Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 296/4026/17

провадження № 61-35393св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальна установа «Центральна дитяча міська лікарня»,

третя особа -Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира в складі судді Бондарчука В. В., від 01 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Житомирської області в складі суддів: Шевчук А. М., Галацевич О. М., Коломієць О. С., від 21 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня» (надалі - КУ «Центральна дитяча міська лікарня», лікарня), у якому просив визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті йому надбавки за вислугу років за період з 01 вересня 2011 року по 01 травня 2017 року, стягнути заборгованість з виплати надбавки за вислугу років, з урахуванням компенсації страти її частини, в сумі 37 395 грн (14 038,80 грн - надбавка за вислугу років за відповідний період + 23 356,20 грн - компенсація втрати частини надбавки у зв`язку з порушенням строків її виплати).

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 01 серпня 2000 року прийнятий на роботу на посаду інструктора ЛФК. З 02 січня 2003 року переведений на посаду спеціаліста з фізичної реабілітації, яка відповідно до наказу головного лікаря від 18 листопада 2005 року перейменована на фахівець з фізичної реабілітації. Ця посада відноситься до сфери соціальних працівників, що визначено наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року № 239, відповідно до якого йому має виплачуватися надбавка за вислугу років. Однак надбавка за вислугу років йому не виплачується та в листі від 03 квітня 2017 року відповідач роз`яснив, що він не має права на надбавку за вислугу років.

Позивач вважав дії відповідача неправомірними, оскільки, на його думку, відповідно до положень Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року № 239, він має право на надбавку за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу, враховуючи, що працює на відповідній посаді та має необхідний стаж роботи, що становить 11 років.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача є безпідставними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.Позивач є працівником установи охорони здоров`я, і не може надавати інших послуг, окрім медичної практики, а тому лише сама назва посади не є визначальним критерієм для нарахування надбавки за вислугу років працівнику, який працює у закладі охорони здоров`я, а не в установі соціального захисту населення на підставі Порядку, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року № 239. Доводи апеляційної скарги з цього приводу не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та повність спростовуються установленими у справі обставинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Проходження атестації соціальними працівниками, про що зазначено судом першої інстанції, не передбачено чинним законодавством. Вважає, що суд неправомірно застосував постанову Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1418, оскільки вона не поширюється на спірні правовідносини та стосується медичних і фармацевтичних працівників. Вважає, що основною обставиною у виплаті спірної надбавки фахівця із соціальної роботи є безпосередньо його посада і виконувана робота, а не заклад, в якому він працює. Скаржник вказує, що протягом тривалого часу виконує функції соціального працівника і має право на спірну надбавку.

Доводи інших учасників справи

У січні 2019 року КУ «Центральна дитяча міська лікарня» подано відзив на касаційну скаргу із посиланням на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

19 грудня 2018 року справу передано судді-доповідачу Білоконь О. В.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 серпня 2000 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду інструктора ЛФК з вищою немедичною освітою відділення відновлювального лікування Першої дитячої поліклініки Корольовського району Дитячого територіального медичного об`єднання м. Житомира.

02 січня 2003 року ОСОБА_1 був переведений на посаду спеціаліста з фізичної реабілітації Центру «Поклик» Першої дитячої поліклініки Корольовського району Дитячого територіального медичного об`єднання м. Житомира.

Відповідно до рішення Житомирської міської ради від 25 лютого 2003 року № 154 Дитяче територіальне медичне об`єднання м. Житомира було перейменоване у Комунальну установу «Центральна дитяча міська лікарня».

Наказом головного лікаря КУ «Центральна дитяча міська лікарня» від 18 листопада 2005 року № 330 посада, яку обіймав ОСОБА_1 , 01 вересня 2005 року була перейменована на фахівець з фізичної реабілітації, а наказом головного лікаря КУ «Центральна дитяча міська лікарня» від 31 січня 2011 року № 64 з 01 лютого 2011 року назва відділення відновного лікування, у тому числі Центр реабілітації дітей-інвалідів «Поклик», змінено на фізіотерапевтичне відділення.

Із 01 лютого 2011 року ОСОБА_1 працює на посаді фахівця з фізичної реабілітації фізіотерапевтичного відділення Першої дитячої поліклініки Корольовського району Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня».

Згідно зі статутом КУ «Центральна дитяча лікарня» лікарня заснована Житомирською міською радою, є юридичною особою та до складу якої входять структурні підрозділі без права юридичних осіб, зокрема, поліклініки.

У пунктах 2.1 та 2.2 Статуту КУ «Центральна дитяча лікарня» наголошується на тому, що метою діяльності юридичної особи є найбільш повне задоволення потреб дитячого населення у кваліфікованій медичній допомозі, а предметом основної діяльності є медична практика.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду із даним позовом до відповідача, ОСОБА_1 посилався як на підставу своїх вимог на положення Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 червня 2011 року № 239 (далі - Порядок).

Згідно пункту 1 Порядку дія цього Порядку поширюється на працівників державних та комунальних установ соціального захисту населення незалежно від підпорядкування, умови оплати праці яких визначаються відповідно до умов оплати праці працівників державних та комунальних установ соціального захисту населення.

Судами установлено, що із 01 лютого 2011 року ОСОБА_1 працює на посаді фахівця з фізичної реабілітації фізіотерапевтичного відділення Першої дитячої поліклініки Корольовського району Комунальної установи «Центральна дитяча міська лікарня».

Згідно зі статутом КУ «Центральна дитяча лікарня» лікарня заснована Житомирською міською радою, є юридичною особою та до складу якої входять структурні підрозділі без права юридичних осіб, зокрема, поліклініки.

У пунктах 2.1 та 2.2 Статуту КУ «Центральна дитяча лікарня» наголошується на тому, що метою діяльності юридичної особи є найбільш повне задоволення потреб дитячого населення у кваліфікованій медичній допомозі, а предметом основної діяльності є медична практика.

Судами установлено, що з огляду на місце працевлаштування позивача та виконувану ним роботу, на нього не поширюється дія Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач особисто не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які посилався під час звернення до суду із даним позовом.

Питання щодо необхідності витребування від компетентних органів відомостей про те, чи поширюється на нього дія Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам державних та комунальних установ соціального захисту населення, позивачем не порушувалось.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач є працівником установи охорони здоров`я, а тому з огляду на своє місце працевлаштування не може надавати інших послуг, окрім медичної практики, та врахувавши, що лише сама назва посади не є визначальним критерієм для нарахування надбавки за вислугу років працівнику, який працює у закладі охорони здоров`я, а не в установі соціального захисту населення на підставі спірного Порядку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 01 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко