Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.03.2018 року у справі №233/3523/17

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 233/3523/17

провадження № 61-13212св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Костянтиніське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення постанову Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року у складі колегії суддів: Краснощокової Н. С., Новосьолової Г. Г., Новосядлової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Костянтиніського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у відповідача з 01 липня 1998 року по 24 грудня 2015 року. При звільненні з ним не було проведено розрахунок, відповідач не сплатив йому заборгованість по заробітній платі в сумі 16 194,59 грн.

Судовим наказом Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2017 року з відповідача на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі у вказаному розмірі, однак заборгованість не виплачена.

У зв'язку з наведеним на підставі статті 117 КЗпП України просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 грудня 2015 року по день ухвалення судового рішення в сумі 64 887,90 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку за період із 25 грудня 2015 року по 23 жовтня 2017 року включно в розмірі 79 737,36 грн без відрахування обов'язкових податків та платежів та на користь держави витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 797,37 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вина відповідача у затримці розрахунку при звільненні позивача наявна, кількість днів затримки відповідачем не оспорюється, тому відповідно до статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню 79 737, 36 грн середнього заробітку за час затримки при розрахунку. Висновок Донецької торгово-промислової палати від 27 травня 2014 року, засвідчує наявність обставини форс-мажору за певним договором (контрактом) відповідно до його умов та неможливість виконання зобов'язань за цим договором, але в ньому не досліджувались обставини щодо впливу вказаного договору на можливість підприємства, як роботодавця, вчасно сплачувати заробітну плату своїм працівникам протягом 2014 року та у наступних роках.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що настання обставин непереборної сили, що встановлені висновком Донецької торгово-промислової палати від 27 травня 2014 року №100-28/12-12/03, свідчать про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до положень статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорні обставини (обставини непоборної сили) засвідчуються сертифікатом про такі обставини. Регламент Торгово-промислової палати містить вимоги, яким має відповідати сертифікат щодо форми та змісту. Вказаний закон засвідчує певні форс-мажорні обставини, які звільняють від відповідальності за чітко визначеними зобов'язаннями, та на які вказано заявником. Апеляційний суд не звернув уваги, що такий сертифікат у матеріалах справи відсутній. Натомість у справі є лист, який суд зазначає як висновок, від 27 травня 2014 року вх. № Ю0-28/12-12/03 про настання для відповідача форс-мажорних обставин у другому кварталі 2014 року за контрактом № 147/13 від 10 жовтня 2013 року. Проте такий лист не є належним доказом, які свідчить про настання форс-мажорних обставин в цілому по підприємству, та неможливості виконання фінансових зобов'язань, оскільки відповідач мав на виконанні також і інші контракти і договори.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзиві на касаційну скаргу Костянтиніське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит» зазначало, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки норми Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції станом на травень 2014 року не містили статті 14-1, яка визначала, що форс-мажорні обставини можуть посвідчуватися лише сертифікатом. Відповідно до Регламенту Торгово-промислової палати форс-мажорні обставини можуть бути засвідчені сертифікатом (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження). Підприємство є спеціалізованим по виготовленню як основного виду продукції, виробів військового призначення та входить до складу Державного концерну «Укроборонпром». Загальний обсяг виготовлення продукції військового призначення від загального обсягу виготовлення продукції Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» становить майже 98 %. Таким чином апеляційним судом правильно надано оцінку доказам та ухвалено законне та обґрунтоване рішення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що ОСОБА_4 працював у Костянтинівському державному науково-виробничому підприємстві «Кварсит» на посаді старшого охоронника у відділі охорони.

24 грудня 2015 року ОСОБА_4 був звільнений з роботи за угодою сторін відповідно до наказу від 24 грудня 2015 року № 71к.

При звільненні розрахунок з позивачем не проведено.

Судовим наказом Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 квітня 2017 року з відповідача на користь позивача стягнено суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати станом на липень 2016 року в сумі 16 194,59 грн. Судовий наказ набрав законної сили 11 травня 2017 року.

Проте, з часу звільнення по час звернення до суду з цим позовом відповідач не здійснив розрахунку по заробітній платі із ОСОБА_4

Згідно із частиною статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову та посилаючись на висновок Донецької торгово-промислової палати від 27 травня 2014 року № 100-28/12-12/03, пояснення відповідача, дійшов висновку про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Разом з цим, апеляційний суд не врахував та не перевірив наступних обставин та норм матеріального права.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» територія Донецької та Луганської областей з 07 квітня 2014 року була визначена районом проведення антитерористичної операції.

Відповідно до висновку (листа) Донецької торгово-промислової палати від 27 травня 2014 року вих. № 100-28/12-12/03, провівши системний аналіз наданих документів по факту невиконання зобов'язань Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» в другому кварталі 2014 року за контрактом № 147/13 від 10 жовтня 2013 року, дійшла до висновку, що вказане невиконання зобов'язань виникло в період дії антитерористичної операції на території Донецької області, за наявності фактів збройних зіткнень на вказаній території, блокування органів влади і т.д. та за своїм характером не залежало від волевиявлення сторін та третіх осіб, обставини є форс-мажорними для Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», тобто непередбачуваними, знаходяться поза контролем та перешкоджають своєчасному виконання договірних та податкових зобов'язань (а. с. 82-83).

Згідно з частинами першою та третьою статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції, чинній станом на 27 травня 2014 року) Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту.

Торгово-промислова палата України:

засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні;

засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Таким чином, зазначена редакція Закону не визначала, яким нормативно-правовим документом Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажорних обставин.

Суди, ухвалюючи судові рішення та, надаючи оцінку наявному у матеріалах справи документу від 27 травня 2014 року, помилково посилалися на редакцію Закону, яка була чинною на час звернення до суду з цим позовом.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

У наявному у справі висновку (листі) Донецької торгово-промислової палати від 27 травня 2014 року вих. № 100-28/12-12/03 зазначається про наявність обставин форс-мажору за певним договором (контрактом) відповідно до його умов.

Проте, апеляційним судом не перевірено та не встановлено, чи наявність обставин форс-мажору за певним договором може свідчить про неможливість повного виконання відповідачем фінансово-економічних зобов'язань підприємства в цілому, та що підприємство позбавлене можливості виконати зобов'язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами.

Апеляційний суд на зазначені обставини та норми матеріального права уваги не звернув, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені апеляційним судом не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку запереченням відповідача, доводам апеляційної скарги.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик