Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.07.2018 року у справі №761/4137/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/4137/17

провадження № 61-36044св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волков Олександр Юрійович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Маринушкіним Арсеном Григоровичем, на постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») Волкова О. Ю., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національний банк України, про скасування рішення щодо визнання правочину нікчемним та визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 2 грудня 2015 року між ним та ПАТ «Банк Михайлівський» укладений договір № 980-035-000001613 банківського рахунка «Поточний рахунок «Ощадний», за умовами якого банк відкрив на його ім`я поточний рахунок № НОМЕР_1 . 19 травня 2016 року на зазначений рахунок від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитно-інвестиційний центр» (далі - ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр») перераховані грошові кошти на загальну суму 103 697,70 грн.

Рішенням Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним та запроваджено тимчасову адміністрацію.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно і призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнку Ю. П.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 1 вересня 2016 року № 1702 призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О. Ю. з 5 вересня 2016 року.

Позивач вказує на те, що на час введення тимчасової адміністрації на його поточному рахунку були кошти, які відповідно до частини першої статті 26 та пункту 3 частини другої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний відшкодувати, оскільки Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Посилався на те, що у встановлений законом строк після розпочатої процедури ліквідації гарантована сума йому виплачена не була, у зв`язку з цим він направив на адресу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» заяву з вимогою про включення його до переліку вкладників, які мають право на отримання гарантованої суми.

Відповідачем прийнято рішення про нікчемність правочину, а саме, що переказ грошових коштів, здійснений 19 травня 2016 року на його поточний рахунок, є нікчемним правочином в силу положень статті 215 ЦК України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач вважає, що таке рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте без будь-якого правового обґрунтування; правочин, що був здійснений з перерахування коштів, в силу вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути визнано нікчемним, внаслідок чого він вважає, що його право порушено і підлягає захисту.

З урахуванням зміни предмету позову ОСОБА_1 просив скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) щодо виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» з перерахування коштів на його поточний рахунки на загальну суму 103 697,70 грн; зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію, та подати додаткову інформацію про такий перелік до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року, ухваленим у складі судді Рибака М. А., позов задоволено.

Скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський», оформлене наказом № 42/2 від 1 червня 2016 року, в частині затвердження результатів проведеної перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) щодо виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» з перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 103 697,70 грн.

Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, інформацію про ОСОБА_1 , який має право на відшкодування коштів у розмірі 103 697,70 грн, що знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ «Банк Михайлівський», та подати такий перелік до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Стягнено з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 280 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначав, що відповідно до частин другої та четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

Отже перевірка правочину (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відносно правочинів (у тому числі договорів), укладених саме з банком як стороною відповідного правочину.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що 28 квітня 2016 року між ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» та ОСОБА_1 укладений договір № 980-035-000230635, на виконання якого товариством 19 травня 2016 року здійснено перерахунок коштів на поточний рахунок позивача. Встановив суд першої інстанції і є те, що ПАТ «Банк Михайлівський» не було стороною відповідного правочину. Також суд посилався на те, що відповідна транзакція здійснена товариством до введення в ПАТ «Банк Михайлівський» тимчасової адміністрації.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року cкасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі апеляційний суд зазначав, що позивач звернувся за захистом прав, порушених суб`єктом владних повноважень, що виникли із адміністративних відносин, а тому вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маринушкін А. Г. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, заявник зазначав, що звернення позивача до суб`єкта владних повноважень не є підставою для розгляду справи у порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушеного права, що виникло із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди, тому, на думку позивача, такий спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Також заявник вказував на залишення поза увагою суду постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, за якою на спори, які виникли з питань відшкодування вкладів фізичних осіб, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Не враховано судом і правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові № 815/6956/15 від 17 квітня 2018 року, відповідно до якого, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2018 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волков О. Ю. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маринушкіна А. Г. залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін як законну і обґрунтовану.

Посилався на те, що статтею 19 КАС України поширено юрисдикцію адміністративних судів на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньої посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійснені владних управлінських функцій.

Також вказував на те, що стаття 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає фонд як установу, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права.

Таким чином, нормативне-правове регулювання передбачає, що Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Аналогічні правові висновки, містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/2770/16.

З урахуванням зазначеного уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» вважає, що твердження позивача про цивільно-правовий характер спору, безпідставні.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 6 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 2 грудня 2015 року ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладений договір № 980-035-000001613 банківського рахунка «Поточний рахунок «Ощадний».

На виконання зазначеного договору ПАТ «Банк Михайлівський» відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_1 .

19 травня 2016 року на зазначений рахунок від ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» перераховані грошові кошти на загальну суму 103 697,70 грн.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» і рішення від 13 червня 2016 року № 991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Михайлівський» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня по 22 червня 2016 року.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно і призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнку Ю. П.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 1 вересня 2016 року № 1702 призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О. Ю. з 5 вересня 2016 року.

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» від 1 червня 2016 року № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними. Вказаним наказом встановлено нікчемність правочинів з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» щодо перерахування коштів на рахунки 12 160 фізичних осіб.

ОСОБА_1 звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою, в якій просив включити його до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Михайлівський», що мають право на відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

За результатами розгляду вказаного звернення 19 серпня 2016 року листом № 3Г-ЕП/891/1 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» повідомлено Крупського С. Г. про те, що на підставі статей 215, 216 ЦК України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» на загальну суму 103 697,70 грн, є нікчемним.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов до таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 вказаного Кодексу).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України (далі - НБУ), визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (стаття 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд вказував на те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

З такими висновками апеляційного суду погоджується і касаційний суд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/2770/16.

Разом з цим, касаційний суд вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначене у наказі від 1 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів (трансакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» з перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 103 6978,70 грн, підлягає закриттю з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до цієї статті виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Банк Михайлівський» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін в силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків, є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18 та інших.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

З урахуванням викладеного права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, тому вимога про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду в частині визнання нікчемним правочину не може бути розглянута у судовому порядку.

Доводи заявника щодо неврахування постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки у цій справі викладена правова позиція щодо захисту прав споживача та стягнення коштів за договором строкового банківського вкладу. Вказане свідчить про безпідставність посилання заявника на зазначену постанову, оскільки апеляційним судом встановлено, що спір у цій справі є публічно-правовим, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Посилання заявника на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові № 815/6956/15 від 17 квітня 2018 року, касаційний суд вважає необґрунтованими, оскільки у дійсній справі предмет спору є відмінним від справи № 815/6956/15.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною першою статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України у тій же редакції Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, зазначеного у наказі від 1 червня 2016 року № 42/2, за яким встановлено нікчемність правочинів, необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У іншій частині постанову апеляційного суду прийнято з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, необхідно залишити без змін.

Керуючись статями 400, 410, 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 416, 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Маринушкіним Арсеном Григоровичем, задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яким встановлено нікчемність правочину, змінити, виклавшим мотивувальну частину постанови в редакції цієї постанови.

У іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов