Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.01.2019 року у справі №243/6614/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 234/6614/17

провадження № 61-1234св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке у подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

представник відповідача - Крапівцева Олена Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Краматорського міського суду Донецької області, у складі судді Літовка В. В., від 30 серпня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Краснощокової Н. С., Азевича В. Б.,

Жданової В. С., від 04 грудня 2018 року.

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі -

АТ КБ "Приватбанк ", банк") про захист прав споживачів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між нею та банком були укладені договори про відкриття двох банківських рахунків та отримання банківських карт. На вказаних рахунках згідно банківської виписки станом на 18 травня 2016 року знаходились грошові кошти у сумі 78 282,14 грн та

у сумі 11 500 грн. Одна із платіжних карта є соціальною картою для виплат, у тому числі пенсії по інвалідності. Починаючи з січня 2016 року, вона неодноразово зверталась до банку за видачею сум, що знаходяться на рахунках, однак їй було відмовлено у видачі коштів, оскільки її карткові рахунки були заблоковані. З відповіді банку від 12 лютого 2016 року їй стало відомо, що відповідач відмовляється виконувати умови договору на підставі статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність",

статей 9, 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", вимагаючи від неї надання документів для ідентифікації отриманих коштів. Після отримання листа вона надала банку всю можливу інформацію про осіб, що перерахували їй кошти як благодійні внески на проведення операції, про отримання нею пенсії, але кошти не були повернуті відповідачем. 11 березня 2017 року та 27 березня 2017 року вона звернулась до банку із заявами про розірвання договору та повернення коштів, однак, рішення про повернення її коштів не прийнято, відповіді на заяви вона не отримала.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, що залишились на її рахунках з урахуванням інфляції у сумі 116 797,50 грн, 20% річних за користування її коштами протягом 953 днів у сумі 46 058,49 грн, неустойку відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 3% за кожен день прострочення від розміру неповернених коштів за 953 дні

в сумі 2 522 085,91 грн, а також 50 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 30 серпня

2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 88 215,64 грн, з яких: особисті кошти - 78 282,14 грн, пенсія - 9 933,50 грн, а також втрати

від інфляції за період з 19 січня 2016 року по 30 серпня 2018 року -

10 938,74 грн, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення з 19 січня 2016 року по 30 серпня 2018 року - 6 909,82 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для відмови від здійснення видаткових операцій за рахунками ОСОБА_1, не надав письмових доказів на підтвердження виконання встановленого Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" інформування спеціально уповноваженого органу про фінансові операції за розрахунковими рахунками ОСОБА_1 за наявності підстав підозри щодо неправомірності їх проведення та рішення, прийнятого з цього питання уповноваженим правоохоронним органом. Банк своїми діями щодо блокування рахунків позивача здійснює перешкоди позивачу в користуванні та розпорядженні належними їй грошовими коштами, тому суд стягнув з відповідача на користь позивача суми коштів на її рахунках на загальну суму 88 215,64 грн, інфляційні втрати за період з 19 січня 2016 року по 30 серпня 2018 року у розмірі

10 938,74 грн та 3% річних за час невидачі грошових коштів на підставі

статті 625 ЦК України в розмірі 6 909,82 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що дії відповідача щодо обмеження права користування поточними картковими рахунками шляхом їх блокування протягом 1 року 8 місяців, що значно перевищує час, визначений законом для перевірки, не відповідають вимогам законодавства, зокрема Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Банк не надав доказів участі позивача у протиправній схемі переведення в готівку грошей та у використанні грошових коштів, пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржені судові рішення у частині задоволення позову та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що банк направив лист на адресу позивача про розірвання договорів, закриття карткових рахунків та повідомлення про реквізити рахунку іншого банку, на який можуть бути перераховані грошові кошти. ОСОБА_1 у визначений банком строк не звернулась із заявою про перерахування залишків коштів на рахунок, відкритий у іншому банку. Відповідно до Умов і правил надання банківських послуг комісія за обслуговування поточного рахунку клієнта, щодо якого встановлено неприйнятно високий рівень ризику, стягується щомісячно у розмірі

17% від суми коштів, що знаходились на рахунку. Суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляла вимог про стягнення

3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Судами невірно розрахований індекс інфляції. ОСОБА_1 не надала документів на підтвердження грошових коштів, які знаходились на її рахунках.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

08 лютого 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно анкети-заяви від 12 лютого 2011 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов і правил надання банківських послуг ПАТ КБ "Приватбанк"

(а. с. 63-64).

Банком були відкриті ОСОБА_1 два карткові рахунки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Згідно з копією електронної виписки станом на 18 травня 2016 року залишки коштів становлять: на рахунку № НОМЕР_1 78 282,14 грн, на рахунку № НОМЕР_2 - 9 933,50 грн

(а. с. 28).

З копії відповіді банку на звернення позивача від 19 січня 2016 року щодо повернення коштів з її рахунків слідує, що рахунки позивача були заблоковані на підставі статті 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а банк просить надати документи, що підтверджують походження грошових коштів, які надійшли на рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за період з 01 січня 2015 року по 18 січня 2016 року

(а. с. 22-23,60-62).

07 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Національного банку України із скаргою щодо відмови працівниками банку у видачі їй коштів із вказаних рахунків. У відповіді на вказану скаргу заступник директора департаменту Національного банку України - начальник першого управління нагляду департаменту банківського вкладу Новиков Д. А. повідомив позивачку щодо необхідності вирішення порушеного нею питання з банком

(а. с. 13-15).

11 та 27 березня 2017 року позивачка зверталась до банку з письмовими заявами про розірвання договорів банківських рахунків та перерахування залишків грошових коштів на інший рахунок (а. с. 17,18).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК Українипередбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1 -3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 1 статті 1074 ЦК Українивизначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до частини 1 , 3 статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Положеннями статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

У разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Відповідно до частини 7 статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (у редакції, чинній на час вчинення банком оспорюваних дій) суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Частиною 5 статті 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" передбачено, що у разі прийняття рішення відповідно до частин 2 і 3 цієї статті спеціально уповноважений орган протягом строку подальшого зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій проводить аналітичну роботу, збирає необхідну додаткову інформацію, обробляє, перевіряє, аналізує її та у разі, якщо за результатами перевірки: ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, або вчинення іншого злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, не підтверджуються, спеціально уповноважений орган зобов'язаний негайно скасувати своє рішення про подальше зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) або зупинення видаткових фінансових операцій та повідомити про це суб'єкту первинного фінансового моніторингу; є мотивовані підозри, - спеціально уповноважений орган приймає рішення про продовження зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції) (видаткових фінансових операцій), готує і подає відповідний узагальнений матеріал або додатковий узагальнений матеріал правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та в день прийняття такого рішення інформує відповідного суб'єкта первинного фінансового моніторингу про дату закінчення строку зупинення відповідних (відповідної) фінансових (фінансової) операцій (операції). Строк зупинення відповідних фінансових (фінансової) операцій (операції) продовжується спеціально уповноваженим органом з наступного робочого дня після подання відповідного узагальненого матеріалу або додаткового узагальненого матеріалу за умови, що загальний строк такого зупинення не перевищуватиме 30 робочих днів.

Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб'єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій-п'ятій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що позивач здійснювала незаконні фінансові операції, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, дійшов правильного висновку про те, що у відповідача відсутні будь-які правові підстави для утримання грошових коштів, належних позивачу, а також для обмеження позивача у праві розпорядженні належними їй грошовими коштами. АТ КБ "ПриватБанк" належним чином не обґрунтувало правомірність блокування операцій по рахунках позивача, не довело наявності передбачених законом підстав для цього, а саме обґрунтованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних грошових операцій. Банком не надано належних доказів існування обставин, які б свідчили, що кошти, які надійшли на рахунки позивача, пов'язані із протиправними діями і у зв'язку із цим банк звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів чи спеціального суб'єкту фінансового моніторингу у відповідності до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Строк зупинення фінансових операцій значно перевищував граничний строк проведення перевірки.

Встановивши, що на вимогу клієнта банк не повернув грошові кошти, які знаходились рахунках ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення коштів, які перебували на рахунках позивача. При цьому судами правильно розраховано інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.

Стягуючи з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі трьох процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення з 19 січня 2016 року по 30 серпня 2018 року - 6 909,82 грн, суди не врахували, що позивач не заявляла вимоги про стягнення трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, не надавала розрахунок таких вимог.

Отже, судові рішення у цій частині не можуть вважатись такими, що відповідають положенням частини 1 статті 13 ЦПК України, у відповідності до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог.

Враховуючи вищезазначене, судові рішення у частині задоволення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних підлягають скасуванню.

У відповідності до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статями 402 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 30 серпня

2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 грудня

2018 року у частині стягнення з приватного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних на суму 6 909,82 грн скасувати, змінивши загальну суму заборгованості, яка підлягає до стягнення на підставі рішення Краматорського міського суду Донецької області від 30 серпня 2018 року, до 99 154 (дев'яносто дев'ять тисяч сто п'ятдесят чотири) грн 38 коп.

У іншій частині рішення Краматорського міського суду Донецької області від 30 серпня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович