Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2018 року у справі №766/1314/17

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 756/1314/17

провадження № 61-1786св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко Олександр Анатолійович, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Херсонської міської ради,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7,

представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8,

представник Херсонської міської ради - Вершиніна Світлана Сергіївна,

представник Міністерства юстиції України - Макушинський Станіслав Ігорович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Гаврилова Д. В. від 25 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я. від 20 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О. А., ОСОБА_5, ОСОБА_6, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання протиправним рішення державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 11 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала у позику грошові кошти в сумі 85 000 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення договору позики становило 10 634,31 дол. США, строком до 11 грудня 2013 року.

У той же день, з метою забезпечення вимоги ОСОБА_5 за договором позики, сторони уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

20 листопада 2013 року та 02 червня 2014 року до вказаних договорів сторонами вносились зміни, за якими збільшено суму позики у гривні до 125 219 грн, з урахуванням зміни курсу долара США, та продовжено строк повернення позики до 02 грудня 2014 року.

04 грудня 2014 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_1 вимогу щодо погашення заборгованості за договором позики, за якою вимагав виконати в повному обсязі зобов'язання за вказаним договором та повідомив про свої права як позикодавця та іпотекодержателя.

Після отримання зазначеної вимоги, ОСОБА_1 продовжила виконувати свої зобов'язання, сплативши відповідачу 40 276 грн. Однак, 09 вересня 2015 року державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О. А. прийняв рішення № 24294273 «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким зареєстрував право власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Вважає, що державний реєстратор прийняв вказане рішення з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, письмова вимога ОСОБА_5 не містить стислого змісту порушених зобов'язань, а також вказівки на конкретний строк, у який зобов'язання мало бути виконане; реєстратор порушив встановлений законом строк для реєстрації за ОСОБА_5 права власності; реєстрація права власності здійснена у м. Києві, тоді як іпотечне майно знаходиться у м. Херсоні, що свідчить про порушення реєстратором принципу територіальності дій.

У подальшому, 22 грудня 2015 року ОСОБА_5 уклав зі ОСОБА_6 договір купівлі-продажу, згідно якого продав останньому спірну земельну ділянку. Так як земельна ділянка вибула з володіння позивача, як власника, поза її волею, вважає, що вона має право витребувати її у ОСОБА_6, як у добросовісного набувача.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О. А. від 09 вересня 2015 року № 24294273, яким проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_5; зобов'язати відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчого комітету Херсонської міської ради поновити запис № 1191793 про державну реєстрацію на вказану земельну ділянку за позивачем та витребувати її від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 25 травня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано суду доказів повного виконання нею письмової вимоги іпотекодержателя щодо погашення заборгованості за договором позики, а отже дії державного реєстратора по проведенню державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 відповідають вимогам чинного законодавства. Оскільки позивач не довела протиправне позбавлення її права власності на вказану земельну ділянку, суд залишив без задоволення її вимогу про витребування майна із незаконного володіння.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Визнаючи доводи апеляційної скарги про порушення державним реєстратором 5-денного строку прийняття рішення про реєстрацію переходу права власності та територіальної юрисдикції не спроможними, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено, яким чином зазначені нею порушення процедури державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку впливають на законність підстав позбавлення її права власності.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що надіслана 04 грудня 2014 року ОСОБА_5 вимога щодо погашення заборгованості за договором позики не містила суми боргу та строк, протягом якого потрібно сплатити цей борг, а носила лише попереджувальний характер. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази вручення вказаного листа позивачу. Також, судами не була визначена сума фактичного боргу позивача та фактична вартість предмет іпотеки, питання оцінки предмета іпотеки та її співмірність із сумою боргу не з'ясовувалася. Суди не врахували, що під час розгляду справи позивачем було повернуто частину боргу в сумі 40 876 грн і при наявності боргу в розмірі 84 343 грн не є доцільним позбавляти позивача права власності на спірну земельну ділянку в обраний відповідачем спосіб. Крім того, на спірній земельній ділянці знаходиться недобудований триповерховий будинок, огорожа, будівельник вагончик, будматеріали та інструменти на значні суми, що залишилося судами поза увагою.

10 квітня 2018 року ОСОБА_6 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд установив, що 11 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого остання отримала у позику грошові кошти в сумі 85 000 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення договору позики становило 10 634,31 дол. США, та зобов'язалася їх повернути до 11 грудня 2013 року.

У той же день, з метою забезпечення вимоги ОСОБА_5 за договором позики, сторони уклали іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належну їй земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, вартість якої сторони визначили у 148 955 грн.

20 листопада 2013 року та 02 червня 2014 року до вказаних договорів сторонами вносились зміни, за якими збільшено суму позики у гривні до 125 219 грн, що еквівалентно 10 634,31 дол. США, та продовжено строк повернення позики до 02 грудня 2014 року.

04 грудня 2014 року ОСОБА_5 направив ОСОБА_1 вимогу щодо погашення заборгованості за договором позики, за якою вимагав виконати в повному обсязі зобов'язання за вказаним договором та повідомив про свої права як позикодавця та іпотекодержателя.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики, ОСОБА_5 звернувся до Реєстраційної служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Херсоні із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, за результатами розгляду якої 09 вересня 2015 року державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О. А. прийняв рішення № 24294273 «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», яким зареєстрував право власності за ОСОБА_5 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, що при зверненні до реєстраційної служби ОСОБА_5 надано договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 червня 2013 року.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договору, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, встановленого статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

У пункті 6.4 сторони іпотечного договору погодили, що іпотекодержатель може звернути стягнення шляхом позасудового врегулювання між сторонами спору у разі настання випадків, передбачених в пунктах 6.2-6.3 цього договору.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

Так, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем в суді.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений порядок проведення державної реєстрації прав, відповідно до умов якої для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Оскільки позивачем не надано доказів погашення заборгованості за договором позики, то правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що набуття права власності на предмет іпотечного майна відбулось з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_5 були вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ураховуючи те, що позивачем не наведено доказів свого порушеного права власності на спірну земельну ділянку, не встановлено незаконного володіння ОСОБА_6 (власник спірної земельної ділянки, який набув право власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року) майном позивача, суди дійшли правильних висновків про відмову в позові в частині витребування спірної земельної ділянки.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило