Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.04.2018 року у справі №761/34522/17

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 761/34522/17

провадження № 61-15608св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ТК Кредит»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ТК Кредит» (далі - ПАТ КБ «ТК Кредит»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерофіс Лімітед» (далі - ТОВ «Інтерофіс Лімітед»), про визнання правовідносин за кредитним договором припиненими.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 18 грудня 2011 року між ним та ПАТ КБ «ТК Кредит» був укладений кредитний договір № 470/2, згідно з яким він отримав кредит у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, з лімітом 8 040 000 грн зі сплатою 16,5% річних, строк повернення якого згідно додаткової угоди № 1 від 26 грудня 2014 року продовжено до 26 червня 2017 року. Виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечено іпотекою земельної ділянки, що належить на праві власності майновому поручителю ТОВ «Інтерофіс Лімітед».

Станом на 12 вересня 2017 року його заборгованість перед банком за вказаним кредитним договором становила 9 229 038,94 грн, з яких 8 040 000 грн - заборгованість за кредитом, 770 518,38 грн - відсотки та 418 520,56 грн- пеня.

На підставі укладеного 12 вересня 2017 року з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтал» (далі - ТОВ «ТК «Інтал») він набув право вимоги до ПАТ КБ «ТК Кредит» щодо сплати грошових коштів у сумі 9 229 038,94 грн.

22 серпня 2017 року первісним кредитором - ТОВ «ТК «Інтал» направлено ПАТ КБ «ТК Кредит» платіжне доручення про перерахування грошових коштів в сумі 36 016 149,66 грн та сплату вказаних коштів, яка банком станом на 12 вересня 2017 року не виконана.

12 вересня 2017 року він звернувся до ПАТ КБ «ТК Кредит» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, у якій повідомив банк про припинення його зобов`язань за кредитним договором на суму 9 229 038,94 грн шляхом зарахування зустрічних вимог до відповідача за договором про відступлення прав вимоги від 12 вересня 2017 року.

Ураховуючи те, що ПАТ КБ «ТК Кредит» заперечує проти припинення зобов`язання за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором, внаслідок введення процедури ліквідації рахунок первісного кредитора було закрито, а процедуру відновлення рахунку чинним законодавством не передбачено, ОСОБА_1 просив визнати правовідносини, що виникли з кредитного договору № 470/2, укладеного 28 грудня 2011 року між ним та ПАТ КБ «ТК Кредит» припиненими з 12 вересня 2017 року, у зв`язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог в сумі 9 229 038,94 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ПАТ КБ «ТК Кредит» з 08 квітня 2016 року запроваджено процедуру ліквідації, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими внаслідок зарахування зустрічних вимог, оскільки в силу частини третьої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов`язання, які виникають після введення в банку тимчасової адміністрації та з дня початку процедури ліквідації банку, не можуть виконуватися, навіть якщо вони і виникли до цих подій. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що постановою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року у справі № 805/1312/16-а, яка в силу вимог статті 254 КАС України набула законної сили з моменту її проголошення та на час розгляду даної справи не скасована, скасовані введені Національним банком України заходи, щодо віднесення ПАТ КБ «ТК Кредит» до категорії проблемних та застосування особливого режиму контролю за діяльністю банку, віднесення до категорії неплатоспроможних та відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Також вказаним судовим рішенням скасовані рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «ТК Кредит» та початку процедури ліквідації банку. Отже акти органів державної влади якими вводилися заходи примусу щодо ПАТ КБ «ТК Кредит» визнано неправомірними та скасовано, а тому відсутні наслідки, які створювали такі акти, тобто ПАТ КБ «ТК Кредит» не перебуває у процедурі ліквідації, й відповідно обмеження визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до ПАТ КБ «ТК Кредит» не застосовуються, що дає можливість банку зарахувати зустрічні однорідні вимоги та припинити зобов`язання за кредитним договором. Посилання судів попередніх інстанції на зміст ухвали Верховного Суду України від 28 липня 2017 року у справі № 805/1312/16-а, якою зупинено виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року є невиправданими, оскільки зупинено здійснення заходів, які спонукають Національний банк України здійснити дії по відновленню діяльності ПАТ КБ «ТК Кредит», та в жодному разі не стосуються факту вже скасованих рішень Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Проте суди першої та апеляційної інстанції безпідставно обґрунтовують відмову в задоволенні позову посилаючись на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статтю 602 ЦК України щодо заборони зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У поданому в травні 2018 року відзиві, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «ТК Кредит» Грицак І. Ю. просить касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , доводи якої вважає безпідставними залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними і обґрунтованими залишити без змін, посилаючись на те, що припинення зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних вимог є неможливим, оскільки це суперечить вимогам статті 601 ЦК України та заборонено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тому на даний час зобов`язання відповідача перед банком є діючими та мають виконуватися належним чином у відповідності до умов кредитного договору. Задоволення касаційної скарги може потягти негативні наслідки для банку та завдати значних збитків.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 , здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 28 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ТК Кредит» був укладений кредитний договір № 470/1, згідно з яким позивачу було надано кредитні кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, з лімітом у сумі 8 040 000 грн на строк до 28 грудня 2014 року зі сплатою 16,5% річних.

Виконання зобов`язань позичальника за цим договором забезпечено іпотекою земельної ділянки, що належить на праві власності майновому поручителю ТОВ «Інтерофіс Лімітед».

Додатковою угодою від 26 грудня 2014 року № 1 до вказаного кредитного договору продовжено термін його дії до 26 червня 2017 року.

22 серпня 2017 року ТОВ «ТК «Інтал» платіжним дорученням № 1 поповнило поточний рахунок в банку на суму 36 016 149,66 грн.

Станом на 12 вересня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 грудня 2011 року № 470/1 становить 9 229 038,94 грн, з яких 8 040 000 грн - заборгованість за кредитом, 770 518,38 грн - відсотки та 418 520,56 грн - пеня.

Залишок непогашених кредиторських вимог ТОВ «ТК «Інтал» станом на 12 вересня 2017 року відповідно до довідки ПАТ КБ «ТК Кредит» № 207 від12 вересня 2017 року становить 36 016 149,66 грн.

12 вересня 2017 року між ТОВ «ТК «Інтал» та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача щодо сплати грошових коштів в розмірі 9 229 038,94 грн, що також підтверджується актом приймання-передачі від 12 вересня 2017 року.

ТОВ «ТК «Інтал» 12 вересня 2017 року звернулося до ПАТ КБ «ТК Кредит» із повідомлення про відступлення права вимоги відповідно до укладеного договору від 12 вересня 2017 року на користь

ОСОБА_1 12 вересня 2017 року звернувся до ПАТ КБ «ТК Кредит» із заявою про припинення зобов`язання шляхом зарахування зустрічних вимог, у якій повідомив банк про перехід до нього на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного 12 вересня 2017 року з ТОВ «ТК «Інтал», права первісного кредитора вимагати від банку сплати грошових коштів в сумі 9 229 038,94 грн, що дорівнює розміру його заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2011 року № 470/2.

Правлінням Національного банку України 07 квітня 2016 року прийнято постанову № 241 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «ТК Кредит».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 квітня 2016 року № 493 розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «ТК Кредит» з 08 квітня 2016 року та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «ТК Кредит» Грицаку І. Ю.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року у справі № 805/1312/16-а скасовано постанову правління Національного банку України № 241 від 07 квітня 2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «ТК Кредит» рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 493 від 08 квітня 2016 року «Про початок процедури ліквідації банку та делегування повноважень ліквідатору банку». Зобов`язано Національний банк України вчинити певний порядок дій направлених на відновлення функціонування ПАТ КБ «ТК Кредит» як діючої банківської установи, зокрема повернути банківську ліцензію, генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, відновити систему електронних платежів та функціонування кореспондентського рахунку, тощо.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 липня 2017 року відкрито провадження у справі № 805/1312/16-а за заявою Національного банку України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України, та зупинено виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року до розгляду справи Верховним Судом України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема зарахуванням (стаття 601 ЦК України).

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін за одночасної наявності трьох умов: вимога про зарахування є зустрічною; вимога є однорідною; строк виконання за зустрічною вимогою або настав, або невстановлений договором, або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною четвертою статті 110 ЦК України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.

Статтею 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено порядок здійснення ліквідатором заходів щодо підготовки задоволення вимог кредиторів, якою передбачено, зокрема, складання переліку акцептованих банком вимог кредиторів для затвердження Національним банком України.

Після затвердження переліку вимог кредиторів їх задоволення здійснюється в порядку, встановленому статтею 96 вищевказаного Закону.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормами законодавства під час дії тимчасової адміністрації та ліквідації банків, а також у питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Цим Законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення вимог кредиторів поза межами ліквідаційної процедури та не передбачено способу задоволення вимог кредиторів до банку шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

При вирішенні спорів про зарахування однорідних зустрічних вимог, коли боржник банку одночасно є кредитором банку, під час процедури ліквідації банку суди повинні виходити із вимог статей 601, 602 ЦК України, статей 92-96 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та враховувати, що цим Законом встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

За змістом частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції Закону № 629-VIII від 16 липня 2015року) з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів передбачено статтею 52 цього Закону, зокрема частиною першою передбачено, що кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано (крім фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Отже, в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку, визначеного статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не допускається.

Вказаним Законом встановлений певний порядок погашення вимог до банку, який ліквідується, а тому зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16 та постановах Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 753/1905/17 (провадження № 61-8432св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 646/3402/17 (провадження № 61-45299св18).

З урахуванням викладеного, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що з квітня 2016 року ПАТ КБ «ТК Кредит» перебуває у процесі ліквідації, а тому з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позовні вимоги ОСОБА_1 щодо припинення правовідносин за кредитним договором шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог під час процедури ліквідації банку є безпідставними, оскільки вказане може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки та банківську діяльність».

Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи наведені в обґрунтування касаційної скарги щодо неврахування судами постанови Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року, якою скасовані введені Національним банком України заходи, щодо віднесення ПАТ КБ «ТК Кредит» до категорії проблемних та застосування особливого режиму контролю за діяльністю банку, віднесення до категорії неплатоспроможних та відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, а також рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «ТК Кредит» та початку процедури ліквідації банку, на увагу не заслуговують, оскільки виконання вказаної постанови зупинено ухвалою Верховного Суду України від 28 липня 2017 року.

Крім того, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №805/1312/16-а (адміністративне провадження №К/9901/7400/18) заяву Національного банку України задоволено, постанову Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року скасовано.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко