Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №524/4046/20
Постанова КЦС ВП від 10.05.2023 року у справі №524/4046/20

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

місто Київ

справа № 524/4046/20

провадження № 61-6743св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський Анатолій Григорович, Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Акціонерне товариство «Дельта Банк», Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, приватний нотаріус Кременчуцького міського округу Полтавської області Ганночка Олександр Вікторович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2021 року, постановлене суддею Нестеренком С. Г., та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Панченка О. О., Абрамова П С., Одринської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача за первісним позовом

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»

(далі - АТ «Альфа-Банк», банк), у липні 2020 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки, приміщення офісу та виставкового залу, загальною площею 379, 30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки? проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Банк обґрунтовував пред`явлений позов тим, що 19 липня 2007 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк»

(далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11182881000. Кредитна установа зобов`язання за договором виконала, надавши позичальнику кредит у розмірі 298 000, 00 швейцарських франків з умовою оплати 8, 99 % річних на строк до 18 липня 2022 року.

Усупереч умовам кредитного договору ОСОБА_2 свої зобов`язання належно не виконав, у результаті чого станом на 14 травня 2020 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 261 877, 83 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ становило 7 219 002, 82 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 19 липня 2007 року уклали іпотечний договір (б/н), відповідно до умов якого позичальник передав банку в іпотеку приміщення офісу та виставкового залу, загальною площею 379, 30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

08 грудня 2011 року АКІБ «УкрСиббанк» та Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») уклали договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, зокрема і за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2 .

Надалі право вимоги ПАТ «Дельта Банк» відступило АТ «Альфа-Банк» на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 09 грудня 2019 року.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

АТ «Альфа-Банк» стало відомо, що 17 лютого 2016 року право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за ОСОБА_1 , підстава для внесення запису до Реєстру - рішення суду у справі № 524/1383/15-ц.

АТ «Альфа-Банк» зазначило, що іпотекодержатель згоди на відчуження предмета іпотеки не надавав.

На момент звернення до суду з позовом заборгованість ОСОБА_2 за кредитом у розмірі 261 877, 83 швейцарських франків перед АТ «Альфа-Банк» не сплачена, тому позивач виявив намір задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 .

Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третіх осіб

Відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 заперечували проти вимог позову банку, вважаючи їх безпідставними та незаконними, просили закрити провадження у справі.

Стислий виклад позиції позивача за об`єднаним позовом

ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулася до суду із позовом до АТ «Альфа-Банк» про вилучення із державних реєстрів записів про іпотеку, а також запису про обтяження щодо офісу та виставкового залу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_1 подала до суду позов у новій редакції, остаточно просила визнати припиненою іпотеку у зв`язку із припиненням забезпеченого іпотекою зобов`язання на підставі його належного виконання; внести до державних реєстрів речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про припинення іпотеки та припинення обтяження.

Пред`явлені вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 12 листопада 2013 року у справі № 524/9209/13-ц, яке набрало законної сили 08 січня 2014 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 1 518 100, 00 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 червня 2015 року у справі № 524/1383/15-ц, яке набрало законної сили 27 липня 2015 року, за ОСОБА_1 визнано право власності на приміщення офісу та виставкового залу, загальною площею 379, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення суду 17 лютого 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на згадане майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також зазначала, що під час розгляду справи № 524/8370/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність АТ «Дельта Банк»; за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за рахунок реалізації предмета іпотеки та продажу його від імені ПАТ «Дельта Банк» та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про припинення дії кредитного договору на підставі його належного виконання, припинення дії іпотечного договору та виключення заставного майна з реєстру, суди встановили, що ОСОБА_2 у період з 19 липня 2007 року до 24 жовтня 2008 року на погашення кредиту сплатив у касу ПАТ «Дельта Банк» 334 576, 50 грн.

Зі свого боку ПАТ «Дельта Банк» не надало до суду доказів існування простроченої заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого суди зробили висновок, що ОСОБА_2 свої кредитні зобов`язання за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 11182881000 виконав належно та повністю.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила її позов до АТ «Альфа-Банк» про визнання іпотеки такою, що припинена у зв`язку з припиненням забезпеченого іпотекою зобов`язання на підставі його належного виконання, задовольнити повністю.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 01 березня 2021 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області об`єднав в одне провадження позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та позов ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання іпотеки припиненою, внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про припинення іпотеки та обтяження.

Рішенням від 25 листопада 2021 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав припиненою іпотеку нерухомого майна, нежитлового приміщення офісу та виставкового залу, загальною площею 379, 30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що виникла на підставі договору іпотеки, укладеного 19 липня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «УкрСиббанк», правонаступником якого щодо права вимоги боргу за договором від 09 грудня 2019 року № 2098/К про відступлення права вимог є

АТ «Альфа-Банк», відомості про іпотеку внесено в Державний реєстр Іпотек 19 липня 2007 року, номер запису про іпотеку 13292605 (із наступними змінами щодо іпотекодержателя), у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.

Суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову до АТ «Альфа-Банк» в частині вимог про внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про припинення іпотеки та обтяження.

Здійснив розподіл судових витрат.

Відмовив АТ «Альфа-Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою від 14 квітня 2022 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк», рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2021 року - без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що факт відсутності у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором перед

АТ «Альфа-Банк» є преюдиційним, тобто встановленим рішенням суду, яке набрало законної сили та яке не може бути поставлено під сумнів, а обставини, встановлені цим рішенням суду, не доводяться під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Інших належних і допустимих доказів наявної у позичальника заборгованості за кредитним договором станом на день розгляду справи матеріали справи не містять та під час розгляду справи АТ «Альфа-Банк» не надавалися.

Суди виснували, що за умови належного виконання повністю забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, яке є похідним від основного зобов`язання.

Щодо відмови у задоволенні вимог про внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про припинення іпотеки та обтяження суди вважали, що ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає критерію ефективності в розумінні положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Апеляційний суд додатково зазначив, що твердження банку про помилковість посилання суду першої інстанції на преюдиційний факт припинення основного зобов`язання - кредитної заборгованості - у зв`язку з його фактичним виконанням (погашенням) як на підставу припинення іпотеки у зв`язку з його відображення в описових частинах судових рішень у справі № 524/8370/14-ц є хибним, оскільки зміст рішень судів свідчить, що такий факт викладено саме в їх мотивувальних частинах перед постановленням остаточного висновку щодо суті спору.

Посилання банку на неврахування судом першої інстанції преюдиційно встановленого факту видачі банком кредитних коштів у повному обсязі та факту неналежного виконання кредитного зобов`язання позичальником ОСОБА_2 , встановленого в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц, апеляційний суд визнав неспроможним, оскільки це судове рішення було постановлено задовго до ухвалення рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі № 524/8370/14-ц, а під час його апеляційного та касаційного перегляду попередній кредитор ПАТ «Дельта Банк», який у подальшому відступив право вимоги саме позивачу у справі АТ «Альфа-Банк», не довів факт видачі коштів у повному обсязі та неналежного виконання кредитного зобов`язання позичальником ОСОБА_2 .

Апеляційний суд врахував, що за умови недоведення обґрунтованої заборгованості позичальника перед банком є підстави для встановлення факту належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання (кредитного договору) та, відповідно, його припинення внаслідок повного виконання.

Доводи банку про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права в частині порушення порядку об`єднання цивільних справ в одне провадження, передбаченого у частині третій статті 188 ЦПК України, апеляційний суд визнав слушним, однак зазначив, що такі порушення не впливають на правильність зроблених висновків щодо суті спору.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «Альфа-Банк» 17 липня 2022 року із застосуванням поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 , ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц

(провадження № 61-11сво17), у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17

(провадження № 61-19719св19), якими визначено правила оцінки преюдиціальності фактів, встановлених рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили;

- суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 503/1169/16-ц

(провадження № 61-2074св18), згідно з якими тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача;

- суд першої інстанції неправомірно об`єднав в одне провадження дві справи після закриття підготовчих засідань, що суперечить частині третій статті 188 ЦПК України, адже на момент об`єднання справ в одне провадження підготовчі провадження у цих справах вже були закінчені;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, та не надали їм правової оцінки.

Заявник стверджує, що матеріали справи беззаперечно свідчать, що позичальник має непогашену заборгованість за кредитним договором, а відповідач не надала належного та допустимого доказу припинення основного зобов`язання як підстави припинення іпотеки.

Також у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 524/8370/14-ц не йдеться про встановлення обставин належного виконання позичальником своїх зобов`язань перед кредитором, а лише про те, що кредитор не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, що не свідчить про те, що заборгованість було погашено. Натомість у рішенні від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц суд встановив існування заборгованості у ОСОБА_2 перед банком, задовольнив позов про стягнення заборгованості, яке боржником не виконане, і таке рішення має преюдиціальне значення у цій справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у вересні 2022 року надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року залишити без змін у зв`язку з безпідставністю доводів касаційної скарги.

ОСОБА_2 у жовтні 2022 року надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а оскаржувані АТ «Альфа-Банк» судові рішення залишити без змін у зв`язку з безпідставністю доводів касаційної скарги.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 17 серпня 2022 року Верховний Суд поновив АТ «Альфа-Банк» строк на касаційне оскарження рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 27 квітня 2023 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд врахував, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржені лише в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

З врахуванням зазначених підстав та правил частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині висновків про визнання іпотеки припиненою. Підстави для перегляду цих рішень в іншій частині висновків з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховний Суд не встановив.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дослідив підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, наведені заявником у касаційній скарзі, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 19 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11182881000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 298 000, 00 швейцарських франків з умовою оплати 8, 99 % річних на строк до 18 липня 2022 року.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за цим кредитним договором, АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки (б/н), згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав у іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» нерухоме майно приміщення офісу та виставкового залу в будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до додаткової угоди від 30 січня 2008 року № 3 до кредитного договору від 19 липня 2007 року № 11182881000, укладеної між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 , сторони домовилися для ідентифікації кредитного договору застосовувати як номер, присвоєний під час його укладення (№ 11182881000), так і його реєстраційний номер у системі обліку банку, а саме № 11182881001. Також сторони змінили схему погашення кредиту - з часу підписання додаткової угоди позичальник зобов`язався сплачувати кредит шляхом здійснення щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 2 796, 56 швейцарських франків.

ОСОБА_2 28 січня 2009 року звернувся до АКІБ «УкрСиббанк» із заявою, у якій просив розглянути можливість зміни графіка погашення заборгованості за кредитним договором зі стандартного на ануїтетний з подальшою пролонгацією строку дії договору у зв`язку зі спадом активності бізнесу.

Згідно з додатковою угодою від 30 січня 2009 року № 2 до кредитного договору від 19 липня 2007 року № 11182881000, укладеною між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 , сторони домовилися про перенесення (відстрочення) строків сплати процентів, нарахованих з 01 листопада 2008 року до 31 листопада 2008 року і з 01 грудня 2008 року до 31 грудня 2008 року. Також сторони погодили зміну кінцевого терміну повернення кредиту - до 18 липня 2022 року.

У зв`язку з укладенням АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 додаткових угод від 30 січня 2009 року № 2 та від 30 січня 2009 року № 3 до кредитного договору від 19 липня 2007 року № 11182881000 АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 05 березня 2009 року уклали договір № 1 про внесення змін до договору іпотеки (нежитлове приміщення) від 19 липня 2007 року, згідно з умовами якої іпотекодавець підтверджує, що внесені зміни йому відомі, він їх розуміє і погоджується, що вони повністю забезпечуються іпотекою за договором.

Відповідно до матеріалів справи АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 27 березня 2009 року уклали додаткову угоду № 4 до договору про надання споживчого кредиту від 19 липня 2007 року № 11182881000 (щодо зміни умов кредитного договору при реструктуризації). Сторони домовилися про перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів за договором (при цьому на таке перенесення не розповсюджуються загальні правила черговості погашення зобов`язань, встановлені договором); про зміну графіка погашення кредиту за договором.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), яке є правонаступником усіх прав та зобов`язань АКІБ «УкрСиббанк».

08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно з умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами, у зв`язку з чим ПАТ «Дельта Банк» стало новим кредитором та до нього перейшло право вимоги до боржників щодо повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Унаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору, у вересні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку, просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 11182881000 у розмірі 5 934 084, 79 грн на підставі договору іпотеки від 19 липня 2007 року (б/н), звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку.

У вересні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду ще з одним позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за рахунок реалізації предмета іпотеки. У позовній заяві банк, посилаючись на тотожні обставини справи і підстави, просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації та продажу від імені ПАТ «Дельта Банк».

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк» про припинення дії кредитного та іпотечного договорів, виключення заставного майна з реєстру іпотек.

Щодо висновків судів у справі № 524/8370/14-ц

Рішенням від 18 лютого 2015 року у справі № 524/8370/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 травня 2015 року, Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області відмовив у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність банку, про стягнення заборгованості за рахунок реалізації предмета іпотеки і продажу, а також зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Дельта Банк» про припинення дії кредитного договору на підставі його належного виконання, припинення дії іпотечного договору та виключення заставного майна із реєстру.

Постановою від 14 листопада 2018 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк», рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 травня 2015 року - без змін.

У зазначених судових рішеннях суди встановили, що із обумовленої кредитним договором від 19 липня 2007 року № 11182881000 суми наданих у кредит грошових коштів у розмірі 298 000, 00 швейцарських франків АКІБ «УкрСиббанк» фактично передало позичальнику ОСОБА_2 лише 300 958, 08 грн, і факт перерахування цих коштів підтверджений належно оформленими первинними обліковими документами - платіжними дорученнями, які додані до матеріалів зазначеної цивільної справи. Під час розгляду цього спору ОСОБА_2 надав до суду належно завірені світлокопії платіжних доручень, згідно з якими він на виконання умов кредитного договору у період з 20 липня 2007 року до 28 серпня 2007 року отримав грошові кошти (300 958, 08 грн); тоді як згідно з умовами кредитного договору кредит мав видаватися у швейцарських франках. Також ОСОБА_2 надав до суду належно звірені квитанції, згідно з якими у період з 19 липня 2007 року до 24 жовтня 2008 року він сплатив у касу АКІБ «УкрСиббанк» суму, що складає 334 576, 50 грн на погашення кредиту.

Суди також встановили, що ПАТ «Дельта Банк» на підтвердження існування та розміру простроченої заборгованості за кредитом не надав до суду належних і допустимих доказів, які б підтвердили факт передачі ОСОБА_2 на виконання умов кредитного договору грошових коштів у сумі, більшій ніж 300 958, 08 грн.

Також Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що з урахуванням наявних у справі доказів немає підтвердження позначеного у розрахунках банку отримання позичальником коштів на суму заборгованості за сумою

кредиту - 3 582 918, 46 грн.

Щодо висновків судів у справі № 524/3094/13-ц

Натомість рішенням від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц Апеляційний суд Полтавської області задовольнив позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «М.А.Й.», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Суд солідарно стягнув з боржника ОСОБА_2 і поручителя Приватного підприємства «М.А.Й.» та солідарно з боржника ОСОБА_2 і поручителя ОСОБА_3 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 липня 2007 року № 11182881000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 , в сумі 3 204 914, 33 грн.

Суд апеляційної інстанції у зазначеній справі встановив, і це не оспорюється сторонами, що 19 липня 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 11182881000 (зі змінами та доповненнями відповідно до додаткових угод), згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 298 000, 00 швейцарських франків з умовою виплати 8, 99 % річних на строк з 19 липня 2007 року до 18 липня 2022 року.

Апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи № 524/3094/13-ц наявні належно завірені копії кредитного договору від 19 липня 2007 року, в пункті 1.1 якого зазначено, що банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належно використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті - 298 000, 00 швейцарських франків, копія заявки ОСОБА_2 на отримання кредиту, в якій він просить надати кредит у швейцарських франках. Обидва документи підписані відповідачем. Згідно з виписками із кредитного рахунку видача кредитних коштів проводилася в швейцарських франках, а перерахування проводилося в гривнях за курсом НБУ на час здійснення операцій за рахунком.

Суд встановив, що банк відкрив ОСОБА_2 кредитну лінію на суму в 298 000, 00 швейцарських франків. Згідно з виписками і кредитними документами з кредитного рахунку ОСОБА_2 знімалися швейцарські франки і за курсом НБУ перераховувалися в гривні. Це підтверджується виписками за кредитним договором № 0011182881000 (згідно з додатковими угодами реєстраційні номера цього договору, які використовувалися паралельно № 0011182881001, № 0011182881002). На підтвердження суми заборгованості за кредитом банк надав виписки до рахунку № НОМЕР_1 , на який перераховувалися грошові кошти згідно з договором № 11182881000 і в яких зазначено, що банк продає швейцарські франки і здійснює зарахування гривень.

Щодо застосування у справі, що переглядається, висновків судів у справі № 524/3094/13-ц

Водночас апеляційний суд у справі, що переглядається, відхилив посилання банку на неврахування судом першої інстанції преюдиційно встановленого факту видачі банком кредитних коштів у повному обсязі, а також факту неналежного виконання кредитного зобов`язання позичальником ОСОБА_2 , що встановлено в мотивувальній частині рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц, апеляційний суд визнав неспроможним, оскільки це судове рішення було постановлено задовго до ухвалення рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі № 524/8370/14-ц, а під час його апеляційного та касаційного перегляду попередній кредитор ПАТ «Дельта Банк», який у подальшому відступив право вимоги саме позивачу у справі АТ «Альфа-Банк», не зміг довести факт видачі коштів повністю та факт неналежного виконання кредитного зобов`язання позичальником ОСОБА_2 .

Як ПАТ «Дельта Банк», звертаючись у вересні 2014 року до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості за рахунок реалізації предмета іпотеки, так і АТ «Альфа-Банк» як правонаступник ПАТ «Дельта Банк», звертаючись у липні 2020 року із позовом до ОСОБА_1 як нового власника майна про звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначали про наявну у ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором (сумою кредиту), станом на 14 травня 2020 року, в однаковому розмірі, що складає 261 877, 83 швейцарських франків.

Право, застосоване судом

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За частиною першою статті 575 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Щодо преюдиціальності судових рішень

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що зобов`язання за договором іпотеки припинилися, оскільки є припиненим основне зобов`язання у зв`язку з повним погашенням позичальником заборгованості за кредитним договором, обставини чого встановлені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 524/8370/14-ц.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначив, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19).

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19).

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19)).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, зробивши висновок про припинення іпотеки у зв`язку із припиненням основного зобов`язання, вважали встановленим факт неіснування у ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором перед АТ «Альфа-Банк», враховуючи його преюдиційність.

Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у рішенні від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц Апеляційний суд Полтавської області встановив, що банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 298 000, 00 швейцарських франків, а позичальник ОСОБА_2 обов`язок з повернення кредиту не виконав, у зв`язку з чим суд ухвалив стягнути заборгованість за кредитним договором.

Проте, такі обставини не були встановлені як преюдиційні у справі № 524/8370/14-ц, не були спростовані судом у зазначеній справі, зокрема у зв`язку зі зміною фактичних обставин на момент ухвалення рішення по суті спору, а тому помилковим є висновок апеляційного суду, що рішення від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц Апеляційний суд Полтавської області ухвалив задовго до постановлення рішення Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області у справі № 524/8370/14-ц, а під час його апеляційного та касаційного перегляду попередній кредитор ПАТ «Дельта Банк», який у подальшому відступив право вимоги саме позивачу у справі АТ «Альфа-Банк», не зміг довести фактів видачі коштів у повному обсязі та неналежного виконання кредитного зобов`язання позичальником ОСОБА_2 .

У справі № 524/8370/14-ц суди встановили виключно дві обставини, що банк видав позичальнику суму кредиту у розмірі 300 958, 08 грн, та те, що позичальник повернув банку суму у розмірі 334 576, 50 грн. Водночас суди не встановлювали, який саме розмір боргу мав бути повернутий позичальником за умовами договору з урахуванням отриманої суми кредиту, а висновки про те, що ОСОБА_2 виконав свої зобов`язання повністю та належно, є правовою оцінкою обставин справи, яка не є обов`язковою для суду у цій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тож, вважаючи встановленими обставини повного погашення заборгованості позичальником з урахуванням фактично отриманого розміру кредиту та фактично сплачених грошових коштів на погашення кредитної заборгованості, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували існування й зміст рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц, яке не виконане боржниками (протилежного у справі не встановлено), та обставини, встановлені у ньому, не спростовані у подальшому, зокрема через їх зміну, наприклад, у зв`язку погашенням заборгованості, яка існувала станом на 31 жовтня 2013 року, тощо.

Так само суди не врахували обставини того, що у 2009 році позичальник і кредитор уклали додаткові угоди до кредитного договору та договору іпотеки, відповідно до яких сторони змінили схему погашення кредиту - з часу підписання додаткової угоди позичальник зобов`язався сплачувати кредит шляхом здійснення щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 2 796, 56 швейцарських франків; також сторони домовилися про перенесення (відстрочення) строків сплати процентів, нарахованих з 01 листопада 2008 року до 31 листопада 2008 року і з 01 грудня 2008 року до 31 грудня 2008 року. Окрім того, сторони погодили зміну кінцевого терміну повернення кредиту - до 18 липня 2022 року.

Наведені встановлені судами обставини свідчать, що позичальник у 2009 році визнавав існування у нього заборгованості за кредитним договором, просив здійснити реструктуризацію кредиту, між сторонами укладені додаткові угоди до кредитного договору щодо зміни строку кредитування, графіку платежів, розміру щомісячного платежу, що спростовує висновки про погашення позичальником заборгованості за кредитним договором у 2008 році.

Проте таким обставинам правової оцінки суди першої та апеляційної інстанцій помилково не надали.

Під час розгляду справи ані позичальник, ані новий іпотекодавець не надали доказів на спростування обставин існування заборгованості за кредитним договором. Доказів виконання цього судового рішення не надано.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 14 ЦПК України у редакції, чинній на момент набрання рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2013 року законної сили, так і відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України у чинній редакції судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 503/1169/16-ц

(провадження № 61-2074св18) Верховний Суд виснував, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Тож ОСОБА_1 як позивач за об`єднаним позовом повинна була довести достатніми, належними та допустимими доказами, що на момент розгляду цієї справи позичальник ОСОБА_2 виконав свої зобов`язання за кредитним договором повністю, зокрема, сплатив заборгованість за кредитним договором, виконав рішення суду, яке набрало законної сили, а тому є правові підстави для припинення зобов`язань за договором іпотеки.

Ті обставини, що рішення від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц Апеляційний суд Полтавської області ухвалив у часі задовго до постановлення рішення Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області у справі № 524/8370/14-ц, а під час його апеляційного та касаційного перегляду попередній кредитор ПАТ «Дельта Банк», який у подальшому відступив право вимоги саме позивачу у справі АТ «Альфа-Банк», так і не зміг довести фактів видачі грошових коштів у повному обсязі та неналежного виконання кредитного зобов`язання позичальником ОСОБА_2 , не може бути підставою для неврахування обставин, встановлених у справі № 524/3094/13-ц.

ОСОБА_1 не довела, що з моменту набрання рішенням суду від 31 жовтня 2013 року у справі № 524/3094/13-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором та до моменту ухвалення рішення у справі № 524/8370/14-ц, а також у справі, яка переглядається, заборгованість за кредитним договором була погашена повністю, що є підставою для припинення іпотеки.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив обґрунтованість доводів касаційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання іпотеки припиненою у зв`язку з припиненням основного зобов`язання.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення порядку об`єднання позовів в одне провадження, зокрема усупереч правилам частини третьої статті 188 ЦПК України, то Верховний Суд врахував, що касаційна скарга в цій частині не містить належного викладу підстави касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Виключно посилання у касаційній скарзі на порушення судом норм процесуального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, невірно застосовані судом, без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпно визначені законом. Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права у межах, визначених заявником у касаційній скарзі.

Також заявник не обґрунтував, яким чином таке порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору по суті, зокрема в оскаржуваній частині.

Відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в оскарженій частині.

Ухвалюючи рішення про припинення іпотеки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, суди першої та апеляційної інстанцій не надали правової оцінки встановленим судом у іншій справі обставинам видачі позичальнику кредиту у повному обсязі та непогашенням заборгованості за кредитним договором. Ці обставини під час розгляду справи, що переглядається, ОСОБА_1 не спростувала. Тягар доведення таких обставин повністю покладається на цю сторону, яка наведеним обґрунтовувала свій позов.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує на тому, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій правовим висновкам Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц

(провадження № 61-11сво17), у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17

(провадження № 61-19719св19), якими визначено правила оцінки преюдиціальності фактів, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили; та правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 503/1169/16-ц (провадження № 61-2074св18), підтвердилися.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги АТ «Альфа-Банк», скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у відповідній частині, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в частині оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Враховуючи правовий результат вирішення спору, судовий збір за подання позову ОСОБА_1 покладається на неї.

Судовий збір за подання апеляційної скарги АТ «Альфа-Банк» та за розгляд Верховним Судом касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 на користь заявника у частині вирішення позовних вимог про припинення іпотеки.

У інших частинах рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Верховний Суд не переглядав, а тому перерозподіл судових витрат у такій частині не здійснюється.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський Анатолій Григорович, Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Акціонерне товариство «Дельта Банк», Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, приватний нотаріус Кременчуцького міського округу Полтавської області Ганночка Олександр Вікторович, про визнання іпотеки припиненою скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський Анатолій Григорович, Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Акціонерне товариство «Дельта Банк», Департамент державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, приватний нотаріус Кременчуцького міського округу Полтавської області Ганночка Олександр Вікторович, про визнання іпотеки припиненою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати, понесені банком у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 261, 20 грн та 1 681, 60 грн судового збору за подання касаційної скарги, а разом 2 942, 80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко