Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2018 року у справі №472/21/17

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 472/21/17

провадження № 61-29791 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Одеський державний університет внутрішніх справ,

відповідач - ОСОБА_1,

у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О., Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Одеський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до наказу від

18 серпня 2008 року № 139 о/с, ОСОБА_1 був зарахований до Одеського державного університету внутрішніх справ.

22 вересня 2008 року між Одеським державним університетом внутрішніх справ, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця у Одеському державному університеті внутрішніх справ, умовами якого передбачено, що після закінчення відповідачем вищого навчального закладу, він зобов'язаний приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначений, і відпрацювати не менше трьох років.

У пункті 3.2 договору передбачено, що у разі звільнення особи зі служби протягом перших трьох років після закінчення вищого навчального закладу, він відшкодовує фактичні витрати, пов'язані з його підготовкою.

24 червня 2012 року ОСОБА_1 закінчив університет, отримав диплом фахівця, був відряджений для подальшого проходження служби до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області. Відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 27 квітня 2015 року № 111 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням).

Посилаючись на те, що відповідач порушив умови договору про підготовку фахівця у Одеському державному університеті внутрішніх справ, зокрема не відпрацював три роки на посаді, на яку призначений після закінчення вищого навчального закладу, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму грошових витрат на його навчання у розмірі 55 395,66 грн, а саме: грошове забезпечення -

14 869,45 грн; нарахування на заробітну плату - 3 844,09 грн; речове забезпечення - 1 767,75 грн; харчування - 21 381,92 грн; комунальні послуги - 13 532,35 грн.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2017 року позовні вимоги Одеського державного університету внутрішніх справ задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеського державного університету внутрішніх справ 45 748,50 грн витрати на навчання, що складаються з: грошового забезпечення - 13 021,45 грн; нарахування на заробітну плату - 3 844,09 грн; харчування - 16 435,57 грн; комунальних послуг - 10 679,64 грн; речового забезпечення - 1 767,75 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив умови договору про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ, не відпрацював три роки на посаді, на яку призначений після закінчення вищого навчального закладу, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати на його навчання відповідно до Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих начальних закладах Міністерства внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року № 313 (далі Порядок № 313), з урахуванням також Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України № 419/831/240/605/537/219/534 від 16 липня 2007 року (далі Порядок № 419). Визначаючи розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, суд першої інстанції вважав, що відповідач повинен відшкодувати грошове і продовольче забезпечення у розмірі, що становить різницю між сумою витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військовою спеціальністю за перші 12 місяців навчання; витрати на медичне забезпечення, комунальні послуги, плата за харчування не підлягають відшкодуванню за перші 12 місяців навчання; речове забезпечення та нарахування на заробітну плату, з урахуванням визнання позову відповідачем у цій частині, відшкодовується у повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ задоволено, рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2017 року в частині обсягу задоволених вимог та розміру витрат, що підлягають відшкодуванню змінено, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеського державного університету внутрішніх справ 55 395,66 грн витрат, пов'язаних з навчанням.

Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у навчальному закладі за весь період навчання. Підстав для зменшення указаних витрат з урахуванням різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю немає, оскільки ОСОБА_1 строкової служби не проходив, навчаючись у вищому закладі, не здобув військову-облікову спеціальність, закінчив навчальний заклад за спеціальністю «юрист», а тому зменшення розміру витрат на його навчання із застосуванням сум витрат на утримання військовослужбовця за 1 тарифним розрядом, є помилковим.

У липні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій заявник просив скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року та залишити в силі рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2017 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

На обгрунтування доводів касаційної скарги заявник посилався на не урахування апеляційним судом того, що порядок відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах передбачає диференціацію розміру відшкодування особами вказаних витрат залежно від факту проходження або не проходження ними строкової служби до вступу у вищий навчальний заклад. Ураховуючи, що він не проходив військову службу до вступу в Одеський державний університет внутрішніх справ, то витрати, які підлягають відшкодуванню розраховуються відповідно до пунктів 2.1.1.2, 2.1.2.2, 2.1.3.2, 2.1.6.2, 2.1.4.2 Порядку № 419, який правильно застосував суд першої інстанції. Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 964 (далі Порядок № 964) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ним не регулюється порядок проходження служби в органах внутрішніх справ. Здобуття ним військово-облікової спеціальності не впливає на диференціацію розміру відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі.

У вересні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення Одеського державного університету внутрішніх справ на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що порядок відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійснюється відповідно до Порядку № 313 та договору про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 22 вересня 2008 року, якими передбачено, що відповідач у разі звільнення зі служби протягом перших трьох років після закінчення навчання у вищому навчальному закладі відшкодовує витрати, пов'язані з його утриманням, у розмірі фактичних витрат. Порядок № 419 застосовується при розрахунку розміру відшкодування указаних витрат, при цьому його положення щодо диференціації розміру відшкодування особами витрат за навчання залежно від факту проходження або не проходження такими особами строкової служби до навчання у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ, та з урахуванням різниці суми витрат на утримання осіб в навчальному закладі і утримання військовослужбовців строкової служби по відповідній військово-обліковій спеціальності розповсюджується лише на курсантів у разі розірвання контракту щодо навчання та у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років. ОСОБА_1 не проходив військової служби та не здобував військово-облікову спеціальність, при цьому Одеський державний університет внутрішніх справ не є вищим військовим навчальним закладом.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

23 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 18 серпня 2008 року №139 о/с ОСОБА_1 зараховано до складу курсантів Одеського державного університету внутрішніх справ.

22 вересня 2008 року між Одеським державним університетом внутрішніх справ, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця у Одеському державному університеті внутрішніх справ.

Відповідно до пунктів 2.3.5, 2.3.6 договору, після закінчення навчання відповідач зобов'язувався прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначений, і відпрацювати не менше трьох років.

У разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.

24 червня 2012 року ОСОБА_1 закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство», освітній рівень «бакалавр», та був направлений для подальшого проходження служби до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області (наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 23 червня 2012 року № 64 о/с.)

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області №42 від 25 червня 2012 року ОСОБА_1 призначено з 25 червня 2012 року слідчим слідчого відділу Южноукраїнського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, та звільнено за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 30 квітня 2015 року (наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 27 квітня 2015 року № 111 о/с).

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 відпрацював менше трьох років після закінчення вищого навчального закладу до моменту звільнення з органів внутрішніх справ (24 червня 2012 року - 30 квітня 2015 року ) законними та обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність у нього обов'язку відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3.2 договору про підготовку фахівця у Одеському державному університеті внутрішніх справ відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання є підставою для відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця у вищому навчальному закладі.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 313, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

У пункті 3 Порядку № 313 зазначено, що витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням Міністерства внутрішніх справ та особою. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі (пункт 4 Порядку № 313).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 313 у повному розмірі відшкодовуються витрати особами чоловічої статі, що вислужили встановлений законодавством строк строкової військової служби до вступу у навчальний заклад, та жіночої статі - за весь період навчання; особами, що навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує такий строк; з урахуванням різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 навчався в Одеському державному університеті внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство», військово-облікової спеціальності не здобував, військової служби не проходив, правильними є висновки апеляційного суду, що відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування фактичних витрат на його підготовку у позивача з урахуванням різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю.

Водночас, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не урахували, що згідно положень вищенаведеного пункту 5 Порядку № 313 відшкодування витрат, особами, які навчалися понад встановлений законодавцем строк строкової військової служби, розрахунок витрат здійснюється у повному розмірі за весь період навчання понад цей строк.

Таким чином, якщо особа продовжує навчатися у навчальному закладі після того, як вважається такою, що вислужила встановлений для неї законодавством строк строкової служби, вона відшкодовує витрати за той період навчання, який перевищує цей строк.

Суди попередніх інстанцій на зазначені положення законодавства уваги не звернули, не урахували, що для правильного застосування положень пункту

5 Порядку № 313 щодо розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням осіб у навчальному закладі, які підлягають відшкодуванню, необхідно визначити строк строкової військової служби та період фактичного навчання відповідача.

Строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, - до 12 місяців; для матросів і старшин, які проходять строкову військову службу на кораблях, суднах і в берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил Збройних Сил України та Морської охорони Державної прикордонної служби України, - до 18 місяців; для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, - до 9 місяців (частина перша статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинній на час вступу та навчання відповідача у навчальному закладі).

При цьому суди попередніх інстанцій визначений законодавством строк строкової військової служби для відповідача не встановили та не перевірили чи були виключені з розрахунку витрат, пов'язаних з навчанням заявника в Одеському державному університеті внутрішніх справ, витрати за період такого строку.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування положень пунктів 2.1.1.2, 2.1.2.2, 2.1.3.2, 2.1.4.2, 2.1.6.2 Порядку № 419 є безпідставними, оскільки зазначеними пунктами передбачено визначення розміру витрат для курсантів, які підпадають під дію пункту 6 Порядку № 964, при цьому положення Порядку № 964 застосовуються тільки для визначення механізму відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, які відмовились від проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (пункт 1 Порядку № 964).

Ураховуючи, що ОСОБА_1 не навчався у вищому військовому навчальному закладі, не проходив після закінчення вищого навчального закладу військову службу на посадах осіб офіцерського складу, на нього не розповсюджуються положення Порядку № 964, а також 2.1.1.2, 2.1.2.2, 2.1.3.2, 2.1.6.2, 2.1.4.2 Порядку № 419, які містять відсильну норму до Порядку № 964.

Відповідно до частин першої та третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ураховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Оскільки порушення норм процесуального права при розгляді справи, допущені судами обох попередніх інстанцій, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 24 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 27 червня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик