічний позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилено, рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив судове рішення без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами при розгляді справи не були спростовані доводи позивача зазначені в позовній заяві, зокрема те, що договір оренди землі із ОСОБА_2 укладено під час дії іншого договору оренди цієї ж земельної ділянки з ОСОБА_3 Судом порушено пункт 4 частини 1 статті 201 ЦПК України, яким встановлено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, оскільки Смілянським міськрайонним судом Черкаської області 20 червня 2017 року було відкрито провадження у справі, де предметом позову є та ж сама земельна ділянка, що й у цій справі та на момент ухвалення оскаржуваних рішень зазначена справа розглянута не була. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, незрозуміло з яких саме підстав суд визначив, що саме позивач займає спірну земельну ділянку, однак жодного доказу, який би підтверджував вказані обставини, суду не надано.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому у січні 2018 року відзиві ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій, які є законними та обґрунтованими.

21 травня 2018 року справу № 703/1095/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 жовтня 2008 року між приватним підприємцем ОСОБА_1. та Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області укладено договір оренди землі з кадастровим номером 7123785500:02:001:0373, площею 108,19 га, яка знаходиться в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області. Вказаний договір зареєстровано у Смілянському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" 20 листопада 2008 року.

01 грудня 2014 року між Головним управлінням держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі з кадастровим номером 7123785500:02:001:0373, площею 108,1905 га, яка знаходиться в адміністративних межах Носачівської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29 травня 2015 року ОСОБА_2 28 травня 2015 року зареєстрував своє право оренди вищевказаної земельної ділянки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Про це зазначається й у частині 1 статті 3 ЦПК України 2004 року.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що договором оренди землі від 01 грудня 2014 року, укладеним між Головним управлінням держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2, порушене його право володіння та користування відповідною землею на умовах раніше укладеного договору оренди (15 жовтня 2008 року), а також переважне право на поновлення договору оренди на новий строк.

Суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом як фізична особа, а договір оренди землі від 15 жовтня 2008 року, дію якого він просить поновити, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Смілянською районною державною адміністрацією Черкаської області.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши, що оскільки позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не є стороною договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером undefined, площею 108,19 га, укладеного 15 жовтня 2008 року, а тому оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений 01 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2, жодним чином не порушує прав позивача за первісним позовом ОСОБА_1 як фізичної особи, дійшли правильного висновку щодо відмови в задоволенні первісного позову.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1, то колегія суддів зазначає наступне.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час укладення договорів оренди від 01 грудня 2014 року, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною 5 статті 126 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час укладення договорів оренди від 01 грудня 2014 року, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як встановили суди 01 грудня 2014 року між Головним управлінням держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі. Право оренди, на підставі вищевказаного договору оренди, ОСОБА_2 28 травня 2015 року зареєстрував у Реєстраційній службі Смілянського міськрайонного управління юстиції Черкаської області, тобто саме ОСОБА_2 є законним орендарем спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 2 статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли до правильного висновку про те, що ОСОБА_2 є законним орендарем спірної земельної ділянки, в той час як ОСОБА_1 використовує земельну ділянку без відповідних на те правових підстав, що ним не заперечується, а тому наявні підстави для задоволення зустрічного позову.

Доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and
Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко